Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

– Ні, Тіночко, я пожартувала. Але розмовляє цей Гамаюн, наче оперний співак. Коли говорить - мурашечки по спині так і скачуть. Та прийдеться дещо перенести чи скоригувати. Їх свято через три доби, уявляєш? – поскаржилася мама.

– Він що з глузду з’їхав? Ще б за годину попередив, – обурилася нахабством замовника донька. А сама вже бігала пальчиком по екрану айфона. Бо девайс в руках студентки, то наче продовження самих рученят. Юлія Павлівна лише махнула рукою й зникла за дверима ванної кімнати.

Настирлива дитина схилилась над екраном та вивчала біографію маминого замовника. З телефона на дівчину дивився чорнобривий красень, у дорогому костюмі, й посміхався стандартною посмішкою голлівудської зірки.

Тіна додала інформації в пошуку та побачила гендиректора «Кращих інвестицій» в різних образах. То він вихвалявся м’язами, висячи на скелі; то позував на яхті чи підпирав тулубом яскравий спорткар.

– Яке насичене у Вас життя, пане Гамаюн! – пробурмотіла вона й далі цікавилась людиною, що їй миттю сподобалася. Дізналась, що красунчикові тридцять сім років і він має аж дві вищі освіти, одну з яких отримав у Кембриджі. Але чомусь неодружений...

Коли окрилена домашнім теплом Юлія Павлівна вийшла з ванної, донька готувала салат з куркою.

– Подивилась я, мамо, інфу про твого замовника. Здається він зовсім не дурний, бо має аж дві вищі освіти. А дружини – жодної. Словом, мандрує по життю, собі на радість!

Розділ 3. Боксер

Сьогодні в залі, де проходив півфінал турніру міста, яблуку не було де впасти. З неймовірним азартом публіка слідкувала за боєм двох міцних чоловіків, що активно гамселили одне одного. Вони обидва були в боксерських шоломах, та за одним спостерігалась краща підготовка й очевидна перевага.

– Гнат! Гнат! Гнат! – гаряче вболівала публіка за свого фаворита.

Ось відволікаючий удар, ще один точний удар і суперник падає на ринг, а інший переможно підіймає обидві руки та зриває з себе шолома. Далі він допомагає підвестися переможеному й чоловіки мирно обіймаються. Ведучий вечора оголошує про блискучу перемогу бойовим нокаутом бійця Гната Гамаюна та тисне йому руку.

Скоріше за все Тіна Лагода не дочитала до кінця біографію столичного мільйонера, інакше б дізналася, що цей успішний бізнесмен ще й боксер. І сьогодні він вкотре став безумовним переможцем.

А ні для кого ж не секрет, що переможців страшенно люблять дівчата! Ось і наразі до Гната кинулась його нинішня подружка - двадцятисемирічна Олівія. Вже декілька місяців вона вважає себе вигідною партією для засмаглого красеня. Тільки поки ніхто не знає: чи згоден з її думкою сам Гамаюн?

– Мауглі, поїдемо до «Аватарки»? – липне до його змоклого тіла дівчина, але Гнат трохи відсторонює її та ввічливо просить:

– Оливко, зажди! Я в душову.

– Добре, а гонорар зараз дадуть чи пізніше? – безсоромно запитує дівчина.

– Опам’ятайся, який гонорар? Добровільні внески підуть на підтримку клубу. А до твоїх розваг ми можемо поїхати й без сторонньої допомоги. Та я поїхав би додому. Пару разів Жора таки добряче дістав мене по голові, тому треба випити аспірину.

– Мауглі, до чого тут твоя голова? По дорозі купимо! – дивно, що ця байдужа дівчина постійно кличе Гната ім’ям героя оповідань Кіплінга.

Гамаюн пропускає її настирливість та зникає в кабінці. А до роздягальні заходить тренер Гната й поглядом побитої собаки дивиться на красуню в блискучій сукні. Та дівчину сумний погляд діда ніяк не обходить і тепер вона чіпляється до нього:

– Тренере! Правда наш Мауглі неповторний? А грошей дадуть? Нам до нічного клубу дуже треба!

