Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

Гендиректор повернувся до зали з айфоном у руці та тільки біля столика артистично сховав його до кишені.

– Ще раз вибачте за мою невихованість, Тіно! Справи ніде не дають спокою. Можна Вам поновити напій? – заговорив він тим вбивчо прекрасним голосом і дівчині здавалося, що вона тане. Та й бос фінансистів почувався дивно. Він продовжував блаженно поглинати її поглядом, так наче проникав наскрізь. Личко Тіни вкрилось рум’янцем і вона покірно кивнула:

– Нічого, я розумію. Будь ласка.

Вони знову доторкнулись келихами, а Гнату здалося, що душами. Ніхто з них, звісно, не пив. Так торкалися вустами до скла й милувались тим, як відкриваються їх губи та розуміли, що уявляють зовсім інші дії.

А зі свого кутка на зачаровану парочку, примруживши підозрілий погляд, дивилась Юлія Павлівна Лагода. Вона прекрасно розуміла, що зараз діється з її дитиною й проклинала себе за те, що викликала Тіну сюди. Адже цей багатенький ловелас миттю поклав око на її донечку й тепер точно не відчепиться. Це було вздовж і впоперек написано на кожному міліметрі його надто збудженого, хоч і схованого під дорогий костюм, тіла.

«Яка ж я дурепа! Захотіла бездоганно відпрацювати великі гроші... І хто тепер дасть гарантії, що ця миттєва зоряна пристрасть між паном Гамаюном і моєю крихіткою закінчиться чимось хорошим? Як правило нічим! Хіба моє неземне кохання до депутата Карпова не тому приклад? Ой, Господи! Ніколи ж не знаєш, де впадеш, бо підстелив би»

А доки пані Джулія мучилась думками за своїм робочим столиком, свято підходило до законного фіналу. Більше ніяких пригод чи неприємностей не сталося. Дівчата відпрацювали на відмінно, та ніхто навіть не помітив неповного складу, за яким так убивалась господарка «Квітів Джулії».

Може це тому, що з половини свята зал тільки й спостерігав за столом, де їх генеральний втрачав розум біля дівчинки, що з’явилась так несподівано, наче Попелюшка? Багато співробітників знали Гната, як суворого керівника. Близькі товариші, як колекціонера жіночих сердець. Деякі не знали майже взагалі. Але наразі тільки сліпий міг не бачити, що їх бос забув про все життя на землі. Він бачив лише ту, що сиділа навпроти нього та намагався виглядати середньовічним принцом.

– Тіно, я з жахом розумію, що вечір невблаганно наближається до свого завершення. Але не можу відпустити, не запросивши Вас на танець. Один-єдиний! Ну, будь ласка, – майже прошепотів він і Тіна навіть здригнулася. Коли цей голос звучав аж так тихо, він був ще чарівнішим.

– Я згодна! – сказало дівча й Гамаюн подумав, що від щастя наразі втратить свідомість.

Гнат обійшов столик, обережно простягнув дівчині руку й тепер вони знову доторкнулись одне до одного. Не уявно, як марили цілий вечір, а ніжно та жадано.

Досвідчений диджей зрозумів, що потрібно знайти серед записів найчарівнішу з мелодій. Він подумав якусь мить і натиснув клавішу. Можливо хтось із молоді не пам’ятав ні такого фільму, ні такого композитора. Але не відчути міжпросторового полону вальсу з однойменного кінофільму «Мій лагідний і ніжний звір» було неможливо.

– Але ж це вальс! – розгублено вимовила Тіна.

– Так. А хіба Ви не танцюєте? – вже оповив її талію рукою Гамаюн.

– Чому ж, з радістю! – схвильовано зітхнула мамина донька й вони попливли паркетом.

Народ принишк і заворожено спостерігав, як обдарована парочка насолоджується єднанням у танці. А Тіна й Гнат забули про все навколо й лише сяяли одне для одного, десь між зорями та розуміли, що їх не роз’єднати вже нікому.

Розділ 8. Мамин дозвіл

Коли мелодія стихла, вдячні глядачі навіть поаплодували чарівній парі, а Гнат знову доторкнувся губами до Тіниної ручки та стримано провів до мами.

– Дякую Вам, пані, Джуліє за приємний вечір. Я навіть не уявляв, що складеться така затишна атмосфера. За десять років існування у нас не було нічого подібного. Тепер, якщо не збанкрутуємо, я завжди буду звертатись за святом лише до Вас, – ще сяяв від насолоди його звабливий погляд.

