Джеймс Грем Баллард - Висотка

— Умови найму гарантують рівний доступ до всіх зручностей,— пояснила Шарлотта.

— Ми вирішили зібрати ініціативну групу з батьків...

— Хіба ж я вам у такому разі буду корисний?

— Нам у комітеті потрібен лікар. Педіатричні доводи з ваших уст, Роберте, будуть звучати переконливіше.

Лейнг не горів бажанням записуватися:

— Ну, можливо...

Перш ніж встигне щось уторопати, він стане героєм документалки або візьме участь у сидячому пікеті перед офісом менеджера, що опікується будівлею!

На цьому, аби не дати себе вплутати в міжповерхові чвари, Лейнг вибачився і вийшов. Шарлотта озброїлася списком скарг і, сидячи поруч з Вайлдером, почала позначати пункти, які мала намір обговорити з керівником — так педантичний викладач планує наступний семестр.

Коли Лейнг повернувся до свого помешкання, то гулянка на 31-му вже закінчилася. Він стояв на балконі у тиші, насолоджуючись чарівною грою світла на стінах сусідньої багатоповерхівки за сотню метрів від нього. Будівлю щойно було завершено, і за дивним збігом, перші мешканці там з'явилися того ж ранку, коли до висотки Лейнга в'їхали останні. Меблевий фургон задом здавав до вантажного ліфта — незабаром килими і стереосистеми, туалетні столики та нічники помчать ліфтом, аби сформувати елементи чийогось особистого світу.

Лейнг думав про захват і передчуття, що відчують нові мешканці, коли вперше визирнуть зі свого гніздечка на схилі скелі, і співставляв це із щойно почутим у розмові з Вайлдером і Шарлоттою Мелвілл. Він мусив визнати те, із чим не бажав би погоджуватися: що останні півроку були повні безглуздих суперечок і постійних сутичок між сусідами з приводу зламаних ліфтів і кондиціонерів, незрозумілих вимкнень електрики, шуму та місць на паркувальному майданчику,— загалом, щодо купи дрібних недоліків, які архітектори, ніби навмисне, спроектували в непомірно дорогих квартирах. Прихована напруга мешканців частково приглушувалася респектабельною атмосферою будинку, частково природною необхідністю зробити цю величезну багатоквартирну хоромину успішною.

Лейнг пригадав дрібну, але неприємну подію, що сталася вчора у вестибюлі 10-го поверху. Він чекав на готівку за своїм чеком у банку, коли біля входу до басейну розгорілася сварка. Група дітей, ще мокрих після купання, відступала перед імпозантною постаттю бухгалтера із 17-го поверху. Гелен Вайлдер протистояла йому в нерівній сутичці. Войовничість її чоловіка давно позбавила жінку будь-якої впевненості в собі. Прикриваючи собою дітей, вона стоїчно вислуховувала догану бухгалтера, лише зрідка невпевнено встигаючи вставляти зауваження.

Повз чергу біля кас супермаркету, повз ряд жінок під сушарками в перукарні Лейнг, залишивши касира, попрямував до скандалістів. Зупинившись поруч із місіс Вайлдер і чекаючи, поки вона його пригадає, Лейнг зумів розібрати, що бухгалтер скаржився на те, що її діти вже не вперше насцяли в басейн.

Лейнг хутко втрутився, однак бухгалтер шумно ретирувався через рухливі двері, упевнений, що залякав місіс Вайлдер достатньо, аби вона забрала своїх дітей назавжди.

— Спасибі, що заступилися, зі мною мав бути Річард...

Місіс Вайлдер прибрала з очей вологе пасмо.

— Це стає нестерпним, адже ми домовилися про години, призначені для дітей, а дорослі все одно приходять!

Вона схопила Лейнга за руку і нервово зиркнула в бік залюдненого вестибюля.

— Ви проводите мене до ліфта? Розумію, це схоже на паранойю, але мені дедалі більше віриться в те, що одного дня на нас можуть напасти...— вона зіщулилася під вологим рушником і підштовхнула дітей уперед.— Наче це й не ті люди, що живуть поруч із нами.

Увесь день Лейнг згадував останні слова Гелен Вайлдер. Вони, хоча і звучали абсурдно, були схожі на правду. Його сусіди, хірург-ортодонт із дружиною, раз по раз виходячи на балкон, насурмлювалися, незадоволені звичкою Лейнга відпочивати у своєму розкладному кріслі. Лейнг намагався уявити їхнє існування разом: хобі, розмови, статеве життя. Не виходило виобразити ніякої побутової реальності в їхньому виконанні, так ніби Стіли були парою секретних агентів і лише старанно зображували подружжя. А ось Вайлдер був, навпаки, абсолютно реальним, але не пасував висотці.

Лейнг лежав на балконі, спостерігаючи, як сонце ховається за фасадами будинків навпроти. Через гру світла сусідні будинки немовби змінювали розмір. Іноді, повертаючись увечері з медичного інституту, Лейнг був упевнений, що висотка за день примудрилася вирости. Сорокаповерховий будинок, що стояв на бетонних опорах, здавався вищим, ніби група робітників із телестудії під час відгулу випадково звела зайвий поверх. П'ять багатоквартирних будинків зі східного боку комплексу утворювали штахетник, який із заходом сонця занурював приміські вулиці в темряву.

Висотки кидали виклик самому Сонцю — Ентоні Ройял зі своїми архітекторами, розробляючи комплекс, не передбачили драму щоденного зіткнення бетонних плит зі світилом. Сонце, як навмисне, з'являлося з-за обрію між опорами висоток, немов побоюючись будити гігантів. Увесь ранок Лейнг із вікна свого кабінету на верхньому поверсі інституту спостерігав, як тіні переповзають через автостоянки і порожні площі комплексу, немов через шлюзи, що відчиняють, аби впустити день. Попри всі сумніви, Лейнг першим готовий був визнати, що будинкам-гігантам вдалося колонізувати небеса.

Невдовзі по дев'ятій вечора збій в електромережі тимчасово занурив у темряву 9-й, 10-й і 11-й поверхи. Згадуючи потім цей випадок, Лейнг не втомлювався дивуватися: яку нечувану метушню викликали п’ятнадцять хвилин темряви. У вестибюлі 10-го зібралося сотні зо дві мешканців, і деякі з них отримали травми у тисняві біля дверей ліфтів і на сходах. У темряві розгорілося багато безглуздих і неприємних сварок між тими, хто прагнув спуститися до своїх квартир, і мешканцями верхніх поверхів, які були переконані, що рятуватися потрібно саме там. Під час вимкнення світла зламалися два з двадцяти ліфтів. Система кондиціювання вимкнулася; поки лагодили електрику, жінка, що застрягла в ліфті між 10-м та 11-м поверхами, учинила істерику (можливо, після нерішучої спроби сексуального домагання: у сприятливих умовах повної темряви можна зібрати великий урожай незаконних зв'язків).

Коли згасло світло, Лейнг прямував до спортзалу. Щоб не потрапити в натовп у вестибюлі, він сховався в порожньому класі початкової школи. Він сидів за мініатюрною партою; навколо нього були пришпилені до стін ледве видні картинки, що їх намалювали діти,— він слухав, як їхні батьки б'ються та лаються перед ліфтом. Коли знову дали світло, Лейнг вийшов до збуджених мешканців і спробував усіх заспокоїти. Він допоміг довести істеричку від ліфта до дивана в холі. Жінка, ширококоста дружина ювеліра з 40-го поверху, із силою вчепилася Лейнгу в руку і не відпускала його, доки не з'явився її чоловік.

Коли натовп розсмоктався і мешканці розійшлися, натискаючи пальцями на кнопки ліфта, Лейнг виявив, що під час аварії в іншому класі сховалися ще двоє діточок. Тепер