Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

– Я вже гроші за виступ взяла, тому намагалася їх відпрацювати, – щиро вимовила нещасна.

– Ти зі слізками зав’язуй та сходи до лікаря. Наразі відпочивай! – дбайливим, але стальним голосом наказала леді-бос.

– Але ж я дівчат підвела... – рюмсала Таня.

– Так. Тільки це вже не твоя справа, – відрізала їй невблаганна пані.

Дівчина зникла, а Юлія Павлівна зробила таке, чого ще ніколи не допускала. Вона набрала дочку й тихо попросила:

– Доню, одягай свою маленьку чорну сукню та смарагдове намисто. У нас форс-мажор. Таня раптово захворіла. Виручай, мій скарбе! Я тебе дуже люблю й чекаю.

Розділ 5. Форс-мажор

Коли Тіна зайшла до зали, навіть диджей, що бачив на цьому паркеті сотні гарних дівчат - забув про свою роботу. Кілька чоловіків відразу встали й намагались запросити її до свого столика. Але красуня пройшла до мами й покірно спитала:

– Що трапилося, мамуню? Чим допомагати?

Джулія з гордістю дивилася на свою дитину й ледве стримувала сльози. Смарагдове кольє віддзеркалювалось в очах дівчини, а хвилясте довге волосся огортало тендітний стан. Крихітна чорна сукня плавно перетікала в стрункі ніжки й весь образ маленької принцеси зачаровував…

Мати не встигла нічого відповісти, бо побачила за спиною Тіни замовника свята. Гнат Гамаюн кинув своїх співрозмовників та вже з'явився поруч.

– Пані Джуліє, хто ця сліпуча німфа? Ви суперпрофесійні, бо приховали на апогей вечора найяскравіше диво!

– Вибачте, шановний пане, та вона не моя модель. А ховаю я її вдома. Це моя дочка Тіна. Привітайся, доню, з сьогоднішнім господарем свята - це пан Гнат Гамаюн.

Тіна обернулась і побачила Його очі... Психологи обчислили, що для народження Кохання достатньо десь семи секунд. Та наразі це було зайве! В одну мить їх погляди зустрілись і казка відбулася. Гнат заворожено утопав в зелені очей юної красуні й не говорив ані слова. А збентежена дівчина майже перестала дихати, бо одночасно читала в його неймовірному погляді: цікавість і жагу, ніжність і пристрасть, а ще шалене бажання дивитися на Неї вічно...

Юлія Павлівна спостерігала за цим дійством і вже відчайдушно жалкувала, що викликала сюди дочку. Бо кому ж як не їй, Джулії Лагоді, миттю визначити ту Божу іскру, яка дає крила або спалює все на душі? Скільки вона бачила тих іскор! Та й сама згоріла колись, на попіл, аж доки не відродилась завдяки цій дитині. До сьогодні все було добре, але наразі жінка дуже помилилась.

Першим до тями прийшов Гамаюн. Він галантно нахилився й доторкнувся вустами до руки дівчини. Мабуть, не зміг стриматися! А коли відчув шовк ніжної дитячої шкіри, то зрозумів, що доторкнувся до своєї Долі й наслідки можуть бути непередбачуваними. Він зроду не пам’ятав, щоб так блискавично і могутньо його накрили почуття до абсолютно незнайомої жінки. В «колекції» красунчика налічувалось багато експонатів жіночої статі, але Гнат не уявляв, що може бути одночасно таким піднесеним і розгубленим.

– Радий знайомству, Тіно. Ви схожі на янгола! Я просив у Вашої мами допомоги в організації свята, але божественних створінь не замовляв. Ви з’явились наче диво і я просто приголомшений, – говорив чоловік тим голосом, від якого бігали мурашечки...

– Дякую, пане Гамаюн. Я навіть не знаю, що відповісти на Ваші компліменти, – зітхнула Тіна. – Знайомству я теж рада.

– Гнат! Прошу, називайте мене на ім’я. А ще я буду неймовірно щасливим, коли Ви складете мені компанію за столиком. Звісно, якщо мама дозволить? – продовжував поглинати казкові очі Тіни чоловік. Здавалось він хоче насититися ними, адже може більше ніколи не побачити.

– Будь ласка, мама дозволяє. Доню, будь чемною з господарем свята, – ввічливо вимовила Джулія, а Тіні здалося, що тут не вистачає повітря.

Гнат супроводжував гостю так красиво, наче плив по залі. Чоловік, не торкаючись, тримав руку за її спинкою, ніби обіймав простір. Він знаками показував своїм заступникам, щоб пішли геть з-за столика. Ті виконали, а офіціант миттю прибрався й поставив новий обідній набір.

Гендиректор обережно допоміг красуні присісти та вже опинився на своєму місці.

– Тіно, що я можу Вам запропонувати? У нас тут доволі прості чоловічі напої. Тільки скажіть і нам принесуть, що побажаєте, – зачаровував він голосом.

Дівчина глянула на кілька пляшок посеред столу й знизала плечиками:

– Будь ласка, не турбуйтесь через мене. Я задовольнюсь Шардоне.

А Гнат посміхався цьому янголу й розумів, що дійсно готовий для неї на все.

Розділ 6. Неймовірна врода

Келихи були наповнені, а парочка за столиком забула про світ навколо й не могла відірвати одне від одного зачарованих очей. Інколи так буває, що двоє людей зустрілися вперше та розуміють, як існували нероздільно завжди. Просто треба було фізично перетнутись і щастя навіки заповнить їх спраглі чеканням душі.

– Я думав, що бачив красу, але такої ніколи! Тіно, я хочу випити за Вашу неймовірну вроду, – вони доторкнулись келихами й тихий дзвін наповнив серця.

– Дякую за комплімент і вітаю Вас зі святом! – сумирно опустила очі дівчина.

– А я дякую Вам, Тіно, за привітання. І в подарунок, прошу Вас, не ховайте від мене свої неземні очі.

– Ви бентежите мене, Гнате! – вимовила вона й розуміла, що їх спілкування переходить всякі межі. Адже вони сторонні люди, що двадцять хвилин тому не здогадувались про існування одне одного. Але чому тоді по всьому тілу розливається така млосна ніжність до нього. Що це?

– А Ви мене та даруєте казкову втіху, – наче почув її думки красень. – З Ваших вуст моє просте ім’я звучить, наче пісня. Я хочу слухати Ваш голос, Тіно. Розкажіть, що-небудь про себе. Де Ви працюєте?

– Я навчаюсь, в Могилянці на економіста. Цей рік у мене випускний і я потроху займаюсь дипломною роботою. А працювати мені мама не дозволяє. Каже, що напрацююсь іще, – посміхалась зеленоока фея й тепер Гнату терміново треба було вийти... Від своїх думок він навіть почервонів.

– Мама права, Тіночко. Ой, перепрошую! – він взявся за кишеню, де лежав айфон та вдав, що почув виклик. – Мені треба відповісти. Я залишу Вас на хвильку.

– Так, будь ласка, – посміхнулось диво за столом і Гнат кинувся до кімнати для хлопчиків.

Дорослий дядько намагався розстебнути зіпер, та видно той міланський кравець неправильно пошив йому штани. Давно Гамаюн не був у публічному місці настільки збудженим. Він ще бачив перед собою зелені променисті очі й намагався не зламати застібку й не осоромитись.

Та порятунок прийшов неочікувано. Раптом він згадав, що вдома сидить жадібна до грошей та розваг Оливка і йому відразу попустило. Гнат вмився холодною водою та протер палаюче лице, але ж серце все одно горіло полум'ям.

Він чітко розумів, що до нестями закохався в незнайому дівчину та нізащо у світі її не відпустить. А як же Оливка? Та ніяк! Від цієї нахабної особи вже давно треба було здихатися. Адже тепер у нього є одна-єдина мрія: до кінця життя носити на руках крихітну німфу з золотавим волоссям... Більше нічого й не треба.

Розділ 7. Перший танець

Гендиректор повернувся до зали з айфоном у руці та тільки біля столика артистично сховав його до кишені.