– Пане Гамаюн, я дуже рада, що Вам сподобалася наша допомога. Власне Ви самі організували, а ми трішки прикрасили свято, – ввічливо відповіла Юлія Павлівна.

– Скромність робить Вам честь, шановна пані! А тепер про найголовніше... – проковтнув повітря Гнат. – Пані Джуліє, я прошу дозволу на нову зустріч з Вашою неймовірною донькою.

Саме цього вона й боялася! Весь вечір Лагода чекала, що блискучий бос фінансистів не піде просто так. Він обов’язково скаже ці слова та не помилилася.

– Ну, по-перше, до чого тут я? Тіна доросла й розумна дівчинка та сама планує зустрічі. А, по-друге, я не розумію цілі Вашого прохання, – стала не такою усміхненою мати.

– Я б запросив красуню до театру, наприклад. Куди вона побажає. Але дуже прошу Вашої згоди! – наче хлопчисько, благав Джулію Гамаюн.

– Та робіть, що хочете. Я ж не рабовласниця якась, – знизала плечима жінка й хотіла накинути пальто.

Окрилений відсутністю її спротиву, Гнат обережно одягнув даму й тепер повернувся до Тіни. Вона вже стояла одягнена й посміхалася.

– Тіно, я випросив дозвіл у Вашої мами. Тепер готовий на колінах прохати Ваш контакт, – тяжко зітхнув Гамаюн.

Прикольно було б подивитися, як директор відомої фінансової компанії стоїть на колінах перед незнайомою дівчиною, в присутності купи підлеглих. Та Тіна не була марнославною й уже проговорила йому цифри номера. А щасливець блискавично запам'ятав і зробив пробний дзвінок.

– Ну й швидкість у Вас на числа, пане Гамаюн, – здивувалася дівчина.

– Дякую, – одними вустами прошепотів він та знову попросив: – Просто Гнат, домовилися?

– Тіно, скільки тебе чекати? Люди втомилися, відпочити хочуть! – суворо покликала від дверей мати.

– Якось зустрінемося, Гнате. У мене перша половина дня вся забита лекціями, але ввечері я завжди вільна. Була рада знайомству, – наче сонечко знову посміхнулася краса.

– Якби ж Ви знали, який я радий! Дякую за танець. Ніколи в житті не мав такої насолоди, Тіно. До зустрічі, – близенько нашіптував він і мамина донька розуміла, що нікуди від нього не хоче.

Вона звикла бути з мамою, та сьогодні серденько дівчини розділилося навпіл. Їй страшенно не хотілося покидати товариство цих збуджених карих очей! Юлія Павлівна майже силоміць випхала дитину за двері, а вже в бусику спитала:

– Доню, що то було?

– Звичайний корпоратив, мамо. Всі п’яні й трішки дурні, – викрутилась Тіна.

– Особливо ти й цей Гамаюн! Ви ж нічого не пили, а виглядали зовсім хмільними, – не мала таємниць від дівчат начальниця. – Добре відпрацювали, мої «квіточки»! Вами я пишаюся, а моя доня нахабно зваблювала того крутого боса.

– Юліє Павлівно, але ж у неї до чортиків класно виходило! Тіно, кидай свою академію та йди до нас, будеш примою, – сказала дівчина, що дійсно вважалась старшою в групі.

– Ну-ну, я їй дам «приму». Зранку на заняття, все як рукою зніме. Пашо, включи якусь музичку, а то в мене від того вальсу й досі в голові вертиться, – незадоволено зітхнула мама Тіни.

Розділ 9. Гірка Оливка

Гамаюн викликав свого водія. Він усівся на заднє сидіння й виглядав таким замріяним, що якби зараз на трасу впав з космосу метеорит, він точно не помітив би. Перед очима весь час мерехтіли зірки смарагдового погляду, шовкові щічки й такі звабливі дитячі вуста, що він знову боявся вдома не вибратися зі штанів.

Та в цьому бос фінансистів помилися! Там на нього чекала, як їй здавалося, наречена Олівія. Вона одна спустошила цілу пляшку червоного вина й тому виглядала зовсім непривабливо. Романтика миттю покинула серце Гната й він спробував відібрати у п’яної дівчини залишки самотньої гулянки.

– Де ти шляєшся, клятий Мауглі? Ніч надворі, а він все ніяк по бабах не налазиться! Чому не взяв мене на ваше збіговисько? – скрикнула Олівія й жбурнула келихом об стіну. Посипалося скло.

– Оливко, я ж тобі казав, що на корпоративі будуть присутні лише співробітники. Це традиція та моя вимога заодно. А пізно, бо голова правління не може залишити захід до його закінчення, розумієш? – спокійно зібрав рештки келиха Гнат.

– Ой-ой-ой, який же ти завжди нудний! А нічого, що я маю право бути на ваших тупих заходах, як твоя наречена? Я вже й татові сказала. Він чекає пропозиції від тебе. Якби не мій татусь, ти й досі сидів би у держбанку. Забув, придурку! – вкотре нагадала Олівія про начебто борг Гната перед людиною, що дійсно дала старт його кар’єрному злету.

– Про допомогу Терентія Олексійовича я завжди пам’ятаю. Але він мій учитель, а не покровитель. І все, що я маю - напрацьоване власним горбом. За науку твоєму татові я вдячний, та він не дозволяє собі шантажу, а в тебе це хвацько виходить. І чому ти користуєшся твердженнями, яких не існує? – після сьогоднішніх подій, не витримав її нахабства Гамаюн.

– Про що це ти верзеш? – принюхувалась до Гната дівчина й звісно вже визначила аромат Живанши на його костюмі. – О, милий, сьогодні ти взяв дорогу повію!

Більше вона не встигла нічого сказати, бо отримала легенького ляпаса й навіть дещо протверезіла:

– Ну, давай! Хочу ще... Удар мене, візьми боляче!

Ні, не протверезіла! Гнат бив суперників на ринзі, але таке з ним сталося вперше. Він ніколи не торкався жінок силою, та коли ця розпусниця зачепила язиком небесне янголя - чоловік не стримався.

– Вибач, я не хотів, – спробував він погладити жінку по голові. А вона різко потягнула до себе й Гнат ледве не придавив її, падаючи з розмаху на ліжко.

– Хочу гаряче, як ти вмієш! Мауглі, йди швидше! – белькотіла п’яна дівчина та він вибрався з її чіпких обіймів і сумно сказав:

– Знаєш, прийшов час. Звісно ми поговоримо, коли ти проспишся, але між нами все скінчено, Олівіє. Я ніколи тебе не кохав. Ти сама зголосилась пожити зі мною, а я не чинив опору. Та ми різні люди, що мають абсолютно протилежні погляди на життя, а щодо кохання - й поготів.

Може ляпас зробив свою справу або щирі зізнання Гната, та Олівія втупилась в чоловіка здивованим поглядом:

– Мауглі, що ти мелеш? А як же заручини? Я татові обіцяла...

– Ти обіцяла, не я! Я нізащо б не одружився з жінкою, яка може запропонувати кохання на трьох. А для тебе це було нормально! І чому ти завжди кличеш мене ім’ям мультяшного героя? Хіба вже не пам’ятаєш справжнього? Ти живеш у якомусь вигаданому світі: між нічних клубів та салонів краси. Тебе це влаштовує, а мене ні. Лягай спати, завтра на тверезу голову поговоримо, – втомлено відповів Гамаюн. Олівія ще була хмільною та чітко зрозуміла, що її гонитва за цим красунчиком-багатієм дійшла до фінішу.

Розділ 10. Скорочена відстань

Гендиректор «Кращих інвестицій» був справді радий, що корпоратив пройшов так гармонійно. Наразі він припустив порівняння між п’яною Олівією та ніжним створінням, з яким сьогодні його зіштовхнула доля. Гнат стояв на балконі, дивився на зорі та від подібних думок навіть скривився.

Впертий чоловік дістав з кишені айфон й відкрив контакти. Їх було багато, але в обраних лише кілька. Дивлячись на номер Тіни він щасливо посміхнувся та страшенно захотів натиснути виклик. Але ж на годиннику була третя ночі й дівчинка давно бачить свої світлі сни та зовсім забула про нього.

Спав цю ніч господар у своїй вітальні. Олівія ще дрихла міцним похмільним сном й Гнат залишив їй на столі записку, з проханням дочекатися його ввечері. Йому конче потрібно було виселити зі свого житла спотворений зразок сучасної цивілізації та привести дім до нормального стану.

Через гидку тягнучку на дорозі гендиректор запізнився в офіс майже на годину та його нікому було сварити, адже це він стояв на чолі компанії. У приймальні вже вишикувалась ціла черга працівників, з товстими теками в руках. Гамаюн вибудував таку систему підбору кадрів, в якій і після свята ніхто не страждав похмільним синдромом. Це голову правління точно влаштовувало.

Ввечері, перед тим, як знову побачити «синтетичне» обличчя Олівії та почати завершальну серію своєї Санта-Барбари, Гамаюн не витримав і натиснув контакт Тіни. Він почув ніжний голосок й усі проблеми миттю відступили.

– Вітаю Вас, Гнате! – відповіла вона так, як він попросив. Від цього щасливе серце в спортивних грудях закалаталось, наче божевільне й чоловік тихо відповів:

– Вітаю, Тіно! Я не заважаю?

– Ні, я вдома: читаю конспекти й готуюсь до занять. Мама в Мистецькому арсеналі, на показі. У мене було тихо та сумно. Ось тепер стало веселіше, – щебетала дівчина, а чоловік блаженно слухав.

– Знаєш, Тіно, це найпрекрасніше з усього, що я почув за цілий день. Перепрошую, я неправильно звернувся! – піймав себе на думці Гамаюн, що дуже хоче бути ближчим до неї, хоча б у розмові.

– Нічого, Гнате! Я ж розумію, що мала, то як до мене звертатись? – весело відреагувала Тіна.

– Тоді може, дійсно, скоротимо відстань? – таємниче завернув співрозмовник.

– Як? – зацікавилась наївна студентка.

– Губитись у множині для тебе, це найменше, чого б я хотів, – ох вже ці його словесні шаради! Гнат чекав, що вона вагатиметься.

– Я не зовсім згодна, що це доречно. Але якщо Вам буде приємно, я не проти, – поки тримала бар’єр вона, а потім додала: – Ти це маєш на увазі?

– Саме це! – радісно виголосив Гамаюн і відстань між ними відразу скоротилась.

Розділ 11. Літати любиш?

Твердження про те, що Гнат не встиг придумати сюрприз для наступної зустрічі з Тіною, було хибним. Адже минулої ночі в голові шалено закоханого чоловіка збурились сотні фантастичних ідей. Та лише коли він обрав бажану - дозволив собі пару годин сну.

– А я сьогодні на відмінно склала залік! – сповістила в телефонній розмові дівчина.

– Вітаю! Я й на хвилинку не сумнівався в твоїх здібностях, – пригальмував Гнат наступну фразу.

– Дякую. Але мені здається, що ти хочеш про щось запитати, – прочитала його думки на відстані прекрасна співрозмовниця.

– І маєш рацію, дуже хочу. Тіночко, ти літати любиш? – випалив Гамаюн.

– Люблю! – сказало дівча й бідолашний фінансист миттю поринув у шалений вир божевільних мрій. Він навіть не уявляв, як красиво звучить це слово з її вуст! І хоч наразі то була відповідь про польоти, та романтик сподівався колись почути його саме на свою адресу.

– Дуже добре, – тільки й вимовив він.

– А чому Ви... пробач. Гнате, а чому ти питаєш у мене про польоти? – виправилась красуня, наче підкреслювала його щастя.

– Скажу, коли відповіси ще на одне запитання. Ти вже літала коли-небудь над Києвом на повітряній кулі? – з азартом говорив Гамаюн.

– Ще ніколи! Але дуже хочу спробувати, – почув він і серце людини, яка вміла настирливо йти до поставленої мети, закалаталось сильніше.

– А зі мною полетиш? – з надією запитав Гнат.

– Так! А це можливо? – поцікавилася вона й не розуміла, що для її цілеспрямованого співрозмовника, при бажанні, залишається мало неможливого. Гнат посміхнувся блаженною посмішкою та згадав, як гарно вона танцює. Виходить, що й спортивні уподобання у дитини теж присутні.

– Полетимо, коли захочеш! – ствердно відповів фінансист, а його очі сяяли, наче під дією наркотика.

– Гнате, хіба зараз кулі літають? Влітку я інколи спостерігала, як вони пливуть над Дніпром і страшенно заздрила тим людям у кошику. Побачити наше місто з висоти пташиного польоту - моя заповітна мрія! – зізналася студентка. Тепер, на відстані, той препарат діяв на обох.