– Гнату додому треба, він травмований. Хіба не можна хоч один день відпочити й не дриґатись в тому чадному закладі? – човгає ногами старий спортсмен та сідає на лавку.

Скоро з кабінки виходить переможець. З його натренованого тіла ще звабливо стікають крапельки води. Він добре розтирається рушником та одягається в спортивний костюм.

– Гнате-синку! Їхав би ти додому. Бо Олівія знову хоче танців, а тобі необхідно відпочити, – дбайливо повторює старенький.

– А я й поїду додому, Карповичу. Мені попрацювати треба. Я по Словаччині звітів в очі не бачив. Вдень перекинули, а вивчити не встиг. Дякую за допомогу! – обійняв Гамаюн тренера й додав: – Внески за бій, як завжди, перекиньте на клуб і дитбудинок.

– Дякую, зробимо! – задоволено киває той, забирає мокрі рушники та йде собі геть.

– Тобто до «Аватару» ти не поїдеш? – надула, й без того накачані ботоксом, губи дівчина в блискітках.

– Оливко! Ну сьогодні ж Гелловін чи лихі дев’яності, щоб я з синцями та в спортивках до клубу завалювався. Ось, тримай і розважайся! – Гамаюн дістав з портмоне триста доларів для дівчини, а вона застрибнула на нього побитого та продзижчала:

– Дякую тобі, мій герою! Скоро мене не чекай...

Розділ 4. Корпоратив

Для докладної підготовки до заходу три дні - замало. Та Джулія Лагода у своєму, не дуже сприятливому до неї житті, звикла долати труднощі. З офіційного контракту, який вона підписала з компанією «Кращі інвестиції» виходило, що жінка не помилилася. Гонорар дійсно був царським. Тому директорка, з дизайнером, особисто підбирала вбрання та прикраси для моделей.

Від її дівчат нічого особливого не вимагалось. Просто бути присутніми на святі, щоб прикрасити його. Час від часу, переміщатись поміж столиків та вітати працівників. Можна приймати запрошення до танцю і все. Саме такі вимоги поставив замовник перед популярною в місті агенцією моделей під назвою «Квіти Джулії».

Юлія Павлівна довго сиділа біля подіуму й ганяла дівчат до нудоти. Вона вважала, що за такі гроші все повинно виглядати краще, ніж бездоганно! Моделі не розуміли: яке відношення має свято фінансистів до бездоганного дефіле, та сперечатись з босом не бажали.

Вони вже отримали жирну передплату за майбутній вечір і тому моделям було байдуже, навіть якби Джулія муштрувала їх на морозній вулиці. Так, на календарі почався грудень і заморозки вже скували холодом дерева. Снігу поки не передбачалось, але зима набирала свого невблаганного темпу.

В призначений день «квіточки», на чолі з директоркою, прибули до ресторану. Лагода спеціально пригнала бусик з дівчатами завчасно, щоб вони вільно походили та призвичаїлись до зали. А захід точно планувався урочистий! Красиві шовкові скатертини щедро вкривали столи, а ті виблискували сріблом обіднього приладдя. Багато кульок, свічок і досвідчений диджей у кутку. Дійсно великі гроші, то велике задоволення. Ну, якщо тільки раз на рік, то чому б і ні?

Контрактом було обумовлено, що моделі поступово заповнять простір і лише після привітальної промови гендиректора. Свято розпочалося вчасно й усе пішло, як по маслу. Дівчата виглядали чарівно, та одна за одною з’являлися в залі. Фінансисти були в захваті. Виходить сюрприз їх боса вдався на славу!

Пані Джулія тихенько сиділа в куточку й ніби попивала вино. Насправді вона прискіпливо слідкувала за виконанням моделями поставлених вимог. Але десь насередині вечора, одна з дівчат, необачно порвала намисто й воно розлетілось по паркету. Звісно прибиральниця миттю все зібрала пилотягом, та настрій суворої директорки був зіпсований. Вона непомітно поманила до себе дівчину.

– Юліє Павлівно, вибачте нездарі! Але працювати я далі не зможу. Живіт дуже болить, – зізналася модель, а наставниця вже помітила під звабливим розрізом, на стегні, свіжий синець.