– Ще раз вибачте за мою невихованість, Тіно! Справи ніде не дають спокою. Можна Вам поновити напій? – заговорив він тим вбивчо прекрасним голосом і дівчині здавалося, що вона тане. Та й бос фінансистів почувався дивно. Він продовжував блаженно поглинати її поглядом, так наче проникав наскрізь. Личко Тіни вкрилось рум’янцем і вона покірно кивнула:

– Нічого, я розумію. Будь ласка.

Вони знову доторкнулись келихами, а Гнату здалося, що душами. Ніхто з них, звісно, не пив. Так торкалися вустами до скла й милувались тим, як відкриваються їх губи та розуміли, що уявляють зовсім інші дії.

А зі свого кутка на зачаровану парочку, примруживши підозрілий погляд, дивилась Юлія Павлівна Лагода. Вона прекрасно розуміла, що зараз діється з її дитиною й проклинала себе за те, що викликала Тіну сюди. Адже цей багатенький ловелас миттю поклав око на її донечку й тепер точно не відчепиться. Це було вздовж і впоперек написано на кожному міліметрі його надто збудженого, хоч і схованого під дорогий костюм, тіла.

«Яка ж я дурепа! Захотіла бездоганно відпрацювати великі гроші... І хто тепер дасть гарантії, що ця миттєва зоряна пристрасть між паном Гамаюном і моєю крихіткою закінчиться чимось хорошим? Як правило нічим! Хіба моє неземне кохання до депутата Карпова не тому приклад? Ой, Господи! Ніколи ж не знаєш, де впадеш, бо підстелив би»

А доки пані Джулія мучилась думками за своїм робочим столиком, свято підходило до законного фіналу. Більше ніяких пригод чи неприємностей не сталося. Дівчата відпрацювали на відмінно, та ніхто навіть не помітив неповного складу, за яким так убивалась господарка «Квітів Джулії».

Може це тому, що з половини свята зал тільки й спостерігав за столом, де їх генеральний втрачав розум біля дівчинки, що з’явилась так несподівано, наче Попелюшка? Багато співробітників знали Гната, як суворого керівника. Близькі товариші, як колекціонера жіночих сердець. Деякі не знали майже взагалі. Але наразі тільки сліпий міг не бачити, що їх бос забув про все життя на землі. Він бачив лише ту, що сиділа навпроти нього та намагався виглядати середньовічним принцом.

– Тіно, я з жахом розумію, що вечір невблаганно наближається до свого завершення. Але не можу відпустити, не запросивши Вас на танець. Один-єдиний! Ну, будь ласка, – майже прошепотів він і Тіна навіть здригнулася. Коли цей голос звучав аж так тихо, він був ще чарівнішим.

– Я згодна! – сказало дівча й Гамаюн подумав, що від щастя наразі втратить свідомість.

Гнат обійшов столик, обережно простягнув дівчині руку й тепер вони знову доторкнулись одне до одного. Не уявно, як марили цілий вечір, а ніжно та жадано.

Досвідчений диджей зрозумів, що потрібно знайти серед записів найчарівнішу з мелодій. Він подумав якусь мить і натиснув клавішу. Можливо хтось із молоді не пам’ятав ні такого фільму, ні такого композитора. Але не відчути міжпросторового полону вальсу з однойменного кінофільму «Мій лагідний і ніжний звір» було неможливо.

– Але ж це вальс! – розгублено вимовила Тіна.

– Так. А хіба Ви не танцюєте? – вже оповив її талію рукою Гамаюн.

– Чому ж, з радістю! – схвильовано зітхнула мамина донька й вони попливли паркетом.

Народ принишк і заворожено спостерігав, як обдарована парочка насолоджується єднанням у танці. А Тіна й Гнат забули про все навколо й лише сяяли одне для одного, десь між зорями та розуміли, що їх не роз’єднати вже нікому.

Розділ 8. Мамин дозвіл

Коли мелодія стихла, вдячні глядачі навіть поаплодували чарівній парі, а Гнат знову доторкнувся губами до Тіниної ручки та стримано провів до мами.

