Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

- Ось ти де, малюк! Я тебе скрізь шукав, - Антон різко висмикує мене з чуттєвого трансу, обіймаючи ззаду за талію.

Я різко повертаюся до свого хлопця. Міцно обіймаю. Обличчя ховаю біля основи шиї. Судорожно цілую. Це що зараз було? Мене починає трусити.

- Що з тобою, Карін? - хлопець за підборіддя піднімає моє обличчя.

- Недобре. Мабуть, багато випила, - майже не брешу я, - Мені потрібно в туалет.

- Так, звісно. Ходімо.

У його бік намагаюся не дивитися, хоча до нестями хочу. Зусиллям волі стримуюся. Потрібно терміново позбутися мани.   

В елітному закладі біля жіночого туалету черг зрозуміло немає. Мабуть, цей гнітючий нюанс врахували та виправили господарі, машинально констатую я, раз у раз подумки повертаючись до чоловіка біля барної стійки. Він зачарував мене чи що?

Усередині охолоджую шию холодною водою. Десять хвилин медитую біля дзеркала. Більш-менш приходжу до тями. "Усе! Я більше ніколи його не побачу!" - з таким наївним настроєм виходжу до Антона.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно