Світлана Талан - Букет улюблених квітів

і темно-пурпуровим листям стебла різної висоти. Сезон цвітіння лілій уже почався, і клумбу оповивав ніжний, приємний аромат. Тамара замішувалася дивовижними, по-справжньому королівськими квітами, які ще з дитинства полонили її витонченістю ліній та оригінальними природними пахощами. Жінка багато знала про ці шляхетні рослини. Їй неймовірно подобалося одне німецьке повір’я, нібито разом із білою лілією народжується ельф, який живе в ній. Удень ельф спить у чашечці квітки, а ночами розгойдує її так, що лілія видає кришталево-чистий дзвін. Так їй розповідала мама, і ставши дорослою, Тамара ночами все ще прислухалася, сподіваючись якось почути той легенький дзвін. Їй хотілося вірити в диво, але його не було: лілії радували цвітом, пахощами, але казковий ельф у її квітнику, мабуть, оселитися не бажав.

Тамара пишалася своїм квітником. Із ранньої весни вона щоранку виходила в садок, аби спостерігати, як із-під землі прокльовуються маленькі й несміливі паростки. Спочатку вони скидалися на червоного кольору шишечки, які щодня витягувалися дедалі вище, вгору, до сонця. Та наставала довгоочікувана мить — і перша красуня розкривала свою голівку. Справжньою радістю було дивитися, як улюблені квіти одна за одною перетворюють свої пуп’янки на великі суцвіття, даруючи грішній землі небесний рай, сповнений неповторним, схожим на вишукані й ніжні парфуми, ароматом.

Тамара назбирала у свою колекцію різні види лілій. Почала вона з азіатських гібридних — одних із найбільш невибагливих у догляді видів. Якою ж була її втіха, коли на кожній рослині зацвіло по тридцять квіток у діаметрі з десять-п’ятнадцять сантиметріві! Але цей сорт не мав запаху, тож наступної весни на клумбі Тамари з’явилися східні гібриди, із сильним ароматом і великими квітами діаметром до двадцяти п’яти сантиметрів. Але жінці й цього здалося мало. Тоді до її колекції додалися ОТ-гібриди[2] та ЛО[3], рожеві з білим, жовті, темно-рожеві, з квітками витягнутої форми та ніжним ароматом.

Особливе місце на клумбі займали білі лілії — улюблені квіти мами та й її самої. Ці білого кольору з жовтавими тичинками посередині квіти надзвичайно запашні. Тамара знала, що про цю горду й вишукану квітку складено безліч легенд і міфів. У стародавній Греції білу лілію вважали квіткою богині Гери, що проросла з крапель її молока, римляни ж ушановували лілію як квітку Юнони та символ надії. Багато років тому Тамара захопилася збиранням листівок із зображеннями білої лілії. Вона завела альбом, де зберігала листівки з копіями картин Да Вінчі, Боттічелі, Росетті, Караваджо, Лоті й інших великих художників. Особливу цінність для жінки мали листівки, де біла лілія поставала християнським символом чистоти й цнотливості. Тамара могла подовгу розглядати зображення білої красуні на картинах Філіппі Ліппо «Благовіщення» та Сандро Боттічеллі «Мадонна із сімома янголами». На одній зі сторінок Тамариного альбому було наклеєно журнальну вирізку із зображенням ікони Богородиці «Нев’янучий цвіт», на якому Пресвята Богородиця тримає білі лілії як символ непорочності. Колись давно бабуся навчила Тамару щирої молитви до цієї ікони, вклякаючи перед якою дівчата просять доброго чоловіка. Вона молилася й отримала бажане: Тамара зустріла своє кохання та вийшла заміж. Утім одного жахливого дня все обірвалося. Жінка з жалем подивилася на порожній рядок, де так і не зійшли її улюблені білі лілії.

«Може, то якийсь знак? — з тривогою подумала Тамара. — Щось мені на душі тривожно, як ніколи».

Жінка знала, що восени висадить нові цибулинки, аби навесні вони потішили її незаймано-білосніжним цвітом і делікатним п’янким ароматом, але зараз, без білих лілій, що вимерзли взимку, клумба здавалася неповною, а Тамара почувалася незахищеною. Ті білі квіти давали їй наснагу та силу жити. Зараз же перед нею був лише порожній рядок на клумбі.

Розділ З

Маріуш відповів на дзвінок Світлани спокійно, так, ніби нічого не трапилось і він не знає про ті кляті пігулки. Йому хотілося дізнатися, до якої межі брехні здатна дійти його співмешканка, тому він вирішив не пришвидшувати події. Чоловік був переконаний, що будь-яка брехня рано чи пізно себе виявить — для кожної потрібен свій час. Маріуш вийшов на терасу, сів у плетене з лози крісло. Воно скрипнуло, як завжди, наче схлипнуло знищене для потреб людини дерево. Йому не дуже подобалося крісло, що скрипить і пищить, а ось Світлана отримувала від тих звуків задоволення.

— Мене воно заспокоює, — любила повторювати вона, розхитуючись у кріслі-гойдалці.

Маріуш відштовхнувся ногами від землі, і крісло плавно заколихалося. Він прикрив очі повіками, вслухаючись у монотонне «скрип-скрип» і намагаючись заспокоїтись. Чоловік думав, що насправді причини хвилюватися немає, але десь глибоко в душі засів черв’як, який точив ізсередини тихо, непомітно, але настирливо.

Маріуш досяг того, про що не міг навіть мріяти раніше, коли працював начальником дільниці вантажних автомобілів на одному із підприємств. Потім разом зі Славком він відкрив один автосалон, за ним — другий. Рік за роком вони гарували день і ніч, налагоджуючи по регіону продаж новеньких «опелів» і «мерседесів». Було все: і злети, і падіння, аж поки вони вибили у місцевої влади хороший клапоть землі у жвавому місті й побудували там просторе та сучасне приміщення автосалону. І тут їм випала козирна карта — після довгих і напружених перемовин вони підписали довгостроковий контракт і стали офіційними дилерами з продажу «порше», які виготовляли в Німеччині. Нові й зручні автомобілі відразу привернули увагу покупців із товстими гаманцями, й за кілька місяців роботи салон дав непоганий прибуток. Маріуш теж не зміг устояти перед новою автівкою і, продавши свого легковика, придбав облюбований із першого погляду «Porsche Panamera Sport Turismo» 2018-го року випуску.

Маріуш розплющив очі, аби помилувався своєю красунею-машиною. Вона виблискувала на сонці синім кольором, ваблячи до себе. Маріушу відразу припала до серця оця модель «порше» із просто казковою керованістю. Подушками безпеки для водія нікого вже давно не здивуєш, але його авто мало такі самі подушки і для пасажирів, а на додачу салон з якісної шкіри, двозонний клімат-контроль, круїз-контроль, датчик дощу й світла та ще багато чого корисного. Але найбільше тішили господаря автівки її ціна у чверть мільйона доларів і потужність у п’ятсот п’ятдесят кінських сил. Чи сподівався він, власник старенької «таврії», придбати колись таку синю лялечку? Та життя іноді підносить сюрпризи. Так сталося і з Маріушем. Зараз, погойдуючись у скрипучому кріслі, він міркував про те, що на його долю випав виграшний лотерейний квиток, за придбання якого, втім, довелося заплатити своїм спокоєм.

Маріуш підвівся, підійшов до авто, провів долонею по капоті, який уже встиг