– Дякую Вам, пані, Джуліє за приємний вечір. Я навіть не уявляв, що складеться така затишна атмосфера. За десять років існування у нас не було нічого подібного. Тепер, якщо не збанкрутуємо, я завжди буду звертатись за святом лише до Вас, – ще сяяв від насолоди його звабливий погляд.

– Пане Гамаюн, я дуже рада, що Вам сподобалася наша допомога. Власне Ви самі організували, а ми трішки прикрасили свято, – ввічливо відповіла Юлія Павлівна.

– Скромність робить Вам честь, шановна пані! А тепер про найголовніше... – проковтнув повітря Гнат. – Пані Джуліє, я прошу дозволу на нову зустріч з Вашою неймовірною донькою.

Саме цього вона й боялася! Весь вечір Лагода чекала, що блискучий бос фінансистів не піде просто так. Він обов’язково скаже ці слова та не помилилася.

– Ну, по-перше, до чого тут я? Тіна доросла й розумна дівчинка та сама планує зустрічі. А, по-друге, я не розумію цілі Вашого прохання, – стала не такою усміхненою мати.

– Я б запросив красуню до театру, наприклад. Куди вона побажає. Але дуже прошу Вашої згоди! – наче хлопчисько, благав Джулію Гамаюн.

– Та робіть, що хочете. Я ж не рабовласниця якась, – знизала плечима жінка й хотіла накинути пальто.

Окрилений відсутністю її спротиву, Гнат обережно одягнув даму й тепер повернувся до Тіни. Вона вже стояла одягнена й посміхалася.

– Тіно, я випросив дозвіл у Вашої мами. Тепер готовий на колінах прохати Ваш контакт, – тяжко зітхнув Гамаюн.

Прикольно було б подивитися, як директор відомої фінансової компанії стоїть на колінах перед незнайомою дівчиною, в присутності купи підлеглих. Та Тіна не була марнославною й уже проговорила йому цифри номера. А щасливець блискавично запам'ятав і зробив пробний дзвінок.

– Ну й швидкість у Вас на числа, пане Гамаюн, – здивувалася дівчина.

– Дякую, – одними вустами прошепотів він та знову попросив: – Просто Гнат, домовилися?

– Тіно, скільки тебе чекати? Люди втомилися, відпочити хочуть! – суворо покликала від дверей мати.

– Якось зустрінемося, Гнате. У мене перша половина дня вся забита лекціями, але ввечері я завжди вільна. Була рада знайомству, – наче сонечко знову посміхнулася краса.

– Якби ж Ви знали, який я радий! Дякую за танець. Ніколи в житті не мав такої насолоди, Тіно. До зустрічі, – близенько нашіптував він і мамина донька розуміла, що нікуди від нього не хоче.

Вона звикла бути з мамою, та сьогодні серденько дівчини розділилося навпіл. Їй страшенно не хотілося покидати товариство цих збуджених карих очей! Юлія Павлівна майже силоміць випхала дитину за двері, а вже в бусику спитала:

– Доню, що то було?

– Звичайний корпоратив, мамо. Всі п’яні й трішки дурні, – викрутилась Тіна.

– Особливо ти й цей Гамаюн! Ви ж нічого не пили, а виглядали зовсім хмільними, – не мала таємниць від дівчат начальниця. – Добре відпрацювали, мої «квіточки»! Вами я пишаюся, а моя доня нахабно зваблювала того крутого боса.

– Юліє Павлівно, але ж у неї до чортиків класно виходило! Тіно, кидай свою академію та йди до нас, будеш примою, – сказала дівчина, що дійсно вважалась старшою в групі.

– Ну-ну, я їй дам «приму». Зранку на заняття, все як рукою зніме. Пашо, включи якусь музичку, а то в мене від того вальсу й досі в голові вертиться, – незадоволено зітхнула мама Тіни.

