Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

Мав же святий Василій Великий благодать і таку, що коли підносив, літургісаючи, Святі Дари, Духа Святого благодать, що сходила, пізнавав у знаменні такому. Голуб золотий, що над божественною трапезою висить із Божественними дарами, Божою силою урухомлений, тричі стрепенувся. Якось служив блаженний і підносив Святе, і не було звичного знамення в голубі, що трикратним своїм трепетанням знаменував Святого Духа зішестя. Розмірковував Василій, що то таке. Побачив одного з тих, що тримали рипіди, диякона — задивлявся на одну жінку, що стояла перед вівтарем. Звелів-бо відступити дияконові тому від святої трапези і на сім днів дав йому епітимію, щоб постити і молитися, без сну ж цілі ночі на молитві проводити і з тих маєтків, що мав, подавати жебракам. З того часу святий Василій звелів, аби були в церкві перед вівтарем завіси і перегородки — через жінок, щоб якась не насмілилася заглядати у вівтар під час Божественної Служби. Та ж, що насмілиться, хай буде вигнана з церкви і від Святого Причастя хай буде відлучена.

Бентежив у той час Церкву Христову Валентин-цар, єрессю аріянською засліплений, що багатьох єпископів правовірних із престолів їхніх вигнав, своїх аріян на їхні місця возвів, а инших, малодушних і боязливих, захотів до єресі змусити. Гнівався ж і гризся зсередини, бачивши Василія святого, що на престолі своєму безстрашно перебував, у вірі же своїй, наче стовп непорушний, стояв й инших підкріплював та умовляв, щоб аріянство, як богоненависну мерзоту, зневажали. Обходячи-бо землю свою і правовірних всюди багато кривдячи, цар зайшов [ідучи в Антіохію] і в Кесарію Кападокійську й піклувався старанно про те, аби змогти Василія перевести до аріянського однодумства зламалася, якою мав писати. Взяв же тростину другу, але й з тою таке було. Також і з третьою. Тоді рука йому здригнулася і страх напав на нього. Він же, пізнавши силу Божу, роздер хартію. Але і знову вороги благочестя аріяни наполягали, допинаючи цареві щодо Василія, щоб обмовити його. І посланий був від царя один сановник Анаста, щоби привів Василія в Антіохію. Коли ж він досягнув Кесарійського граду і веління царське Василію сповістив, відповідав святий: "Я, дитино, перед кількома днями довідався, що цар підкорився нерозумних людей раді, три тростини зламав, хотівши на вигнання моє присуд підписати й істину потьмарити. Неживі тростини стримали нестримне його прагнення, зламатися швидше захотіли, аніж послухати неправедного його суду". Приведений ж був в Антіохію, став перед єпарховим судом, і спитали його, чому царевої віри не тримається. Відповів: "Не буде такого, щоб від істинної відхилився християської віри, за нечестивим ученням аріянським пішов, єдину-бо віру від батьків тримати і славити прийняв". Суддя ж смертю погрожував йому, він же відповідав: "Хай я постраждаю за істину і від тілесних пут звільнюся, цього-бо віддавна бажаю, якщо ви не зміните своїх обіцянок". Єпарх же сповістив те цареві, розповідаючи, що муж той вище погроз є, незмінне мудрування його, непохитне й незлагідніле серце його. Цар же гніву сповнився, думав, як би згубити Василія. Тим часом син царевий Галатій раптовою хворобою розхворівся і втратив надію на лікарів, при смерті був. Мати ж його, прийшовши до царя, дорікала йому, говорячи: "Тому що неблагочесно в Бога віруєш й ображаєш Божого архиєрея, через те хлопець помирає". Це чувши, Валентг прикликав Василія і сказав: "Якщо угодні Богові догми твоєї віри, зроби молитвами своїми сина мого здоровим". Відповів святий: "Якщо приєднаєшся, о царю, до віри православної і церквам мир якщо подаруєш, то син твій живий буде". Цар же обіцяв те сповнити — зразу Василій святий до Бога за життя сина царевого помолився, зробив його здоровим, і відпущений був Василій з честю на престол свій. Аріяни ж, це чувши й бачивши, роз'ярилися серцями своїми від заздрости і злости і казали цареві: "І ми можемо те зробити". І знову звабили царя, що й хрестити їм сина свого не заборонив. Коли ж взяли аріяни хрестити царевого сина, зразу помер в руках їхніх. Те бачив очима своїми вищезгаданий Анастас і сказав цареві Валентіянуг, що царював на Заході, братові Валента, царя східного. Той же дивувався такому чудові й прославив Бога. Святому ж Василію послав багато маєтків руками Анастасовими, за які, прийнявши, Василій створив лікарні у своїй єпархії по градах і багатьом убогим і немічним дав перепочинок. Згадує ж блаженний Григорій із Назіянзу, що святий Василій і Модеста того, єпарха, що лютий був до святого, хворого дуже, молитвою зцілив, коли той у хворобі своїй допомоги від його святих молитов шукав зі смиренням. Минуло часу досить, настав після Модеста инший єпарх у краї тому, на ім'я Євсевій, родич царевий. Була ж у дні його в Кесарії одна вдова молода, багата і красна вельми, на ім'я Вестіяна, донька Араксова, що був сенатором великої ради. Ту вдову Євсевій-єпарх хотів насильно віддати в подружжя одному сановитому чоловікові. Вона ж цнотливою була і чистоту вдівства свого непорочну для Бога зберегти хотіла, не захотіла виходити заміж. Коли ж зрозуміла, що насильно хочуть її викрасти і до шлюбу змусити, побігла до царя та до архиєрея Божого святого Василія поспішила. Він же прийняв її під свій захист, не хотів видати її з церкви людям, що по неї прийшли. Тоді послав її таємно в монастир дівочий до сестри своєї, преподобної Мокрини. Єпарх-бо розгнівався на блаженного Василія, послав воїнів своїх взяти вдову ту насильно з церкви. Коли ж не знайшли її там, звелів шукати в ложниці святого, де-бо ангели перебували. Сам єпарх той нечистий думав, що Василій задля гріха затримав її в себе і в ложниці її сховав. Не знайшовши її ніде, прикликав Василія до себе і з люттю великою ображав його і мучити його хотів, щоб віддав вдову ту. Василій же святий на всі муки готовим виявився, сказав: "Якщо звелиш тіло моє залізом дерти, то зцілиш утробу мою, бачиш-бо, що хворий я є". Тим часом довідалися громадяни, що відбувається, і кинулися всі, не лише мужі, але й жінки, бігти зі зброєю і палицями до двору єпархового, хотіли єпарха убити за святого отця і пастиря свого. І коли б не вгамував Василій святий народу, вбили б єпарха, який, бачивши такий великий бунт народний, злякався вельми і відпустив святого цілим і вільним.

Єладій, що був слугою Василія Великого і чуд його самовидцем, і престолу його по ньому наслідник, муж добродійний і святий, розповідав правдиву річ таку. Синклітик один