Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

- Так, саме так, - чоловік відповідає охоче та явно підготувавшись до всіх питань.

- Добре, я буду близько дев'ятої.

- Так, чудово, чекатимемо на вас.

Взагалі дуже хочеться спати і їсти, але в мене іншого виходу немає. Не пам'ятаю, скільки я відправляла резюме на вакансію покоївки, але мені пощастило, що мені зателефонували одразу.

Доробляю всі справи та збираюся. Мені вдалося поїсти перед виходом на роботі і коли я вийшла, стала відразу ж шукати в додатку проїзд до потрібної адреси.

Дістаюсь туди за тридцять хвилин до гарного, досить елітного та дорогого району міста з модними новобудовами, з охороною у кожному дворі.

Тут я виглядала дуже... Контрастно. На мені простенькі, але теплі та чисті черевики, чорні джинси, бежевий светр, така сама шапка та коротка синя парка. Речі не нові, але я за всім дбайливо доглядала, розуміючи, що мені не світить найближчим часом навіть новий светр. Тут іноді питання, що купити поїсти на обмежений бюджет.

Мені відкривають, коли я дзвоню в домофон. І поки чекаю на ліфт, розглядаю багатий під'їзд. Тут новий ремонт, гарні кольори стін та підлоги, дорога парадна, велика кімната для вахтера. Жінка на пару секунд відірвалася від книги і знову почала читати, не дивлячись що я тут роблю і навіщо прийшла.

Ніколи не їздила у такому ліфті. Величезний, скляний, з дзеркалами та підсвічуванням на них і на кнопках. Новобудова з двадцяти одного поверху, саме стільки кнопок та цифр було на стіні. Ліфт їде швидко і тихо, на табло змінювалися цифри, наче повільні секунди, і незабаром брязнув дзвіночок, сповіщаючи, що я на потрібному поверсі. Виходжу з нього і бачу, як із одних дверей виходить чоловік. Усього тут було три квартири. Я підходжу до дверей ближче, намагаючись вгамувати хвилювання і прибрати думки про те, що мене навряд чи сюди приймуть, тому що я не дуже відповідаю зовнішньо цьому рівню.

- Доброго ранку, ви пунктуальні, це дуже добре, - чоловік усміхнувся, хоч і був серйозний і зосереджений. Він був одягнений у сорочку та штани, а в одній руці був планшет. Дуже схоже, що це господар квартири, хоч я можу і помилятися. У будь-якому разі, виглядає він дорого і дуже впевнено, почуваюся під його поглядом маленькою та нікчемною.

- Доброго ранку, - проходжу в квартиру повз нього. Тягнуся щоб роззутися, але чоловік показує долонею прямо і вимовляє:

- Проходьте так, щоб не гаяти час, - впевнено каже він і я не смію сперечатися.

З гарного і майже порожнього передпокою я виходжу до вітальні. Квартира дуже дорога. Перше, що я бачу - вітальня з величезним диваном, телевізором, та ще якоюсь технікою. Ліворуч простора кухня, модне планування з відкритим величезним простором. Великі панорамні вікна, вишукані сходи догори, з тонкими поручнями. Дуже стильно, зі смаком і видно, що тут добре попрацював дизайнер. А весь ремонт виконаний дорого та якісно.

У таких квартирах я також ніколи не була. Обережно сідаю на м'який диван у вітальні, куди вказав чоловік і акуратно знімаю куртку. Тут тепло та затишно. Пахне чимось приємним, смачним, навіть пряним.

- Отже. Мене звати Єгор, я помічник господаря цієї квартири. Чи не проти відповісти на кілька запитань? І не заважало би подивитися на ваші документи, Ліліє.

Я слухняно дістаю паспорт, студентський та документ з пропискою. Чоловік уважно оглядає, фотографує все це, дивиться на мене та посміхається, повертає документи назад. Я обережно склала все в рюкзак і опустила руки на коліна.

– Ви працюєте ще десь?

- Так, офіціанткою у ресторані «Ніколь», - я не збираюся нічого приховувати, та й мені трохи страшно тут перебувати. Мало того, що це п'ятнадцятий поверх, а я висоти побоююся, то ще й чоловік насторожував своєю серйозністю та впевненістю.

- Навіщо вам друга робота та як збираєтесь поєднувати?

- Мені потрібні гроші, якнайшвидше... - теж чесно відповідаю. Здається, начебто він дивиться крізь мене. Немов бачить усе, що я думаю. І від цього здається, ніби я під рентгеном, і мене сканують на детекторі брехні одночасно. - Поєднувати... Нічні зміни в ресторані та вдень друга зайнятість.

- Це складний графік, ви впевнені, що впораєтеся? - Чоловік ставить лікті на коліна і хмуриться. Складає пальці у замок.

- Так, мені треба заробити якнайшвидше... - повторюю.

- Чи можна дізнатися причину?

- Мамі потрібна операція, - говорю я. - Який графік ви пропонуєте?

- Три рази на тиждень, зайнятість приблизно на шість-сім годин, залежно від того, наскільки якісно та швидко виконаєте всі завдання, - чоловік розблокував планшет і провів пальцем по екрану кілька разів. Перевернув його та подав мені. Я обережно беру дорогий гаджет та опускаю погляд на нього. Там перелік моїх обов'язків.

П'ятнадцять пунктів. Від приготування їжі до прибирання ванної та туалету. Я уважно перечитала це та повернула планшет чоловікові. Кивнула, облизнула губи.

- Нічого складного для такої зарплатні, – обережно промовила я.

- Мало чи забагато? - Чоловік хмуриться.

- Незвичайно, - відповіла. Він дійсно може вважати таку зарплатню малою?

- Ну, вам же треба заробити якнайшвидше, правда? – усміхнувся Єгор. - А Кирилу Маратовичу потрібна відповідальна та гарна хатня робітниця. Те, що вам всього двадцять один - тільки плюс, закінчуватимете роботу швидше. На зарплатню швидкість не впливає, а якість – основна вимога. Також Кирило Маратович може залишати власні доручення. Звозити костюм у хімчистку, зустріти кур'єра чи будь-яку іншу людину.

- А хто мій начальник? Ви?

- Звичайно, всі прохання господаря не обговорюються, і його умови також. Я можу передавати його доручення. А ще я виплачуватиму вам зарплатню.

- А як виплати відбуваються?

- Офіційно не влаштовуємо, зарплатня раз на тиждень. Можна домовитися про зручний для Вас день.

- Мені й не потрібно офіційно, я вчуся ще...

Чую позаду кроки. Повертаюся, бачу, що зі сходів спускається ще один чоловік. Він поправляє рукава чорних сорочки та піджака, зупиняється біля дивана й оглядає мене.