– Що ж, здійснимо твою мрію, маленька красуне! Кулі взимку літають навіть краще, ніж влітку. Звісно треба тепло вдягтись та почекати хорошої погоди. Але для польоту зима навіть сприятливіша. Наша запашна зелень не заважає огляду та й у повітрі менше перешкод. Як піднімемось з тобою в небо, я розповім про польоти ще більше, – передчував неймовірне задоволення Гамаюн.

– Боже, це так романтично! – передався його настрій дівчині. – Гнате, Ви просто чарівник... Пробач, я поки ніяк не можу звикнути до нового звернення, адже ми тільки познайомились, – соромилась своєї непристосованості вона.

– Тіно, ти навіть не уявляєш: як я хочу, щоб ти до мене звикла! – знову прикусив язика дорослий чоловік, що бажав наговорити їй купу неймовірних дурниць. А ще він розумів, що коли дівчина буде поряд, оті гальма йому миттю відмовлять.

Розділ 12. Несподівана зустріч

Поки Тіна в телефонній розмові катувала закоханого фінансиста, її мати - власниця невеличкої модельної агенції Джулія Лагода, дійсно знаходилась у Мистецькому арсеналі, на щорічному показі мод. Ні, її моделі сьогодні не були присутні на подіумі, але Юлія Павлівна являлась офіційною гостею заходу.

В перерві між показами вона вийшла на коктейль та відразу зустріла очима свою суперницю - Агнесу Новотарську. Правда в житті Агнесу звали Ганною, та в світі моди жінки часто використовували більш витончені імена.

Дами токсично посміхнулись одна одній і привітались легким змахом келиха. Але Ганна жестом попрохала про більш тісне спілкування. Юлія Павлівна терпляче почекала, доки вона пробереться крізь натовп.

Добре, що жінки не намагались поцілуватись, бо покусались би. Очі обох сяяли відвертою ненавистю, адже Новотарська вже дізналась про гарний заробіток сусідньої агенції на корпоративі «Кращих інвестицій». Неймовірне бажання зробити колезі щось гидке читалось у всьому її образі.

– Як тобі щорічна показуха? – їдко спитала Новотарська.

– Так, як і минулого року, нічого нового. Одні й ті ж шарфики, тільки в профіль, – стримано відповіла їй Лагода.

– А ти свого колишнього вже бачила? – дійшла до гидоти Ганна.

– Це ти про кого? – посміхнулась Джулія демонструючи, що не розуміє свою співрозмовницю.

– Про твого Карпова, про кого ж іще? – примружилась у підлій посмішці Новотарська та знала, що робить Лагоді дуже боляче.

– Ну, по-перше, він слава Богу давно не мій. А що старий псих приперся помилуватися на дівочі ноги? – тримала байдужу міну на обличчі Юлія Павлівна.

– Ха, старий! Та він з такою ціпонькою сюди приперся. Та дівка липне до нього, наче за лаштунками все зробили! – нахабно розсміялась Новотарська.

– Старечий маразм заговорив? Це ж скільки пройдисвіту років? – вдала, що підраховує Джулія та теж дзвінко розсміялася.

– А ти сама у нього спитай. Упс, яка несподіванка! Вітаємо на показі, депутате, – підморгнула комусь Ганна й тепер Юлія Павлівна відчула тремтіння в ногах та пригадала все на світі. Але ж треба було розвернутись.

– Боже-Боже! Незрівнянна Джуліє, хіба Ваші «квітки» беруть участь у сьогоднішньому показі? – давно забутий голос був таким же страшним.

– Вітаю, депутате. Ні, не беруть, лише я запрошена. Яким вітром? – спокійно та врівноважено вимовила жінка.

– Я б сам ніколи! Пилюка, багато фарби та все несправжнє. Ти ж знаєш, Юленько, я люблю рибалку й полювання, – підкреслив, що він вбивця Карпов і Джулія миттю зблідла. – Кицю, сходи купи собі щось з колекції прикрас, а мені треба з цією пані переговорити.

Він дав своїй худющій супутниці пачку грошей та запросив Лагоду до місцевого кафе. Тепер він заговорив зовсім іншим тоном:

– Як давно я не бачив твоїх очей, Юленько! Ця краса не підвладна часу. Ти й досі неймовірно прекрасна.