– Таню! Що це? – за дверима банкетної зали спитала Джулія.

– Це бойфренд вчора мене побив. П’яний був, – гірко плакала красуня.

– Тобто вночі? І ти вранці мені нічого не сказала? – тяжко зітхнула директорка.

– Я вже гроші за виступ взяла, тому намагалася їх відпрацювати, – щиро вимовила нещасна.

– Ти зі слізками зав’язуй та сходи до лікаря. Наразі відпочивай! – дбайливим, але стальним голосом наказала леді-бос.

– Але ж я дівчат підвела... – рюмсала Таня.

– Так. Тільки це вже не твоя справа, – відрізала їй невблаганна пані.

Дівчина зникла, а Юлія Павлівна зробила таке, чого ще ніколи не допускала. Вона набрала дочку й тихо попросила:

– Доню, одягай свою маленьку чорну сукню та смарагдове намисто. У нас форс-мажор. Таня раптово захворіла. Виручай, мій скарбе! Я тебе дуже люблю й чекаю.

Розділ 5. Форс-мажор

Коли Тіна зайшла до зали, навіть диджей, що бачив на цьому паркеті сотні гарних дівчат - забув про свою роботу. Кілька чоловіків відразу встали й намагались запросити її до свого столика. Але красуня пройшла до мами й покірно спитала:

– Що трапилося, мамуню? Чим допомагати?

Джулія з гордістю дивилася на свою дитину й ледве стримувала сльози. Смарагдове кольє віддзеркалювалось в очах дівчини, а хвилясте довге волосся огортало тендітний стан. Крихітна чорна сукня плавно перетікала в стрункі ніжки й весь образ маленької принцеси зачаровував…

Мати не встигла нічого відповісти, бо побачила за спиною Тіни замовника свята. Гнат Гамаюн кинув своїх співрозмовників та вже з'явився поруч.

– Пані Джуліє, хто ця сліпуча німфа? Ви суперпрофесійні, бо приховали на апогей вечора найяскравіше диво!

– Вибачте, шановний пане, та вона не моя модель. А ховаю я її вдома. Це моя дочка Тіна. Привітайся, доню, з сьогоднішнім господарем свята - це пан Гнат Гамаюн.

Тіна обернулась і побачила Його очі... Психологи обчислили, що для народження Кохання достатньо десь семи секунд. Та наразі це було зайве! В одну мить їх погляди зустрілись і казка відбулася. Гнат заворожено утопав в зелені очей юної красуні й не говорив ані слова. А збентежена дівчина майже перестала дихати, бо одночасно читала в його неймовірному погляді: цікавість і жагу, ніжність і пристрасть, а ще шалене бажання дивитися на Неї вічно...

Юлія Павлівна спостерігала за цим дійством і вже відчайдушно жалкувала, що викликала сюди дочку. Бо кому ж як не їй, Джулії Лагоді, миттю визначити ту Божу іскру, яка дає крила або спалює все на душі? Скільки вона бачила тих іскор! Та й сама згоріла колись, на попіл, аж доки не відродилась завдяки цій дитині. До сьогодні все було добре, але наразі жінка дуже помилилась.

Першим до тями прийшов Гамаюн. Він галантно нахилився й доторкнувся вустами до руки дівчини. Мабуть, не зміг стриматися! А коли відчув шовк ніжної дитячої шкіри, то зрозумів, що доторкнувся до своєї Долі й наслідки можуть бути непередбачуваними. Він зроду не пам’ятав, щоб так блискавично і могутньо його накрили почуття до абсолютно незнайомої жінки. В «колекції» красунчика налічувалось багато експонатів жіночої статі, але Гнат не уявляв, що може бути одночасно таким піднесеним і розгубленим.

– Радий знайомству, Тіно. Ви схожі на янгола! Я просив у Вашої мами допомоги в організації свята, але божественних створінь не замовляв. Ви з’явились наче диво і я просто приголомшений, – говорив чоловік тим голосом, від якого бігали мурашечки...

– Дякую, пане Гамаюн. Я навіть не знаю, що відповісти на Ваші компліменти, – зітхнула Тіна. – Знайомству я теж рада.

