Майкл МакКланг - Злодійка, яка смикнула лихо за косички

карга наштовхнулася на мене, я автоматично прикрила кишеню від руки, що мала залізти туди. Від руки, як виявилося, якої там не було. Я стала надто підозріливою.

-- Вибачте, -- сказала бабуся, одягнена в поношену, але чисту сукню, з гаптованим капелюшком на геть сивому волоссі. Ростом вона була навіть меншою від мене. Бабуся простягнула висохлу руку і поплескала мене по плечу.

-- Та нічого, -- пробурмотіла я.

-- Здається, в тебе клопоти, -- сказала вона, і я зауважила її проникливі зелені очі. Все в ній кричало “бабуся”, але очі говорили зовсім інше. Щось ближче до хижака. Я відсахнулася.

-- Все гаразд, дякую.

-- Ой, ні, я так не думаю. Я бачу темряву в отих твоїх красивих, блакитних очах. А ще я бачу, як тіні збираються в тебе за спиною. – Її рука різко смикнулася і схопила мене за зап‘ястя.

-- Краще відпусти мене, бабусю. Я не хочу влаштовувати сцену на вулиці. Але влаштую.

Вона не чула мене, взагалі не звертала на мене увагу.

Зелені очі раптово стали буремно-сірими. Кривава відьма. Я розмовляла з кривавою відьмою тут, на вулиці Скорботної Пристані. Просто фантастика.

-- Я бачу кров, і золото, -- промовила вона загробним голосом. – Чую жалібне завивання. Вогонь і Смерть переслідують тебе, а за ними до твоїх дверей наближається Восьмикратна Сука.

Я вирвалася і обірвала контакт. Моя рука аж свербіла за ножем, але це було б нерозумно. Криваві відьми неприємні вороги.

-- Заради яєць Керфа, жінко, що ти в біса плетеш?

Вона слабо посміхнулася.

-- На тебе звалиться сто лих, дівчино. Приходь до Матусі Багряної, коли тобі стане несила. Ти знайдеш мене в Ненависних Водах. – Вона хотіла поплескати мене по руці, але я відступила. Ще один загадковий погляд і бабуся зникла серед перехожих.

-- Заради кривої палки Керфа, -- пробурмотіла я. – Хіба ворожки не повинні розказувати, який ти везучий?

Але я зала, що мої слова це тільки бравада. Мені потрібно було випити. Криваві відьми. Якщо вже мати справу з чарами, то я воліла мати справу з магами. Принаймні маги не набридали тобі таємничими нісенітницями.

Я провела певний час у винному магазині “У Тамбора”, за одним з вуличних столиків, сьорбаючи оцет з глиняної чашки й прислухаючись до чуток.

Коли “У Тамбора” зачинився, у мене був паскудний настрій. В мене завжди були проблеми з очікуванням. Звичайно, я можу почекати, але мені це не подобається. Я переживала за Корбіна, а слова кривавої відьми стривожили мене більше, ніж я була готова признати чи подумати. Я й гадки не мала хто ця Восьмикратна Сука, але знала, що криваві відьми не любили жартувати. З зусиллям я відклала це для подальших роздумів. Якщо мене чекають клопоти, то вони прийдуть, переживаю я чи ні.

За годину до півночі я повернулася додому, щоб чекати на Корбіна, була я похмурою і спантеличеною. І стривоженою.

Північ прийшла і минула. Я читала; перш ніж померти мати навчила мене грамоти, а в Люсернісі були найкращі й найгірше захищені приватні бібліотеки з усіх міст, де я бувала. А з іншого боку, хто буде красти книги? Якщо ти вмієш читати, то, мабуть, достатньо багатий, щоб купляти свої. Це була одна з тих дещо пікантних романтичних історій з минулого століття. За нормальних обставин, вона б мені сподобалася, але зараз мені було не до неї. Раз за разом я перечитувала той самий абзац, але його зміст продовжував вислизати від мене. Нарешті я роздратовано відкинула книжку і почала нервово ходити по кімнаті.

Через три години після півночі сумніви, які потрохи зростали, перетворилися в атавістичну певність, що Корбіна спіткало лихо. Та все, що я могла зробити -- це перечекати ніч.

Розділ 3

Півні заспівали, коли небо було ще чорним. Я вийшла з дому. Що б там не трапилося, все вже давно закінчилося і я не могла нічого з цим вдіяти, проте просто сидіти я теж не могла. Жах повільно скручував мені кишки. В мене було тільки два варіанти, куди піти. Я вирішила почати з дому Корбіна, а якщо його там не буде, перевірити в коханки.

До його халупи поблизу Шовкової вулиці була далека дорога, переважно по безлюдних вулицях. О цій порі працювало мало найманих екіпажів, а ще менше погодилися б відвезти мене туди, куди я прямувала. Помічник пекаря шкандибав надто пізно на роботу, не помічаючи, як білий фартух тягнеться по брудній бруківці; не треба бути ясновидцем, щоб знати -- в найближчому майбутньому його чекають побої. Ліхтарник на низьких ходулях тушив біло-жовте полум‘я своєю телескопічною палицею. Випадковий віз скрипів і гуркотів вкритими бруківкою вулицями в напрямку ринку біля Воріт Зрадника. Але переважно навколо були порожні темні вікна і зачинені двері, аж поки я не повернула на Шовкову вулицю.

На Шовковій вулиці хлопці й дівчата, чоловіки й жінки Люсерніса займаються найдревнішою професією. О цій порі у вітринах було значно менше товару, а той, що залишився виглядав не надто привабливо, щораз більше втрачаючи привабливість, в міру того, як у небо просочувався сірий світанок. Ті, хто продовжував працювати ще не виконали норму, не здобули суму, достатню, щоб уникнути побоїв, або виселення, або ознак абстинентного синдрому від тієї чи іншої субстанції. Вони були готові змиритися навіть з жорстоким поводженням. Один нечепура в замизганій сатиновій бальній сукні, заросле щетиною підборіддя якого виглядало з-під розмазаної пудри, почав поносити мою чоловічу гідність, коли я знехтувала його пропозицією. За інших обставин це було б смішно на кількох рівнях.

Коли я була молодшою, мені вдалося уникнути їхньої долі, завдяки розумній пораді когось, хто сам не скористався моїм становищем , і завдяки своїй впертості. Але мені було неприємно бачити, як я могла закінчити. Завжди неприємно. Я ще більше нахмурила вигляд і нехтуючи різноманітні зачіпки, плелася повз них з руками в кишенях.

Як завжди,