Юлія Павлівна не відповіла на комплімент свого колишнього й мовчки сіла за столик. Миттю з’явився офіціант і шанована пара замовила каву. Депутат, у свої шістдесят з гаком, виглядав доволі пристойно. Легкий рум’янець, підтягнута статура та й каву п’є, значить тиск його ще не турбує. Ось тільки причин для цієї розмови Лагода не бачила.

Розділ 13. З минулого

В той час, коли вісімнадцятирічна модель Юлія Лагода прибула до столиці, щоб співпрацювати з відомим кутюр’є та вийшла на подіум - Карпов вже був майже на вершині. Вони зустрілися на схожому показі й веселий симпатяга зачарував Юлю, з першого погляду. Вона шалено закохалася в нього, бо не знала, що той вже двічі одружений та має нащадків. Карпов сипав до її ніг подарунки й щастя, аж доки дівчина не зрозуміла, що вагітна. Та в планах успішного чиновника не було місця розлученню та батьківству.

Він запропонував Юлії зробити аборт і продовжити модельну кар’єру. Вона кохала Карпова так, що могла б викинутись з будь-якої висотки, але згодилась на аборт. Дитинку Юля вбила та дізналась, що більше ніколи не стане мамою. Тоді вона зруйнувала ганебний зв'язок, залишила столицю й кілька років успішно працювала за кордоном.

Правда Лагода неодноразово намагалась покінчити з життям, але вижила. Вона повернулась до Києва з непоганими грошима, купила житло й попрямувала до дитячого будинку. Довго гортала альбоми з дітками, аж доки не побачила дворічну дівчинку, з яскравими зеленими оченятами й золотавим в’юнким волоссям. Вагань у Юлії не було: саме ця крихітка стане її дочкою, і в житті чарівної жінки знову з’явився сенс.

Скоро Лагода відкрила свою першу модельну агенцію. Вона спеціально брала до навчання найбідніших і знедолених дівчат, адже багатеньким світ у всьому сприяв і без неї. На вогник злітались талановиті красуні, що заплутались в шалених буднях столиці. Так бізнес Джулії пішов вгору.

Маленька Тіна росла доброю й веселою. Та якось зі школи прийшла в сльозах. Наш світ жорстокий і в ньому немає місця порядності й жалю! Хтось з однокласників назвав дівчинку «підкинутою». Тоді вся кров стійкою Джулії скипіла на смолу. Вона посадила доньку поруч і розповіла всю правду. Дивно, але тепер з кожним днем ця парочка ставала сильнішою та непереможною.

Дівчинка виявилась розумною. Вона на відмінно закінчила школу й легко, без грошей Джулії, вступила до Києво-Могилянської академії. Тіна навчалась завзято та зовсім не звертала уваги на залицяльників. Адже завдяки її янгольській зовнішності їх було багато. Але Тіна була «підкинутою», тому миттю відшивала пропозиції й сміялась з дивних чоловічих бажань.

Все б нічого, та минулої доби, намагаючись допомогти мамі в роботі, Тіна зустріла ту біду, яку кличуть фатальною. Хоча чому відразу біду? Той, хто вперше потрапив до її замкнутого серця був здається достойним? Можливо з якимись старими грішками, але гарний і заможний, а ще прикипів до юної красуні всім серцем. Навіть зараз, доки мати у кав’ярні зі своїм колишнім гріхом, дівчина вже домовилась про політ над Києвом. А вже з радістю чи з бідою - покаже час!

– То як поживаєш, Юленько? – діставав Лагоду депутат, попиваючи каву.

– Добре. Та бачу й ти полишив старих замашок. Все за юними дівчатками сохнеш? – посміхнулася Джулія.

– Ні, це знайомий причепився. Влаштуй, каже, куди-небудь! Юленько, до себе не візьмеш? Вона талановита, – нахабно натякав на гидке Карпов.

– Ні, не візьму. У мене вакансій немає. Запропонуй он хоча б Новотарській. У неї саме такі «таланти» працюють. А в мене повний штат. Не скажу, що була рада зустрічі, бо це не так. Живи собі, депутате Карпов. Бог тобі суддя! – сказала Юлія Павлівна, піднялась на пружні ноги й красивою ходою моделі пішла геть з його товариства.