Розділ 9. Гірка Оливка

Гамаюн викликав свого водія. Він усівся на заднє сидіння й виглядав таким замріяним, що якби зараз на трасу впав з космосу метеорит, він точно не помітив би. Перед очима весь час мерехтіли зірки смарагдового погляду, шовкові щічки й такі звабливі дитячі вуста, що він знову боявся вдома не вибратися зі штанів.

Та в цьому бос фінансистів помилися! Там на нього чекала, як їй здавалося, наречена Олівія. Вона одна спустошила цілу пляшку червоного вина й тому виглядала зовсім непривабливо. Романтика миттю покинула серце Гната й він спробував відібрати у п’яної дівчини залишки самотньої гулянки.

– Де ти шляєшся, клятий Мауглі? Ніч надворі, а він все ніяк по бабах не налазиться! Чому не взяв мене на ваше збіговисько? – скрикнула Олівія й жбурнула келихом об стіну. Посипалося скло.

– Оливко, я ж тобі казав, що на корпоративі будуть присутні лише співробітники. Це традиція та моя вимога заодно. А пізно, бо голова правління не може залишити захід до його закінчення, розумієш? – спокійно зібрав рештки келиха Гнат.

– Ой-ой-ой, який же ти завжди нудний! А нічого, що я маю право бути на ваших тупих заходах, як твоя наречена? Я вже й татові сказала. Він чекає пропозиції від тебе. Якби не мій татусь, ти й досі сидів би у держбанку. Забув, придурку! – вкотре нагадала Олівія про начебто борг Гната перед людиною, що дійсно дала старт його кар’єрному злету.

– Про допомогу Терентія Олексійовича я завжди пам’ятаю. Але він мій учитель, а не покровитель. І все, що я маю - напрацьоване власним горбом. За науку твоєму татові я вдячний, та він не дозволяє собі шантажу, а в тебе це хвацько виходить. І чому ти користуєшся твердженнями, яких не існує? – після сьогоднішніх подій, не витримав її нахабства Гамаюн.

– Про що це ти верзеш? – принюхувалась до Гната дівчина й звісно вже визначила аромат Живанши на його костюмі. – О, милий, сьогодні ти взяв дорогу повію!

Більше вона не встигла нічого сказати, бо отримала легенького ляпаса й навіть дещо протверезіла:

– Ну, давай! Хочу ще... Удар мене, візьми боляче!

Ні, не протверезіла! Гнат бив суперників на ринзі, але таке з ним сталося вперше. Він ніколи не торкався жінок силою, та коли ця розпусниця зачепила язиком небесне янголя - чоловік не стримався.

– Вибач, я не хотів, – спробував він погладити жінку по голові. А вона різко потягнула до себе й Гнат ледве не придавив її, падаючи з розмаху на ліжко.

– Хочу гаряче, як ти вмієш! Мауглі, йди швидше! – белькотіла п’яна дівчина та він вибрався з її чіпких обіймів і сумно сказав:

– Знаєш, прийшов час. Звісно ми поговоримо, коли ти проспишся, але між нами все скінчено, Олівіє. Я ніколи тебе не кохав. Ти сама зголосилась пожити зі мною, а я не чинив опору. Та ми різні люди, що мають абсолютно протилежні погляди на життя, а щодо кохання - й поготів.

Може ляпас зробив свою справу або щирі зізнання Гната, та Олівія втупилась в чоловіка здивованим поглядом:

– Мауглі, що ти мелеш? А як же заручини? Я татові обіцяла...

– Ти обіцяла, не я! Я нізащо б не одружився з жінкою, яка може запропонувати кохання на трьох. А для тебе це було нормально! І чому ти завжди кличеш мене ім’ям мультяшного героя? Хіба вже не пам’ятаєш справжнього? Ти живеш у якомусь вигаданому світі: між нічних клубів та салонів краси. Тебе це влаштовує, а мене ні. Лягай спати, завтра на тверезу голову поговоримо, – втомлено відповів Гамаюн. Олівія ще була хмільною та чітко зрозуміла, що її гонитва за цим красунчиком-багатієм дійшла до фінішу.