– Гнат! Прошу, називайте мене на ім’я. А ще я буду неймовірно щасливим, коли Ви складете мені компанію за столиком. Звісно, якщо мама дозволить? – продовжував поглинати казкові очі Тіни чоловік. Здавалось він хоче насититися ними, адже може більше ніколи не побачити.

– Будь ласка, мама дозволяє. Доню, будь чемною з господарем свята, – ввічливо вимовила Джулія, а Тіні здалося, що тут не вистачає повітря.

Гнат супроводжував гостю так красиво, наче плив по залі. Чоловік, не торкаючись, тримав руку за її спинкою, ніби обіймав простір. Він знаками показував своїм заступникам, щоб пішли геть з-за столика. Ті виконали, а офіціант миттю прибрався й поставив новий обідній набір.

Гендиректор обережно допоміг красуні присісти та вже опинився на своєму місці.

– Тіно, що я можу Вам запропонувати? У нас тут доволі прості чоловічі напої. Тільки скажіть і нам принесуть, що побажаєте, – зачаровував він голосом.

Дівчина глянула на кілька пляшок посеред столу й знизала плечиками:

– Будь ласка, не турбуйтесь через мене. Я задовольнюсь Шардоне.

А Гнат посміхався цьому янголу й розумів, що дійсно готовий для неї на все.

Розділ 6. Неймовірна врода

Келихи були наповнені, а парочка за столиком забула про світ навколо й не могла відірвати одне від одного зачарованих очей. Інколи так буває, що двоє людей зустрілися вперше та розуміють, як існували нероздільно завжди. Просто треба було фізично перетнутись і щастя навіки заповнить їх спраглі чеканням душі.

– Я думав, що бачив красу, але такої ніколи! Тіно, я хочу випити за Вашу неймовірну вроду, – вони доторкнулись келихами й тихий дзвін наповнив серця.

– Дякую за комплімент і вітаю Вас зі святом! – сумирно опустила очі дівчина.

– А я дякую Вам, Тіно, за привітання. І в подарунок, прошу Вас, не ховайте від мене свої неземні очі.

– Ви бентежите мене, Гнате! – вимовила вона й розуміла, що їх спілкування переходить всякі межі. Адже вони сторонні люди, що двадцять хвилин тому не здогадувались про існування одне одного. Але чому тоді по всьому тілу розливається така млосна ніжність до нього. Що це?

– А Ви мене та даруєте казкову втіху, – наче почув її думки красень. – З Ваших вуст моє просте ім’я звучить, наче пісня. Я хочу слухати Ваш голос, Тіно. Розкажіть, що-небудь про себе. Де Ви працюєте?

– Я навчаюсь, в Могилянці на економіста. Цей рік у мене випускний і я потроху займаюсь дипломною роботою. А працювати мені мама не дозволяє. Каже, що напрацююсь іще, – посміхалась зеленоока фея й тепер Гнату терміново треба було вийти... Від своїх думок він навіть почервонів.

– Мама права, Тіночко. Ой, перепрошую! – він взявся за кишеню, де лежав айфон та вдав, що почув виклик. – Мені треба відповісти. Я залишу Вас на хвильку.

– Так, будь ласка, – посміхнулось диво за столом і Гнат кинувся до кімнати для хлопчиків.

Дорослий дядько намагався розстебнути зіпер, та видно той міланський кравець неправильно пошив йому штани. Давно Гамаюн не був у публічному місці настільки збудженим. Він ще бачив перед собою зелені променисті очі й намагався не зламати застібку й не осоромитись.

Та порятунок прийшов неочікувано. Раптом він згадав, що вдома сидить жадібна до грошей та розваг Оливка і йому відразу попустило. Гнат вмився холодною водою та протер палаюче лице, але ж серце все одно горіло полум'ям.

Він чітко розумів, що до нестями закохався в незнайому дівчину та нізащо у світі її не відпустить. А як же Оливка? Та ніяк! Від цієї нахабної особи вже давно треба було здихатися. Адже тепер у нього є одна-єдина мрія: до кінця життя носити на руках крихітну німфу з золотавим волоссям... Більше нічого й не треба.

Розділ 7. Перший танець