Розділ 14. Розставання

Доки Гнат Гамаюн розмовляв з юною знайомою, час летів непомітно. Дорослий і серйозний, під владою дівчинки Тіни, він забував про все на світі. Сидів у своєму кросовері та млів від усього, що вони встигли наговорити одне одному. Гнат блаженно посміхався та бачив, як вони пливуть над містом серед білих хмарок. Дівчинка знаходиться дуже близько й посміхається тією чарівною посмішкою, за яку він готовий віддати ціле життя...

Аж раптом його наче громом ударило... Господи! Вдома ж повинна сидіти Олівія й чекати на розмову з ним. Принаймні Гамаюн на це дуже розраховував. Він зірвався з місця й помчав у бік дому на неприпустимо шаленій швидкості.

Він молив Бога, щоб Оливка прочитала його вранішню записку. Бог почув його прохання й господар знайшов свою подругу в ліжку, голою. Поруч з нею не було випивки, та валявся інший предмет, що доводив Гната до сказу. Олівія могла запропонувати кохання на трьох, а ще часто користувалась фалоімітатором. Сильний спортсмен вважав, що ту гидоту створили якісь збоченці та не розумів: навіщо він Олівії? Поряд на гарному простирадлі валявся ще й інтимний гель. Він зробив на новісінькій шовковій білизні брудну пляму й тепер все це попрямує на смітник. Жінка так захопилась штучним задоволенням, що забула про кришечку. Хоча вона паскудила багато речей, адже ніколи на них не заробляла.

– Олівіє, вставай! Нам треба поговорити, – ввімкнув Гамаюн яскраве світло та безжально вивів жінку з її еротичного сну.

– Мауглі, вибач, я почала без тебе... На низькій швидкості це так збуджує! Йди, задовольни мене грубо, – простягнула вона до Гната свої розмальовані кігті та чоловік відсахнувся від неї й накину на тіло простирадло.

– Досить твоїх дурниць! Ти що навіть речі не зібрала? Я ж просив у записці, щоб була готова. Відвезу тебе до тата, – палали невблаганністю його очі.

– Не жартуй так, мій боксере! Я тебе шалено хочу, – продовжувала нити Олівія й Гнат не витримав:

– Ну, вибач. Не зможу я тебе задовольнити, бо напередодні кохався з дівчиною, яка скоро буде тут жити. А тобі пора додому.

– Ах ти ж тварюка, Гамаюн! Де ти взяв ту шльондру? Я ж за тобою слідкувала. З роботи, так? – притискала вона до грудей простирадло, наче засоромилась.

– Яка тобі різниця: звідки? Одягайся та збирай свої дурні іграшки. Я їх бачити не можу. Власне, як і тебе, – чоловік відійшов до вікна та чекав, стоячи спиною.

Вигнанка востаннє вибралась з гарного ліжка та побрела в душ. До Гната вийшла в джинсах та светрі, одягнених на голе тіло. Здавалось, що для цієї пані білизна існує лише, як поміч при звабленні. В її гардеробі була купа непотребу, що не міг застосовуватись у нормальному житті.

Гамаюн не розумів: як витримав її присутність в домі та своєму ліжку кілька довгих місяців? Коли наприкінці літа батько Олівії запросив його в мандрівку по Дніпру, Гнат збирався добре відпочити. Але коли на борту з’явилась Олівія - настрій був невиправно зіпсований. Чоловік знав її багато років і дівчина ніколи не вирізнялась чемною поведінкою та скромністю. Батько ростив її сам, бо дружина колись втекла з коханцем, й скоріше за все, донька успадкувала мамини гени. Вона виросла справжнім стервом та розпусницею.

В тій подорожі між ними нічого не було. А вже коли зійшли на берег - Олівія причепилась до Гната та переїхала навіть без запрошення. Спочатку вони жили доволі жвавим статевим життям. Але поступово її розваги та бажання звели інтимні стосунки нанівець. Гамаюн все пізніше повертався додому та віддавав перевагу рингу.

Наразі він відчув, що може розвернутися й бадьоро сказав:

– Дякую, Олівіє, за оперативність! А де твої речі?

Вона якось дивно посміхнулась та відповіла у своєму стилі:

– Залишила для твоєї злидні. Ти ж приведеш сюди якусь кухарку. Таких ти любиш? А мені від твого тупого життя ніяких спогадів не потрібно. Вези мене до тата, бо я завтра тільки пальцем махну й пів міста багатіїв до мене вишикуються. Пропади ти пропадом!