Розділ 10. Скорочена відстань

Гендиректор «Кращих інвестицій» був справді радий, що корпоратив пройшов так гармонійно. Наразі він припустив порівняння між п’яною Олівією та ніжним створінням, з яким сьогодні його зіштовхнула доля. Гнат стояв на балконі, дивився на зорі та від подібних думок навіть скривився.

Впертий чоловік дістав з кишені айфон й відкрив контакти. Їх було багато, але в обраних лише кілька. Дивлячись на номер Тіни він щасливо посміхнувся та страшенно захотів натиснути виклик. Але ж на годиннику була третя ночі й дівчинка давно бачить свої світлі сни та зовсім забула про нього.

Спав цю ніч господар у своїй вітальні. Олівія ще дрихла міцним похмільним сном й Гнат залишив їй на столі записку, з проханням дочекатися його ввечері. Йому конче потрібно було виселити зі свого житла спотворений зразок сучасної цивілізації та привести дім до нормального стану.

Через гидку тягнучку на дорозі гендиректор запізнився в офіс майже на годину та його нікому було сварити, адже це він стояв на чолі компанії. У приймальні вже вишикувалась ціла черга працівників, з товстими теками в руках. Гамаюн вибудував таку систему підбору кадрів, в якій і після свята ніхто не страждав похмільним синдромом. Це голову правління точно влаштовувало.

Ввечері, перед тим, як знову побачити «синтетичне» обличчя Олівії та почати завершальну серію своєї Санта-Барбари, Гамаюн не витримав і натиснув контакт Тіни. Він почув ніжний голосок й усі проблеми миттю відступили.

– Вітаю Вас, Гнате! – відповіла вона так, як він попросив. Від цього щасливе серце в спортивних грудях закалаталось, наче божевільне й чоловік тихо відповів:

– Вітаю, Тіно! Я не заважаю?

– Ні, я вдома: читаю конспекти й готуюсь до занять. Мама в Мистецькому арсеналі, на показі. У мене було тихо та сумно. Ось тепер стало веселіше, – щебетала дівчина, а чоловік блаженно слухав.

– Знаєш, Тіно, це найпрекрасніше з усього, що я почув за цілий день. Перепрошую, я неправильно звернувся! – піймав себе на думці Гамаюн, що дуже хоче бути ближчим до неї, хоча б у розмові.

– Нічого, Гнате! Я ж розумію, що мала, то як до мене звертатись? – весело відреагувала Тіна.

– Тоді може, дійсно, скоротимо відстань? – таємниче завернув співрозмовник.

– Як? – зацікавилась наївна студентка.

– Губитись у множині для тебе, це найменше, чого б я хотів, – ох вже ці його словесні шаради! Гнат чекав, що вона вагатиметься.

– Я не зовсім згодна, що це доречно. Але якщо Вам буде приємно, я не проти, – поки тримала бар’єр вона, а потім додала: – Ти це маєш на увазі?

– Саме це! – радісно виголосив Гамаюн і відстань між ними відразу скоротилась.

Розділ 11. Літати любиш?

Твердження про те, що Гнат не встиг придумати сюрприз для наступної зустрічі з Тіною, було хибним. Адже минулої ночі в голові шалено закоханого чоловіка збурились сотні фантастичних ідей. Та лише коли він обрав бажану - дозволив собі пару годин сну.

– А я сьогодні на відмінно склала залік! – сповістила в телефонній розмові дівчина.

– Вітаю! Я й на хвилинку не сумнівався в твоїх здібностях, – пригальмував Гнат наступну фразу.

– Дякую. Але мені здається, що ти хочеш про щось запитати, – прочитала його думки на відстані прекрасна співрозмовниця.

– І маєш рацію, дуже хочу. Тіночко, ти літати любиш? – випалив Гамаюн.

– Люблю! – сказало дівча й бідолашний фінансист миттю поринув у шалений вир божевільних мрій. Він навіть не уявляв, як красиво звучить це слово з її вуст! І хоч наразі то була відповідь про польоти, та романтик сподівався колись почути його саме на свою адресу.

– Дуже добре, – тільки й вимовив він.