Розділ 15. Репетиція

Тиждень промчав для студентки Тіни Лагоди зовсім непомітно. В неї розпочалась зимова сесія й справ було аж занадто. Серйозна дівчина намагалась на відмінно складати всі заліки. А ще зеленоока фея, з неймовірним хвилюванням, чекала на один важливий дзвінок. Новий знайомий - успішний бізнесмен Гнат Гамаюн пообіцяв, що підніметься з нею в небо над Києвом, на повітряній кулі.

Але пройшов тиждень, а той чарівний чоловік наче забув про неї. Це було страшенно образливо! На корпоративі, де вони познайомились, Гнат поводився наче казковий принц, а тепер навіть не нагадував про своє існування.

Звідки ж їй малій було знати: скільки роботи встиг виконати за цей час закоханий чоловік? Після того, як він вилучив зі свого життя розпусну Олівію, Гнату хотілося забути про все з їх нетривалого співіснування. Здавалося, що фінансист соромився навіть власних спогадів, тому замовив у квартирі незначний ремонт. Спочатку під шпатель пішли дорогі шпалери, а потім Гамаюн з дизайнером обрав новий романтичний образ для спальні.

Паралельно з основною діяльністю в «Кращих інвестиціях» та переобладнанням квартири, Гнат ретельно готувався до польоту. Романтична натура підказувала, що спустившись на землю, їм необхідно разом пообідати. А там... Про подальший перебіг подій він поки думати боявся. Тому напружене навчання студентки Тіни не йшло ні в яке порівняння з турботами кароокого красеня спортивної зовнішності.

Дні стояли, на диво, ясні та сприятливі. Недалеко від злітного майданчика, в кафе, Гамаюн забронював столика на двох. Він вже бував тут та знав, що місцевий чаклун готує пристойний шашлик з молодої баранини. Потрібного вина у них не знайшлося, тому Гнат привіз своє. З усього цього можна зробити висновок, що новий знайомий Тіни Лагоди або несповна розуму, або їй можна просто позаздрити.

Ввечері студентка лежала з вологою хустинкою на голові. Після сьогоднішнього заліку в неї просто розколювалась голова. А може так на неї діяв ПМС? Часто двадцятирічну незайману Тіну добивали жіночі болячки. В той час, коли її ровесниці міняли хлопців та задовольнялись звичайним сексом, мамина доня чекала на свого принца та ще ніколи не була з чоловіком!

Наразі вона почула телефон і потягнулась до трубки. Коли Тіна побачила абонента, її хусточка впала, а головний біль миттю відступив. Серце в грудях закалаталось, як сполохана пташка та стало важко дихати.

– Алло...

– Привіт, Тіно! Ти мене ще пам’ятаєш? – запитав Гнат тим своїм чарівним голосом і дівчина прикрила повіки.

– Не зовсім, але здається я вже десь чула цей приємний голос, – посміхнулася вона.

– Дякую і перепрошую за довге мовчання. Я хотів добре підготувати сюрприз, – зізнався чоловік.

– Що репетирував політ, Гнате? – пожартувала Тіна і їй здавалося, що він зовсім поруч.

– А ти вмієш влучно пожартувати! Знаєш, я дуже скучив за тим, як ти промовляєш моє ім’я. Навіть вечір став теплішим. Тіночко, я був зайнятий, але тепер для нашого польоту все готове. Завтра ти зможеш приділити нам кілька годин? – випалив закоханий.

– Гнате! – жалісно промовила Тіна. Він поставив бідолашну перед вибором: нудна підготовка до наступного заліку в академії чи захопливий політ над містом? – Це в тебе стиль такий - залишати на підготовку заходу дні чи години?

Після її запитання Гамаюн зрозумів, що знову неправий. Адже спочатку він зателефонував її матері за три доби до корпоративу, а тепер просить доньку подарувати йому цілий день, наче в неї немає інших справ. Виходить, що дурнувата Оливка таки привчила його до думки, що жінка в цьому житті лише б’є байдики! Та впертий кавалер спробував задобрити співрозмовницю так:

– Вибач, Тіно, ти права. Я тупа й невихована тварюка...

– Будь ласка, ніколи більше не кажи такого про себе! До польоту з тобою завтра я готова, – впевнено відповіла дівчина і вже відчула себе за хмарами.

Розділ 16. Політ над Києвом

Вранішнє сонце було яскравішим ніж завжди. Принаймні саме так здавалося Тіні, коли вона тремтячими рученятами одягала теплі колготи під джинси.