Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Звідки ти знаєш?

— Невинності притаманна своя, особлива краса, моя люба. — Він підвівся. — Дозволь мені провести тебе назад до твоїх гостей.

Коли вони з’явилися в залі, Гізер із полегшенням зазначила, що її дочка більше не здавалася похмурою, а її небіж мав задоволений вигляд. «Він завоює її», — подумала вона і, дивлячись на Ґленкірка поглядом досвідченої жінки, тихенько мовила сама до себе: «О, моя Кат! Які чудові пригоди чекають на тебе!»

Розділ 2

Фіона Леслі лежала в ліжку, мрійливо розмірковуючи про свого кузена Патрика, графа Ґленкірка. Вона думала про те, як палко хотіла б бути його графинею. А натомість ота безхребетна цнотливиця Катріона Хей мала побратися з ним! От нісенітниця!

Фіона знала, що колись велася балачка про шлюб між нею та Ґленкірком. Тоді втрутилася бабуся, і зрештою вона вийшла заміж за того хирлявого недоумка Оуена Стюарта. Як же вона ненавиділа за це стару! І бабуся чудово це розуміла.

Оуен був хворобливий і, хоча й жадав своєї пишнотілої сімнадцятирічної нареченої, не впорався зі своїм подружнім обов’язком першої шлюбної ночі. Це не надто турбувало Фіону, яка втратила дівоцтво ще в тринадцять років. Вона швидко знайшла те, що шукала, у маєтку свого чоловіка.

Його звали Фіонн, він був мисливець. Брутальний здоровань без найменшої витонченості в коханні — коли він проштовхнувся всередину неї, вона подумала, що збожеволіє від задоволення. А потім сталося непередбачене: вона прогадала. Дівчина не могла повірити, що вагітна, а коли врешті це усвідомила, було вже занадто пізно, щоб позбутися безбатченка.

Фіона розповіла чоловікові про свій стан, сподіваючись, що здихля змириться з цим і триматиме язик за зубами. Однак і цього разу вона прогадала. Намагаючись вилізти зі свого одра, він узивав її найбруднішими словами — утім, цілком доречними — і обіцяв уранці розславити на весь світ, яка вона повія. І тут прогадав уже Оуен Стюарт. Коли той заснув, дружина задушила його подушкою. Смерть пов’язали з астматичним нападом, а вагітну вдову оточили турботою.

При пологах присутня була лише Фіонина покоївка Флора Мор-Леслі. Цілком здорового хлопчика таємно передали парі селян, які щойно втратили своє дитя. Фіона не хотіла, щоб якісь діти плуталися в неї під ногами. Її власне немовля замінили на мертве й поховали його з безмежною скорботою в сімейному склепі Стюартів. Фіона теж не вийшла сухою з води. Пологи були важкі. Лікар і повитуха, викликані згодом, обоє сказали, що в леді Стюарт уже ніколи не буде дітей. Однак її таємниця була надійно прихована. Тільки Флора знала правду, а та дбала про дівчину ще з пуп’янка.

Цього вечора Фіона раділа, бо їй удалося дізнатися чиюсь іншу таємницю. Вона прослизнула в бібліотеку Ґрейгевена, щоб уникнути уваги свого кузена Адама Леслі. Адам упадав коло неї відтоді, як їм було по дванадцять. Ховаючись за завісами біля підвіконня, вона почула всю розмову між Гізер, Патриком і господарем Ґрейгевена.

Фіона неабияк зраділа. Цнотливиця Кат боїться сексу! Ґленкірк недовго миритиметься з цим, а тим часом вона труситиме перед ним своїми принадами так часто, як тільки можна, щоб не здатися надто розкутою. А ще вона збиралася стежити за тим, щоби страхи Кат нікуди не поділися.

— Коли ви так посміхаєтеся, господине Фіоно, я знаю, що це недобрий знак. Яку шкоду ви вже замислили?

— Жодної шкоди, Флоро. Я просто думаю, яку сукню вдягти в Ґленкірк на Різдво.

Флора захоплено зітхнула.

— Різдво в Ґленкірку, — промовила вона. — Леслі із Сайтена, Леслі з Ґленкірка, Хей із Ґрейгевена, Mop-Леслі з Кренноґа. Різдво в Ґленкірку ми не святкували всією родиною відтоді, як померла ваша бабуся. Я рада, що молодий граф відклав траур. Старому лордові Патрику це не сподобалося б. Здається мені, коли наступного року граф одружиться з господинею Катріоною, замок знову повсякчас поринатиме у святкування.

— Так, — промуркотіла Фіона. — Різдво має бути сповненим веселощів!

Але Кат, сама того не знаючи, випередила напад своєї кузини Фіони. На десять днів раніше, ніж очікували всіх інших, вона прибула до Ґленкірка на особисте запрошення своєї тітки Меґ, овдовілої графині Ґленкірка. Меґ Стюарт-Леслі знала про настрій своєї небоги й від свого сина, і від Гізер, і охоче надала своєму старшому синові можливість позалицятися до його майбутньої нареченої. Колись вона прибула до Ґленкірка переляканою, розгубленою нареченою. Мем її тепло зустріла, з любов’ю та розумінням. Старої графині давно вже не було, але Меґ уважала за свій обов’язок допомагати її улюбленій правнучці, своїй красуні-небозі.

Випала добра погода: було холодно й сонячно. Патрик здобув свою першу перемогу, подарувавши Катріоні білосніжну кобилу.

— Вона — нащадок Шаленого Вітру, що належав Мем, — пояснив він. — Баска, дужа й віддана. Як ти назвеш її?

— Вана. Гельською мовою це означає «світла».

— Знаю. Я теж говорю гельською.

— О, Патрику! — Вона обняла його за шию. — Дякую тобі за Бану! Ти теж поїдеш із нами на Клинку?

Удень вони каталися пагорбами Ґленкірка, а вечорами Катріона сиділа з тіткою та кузенами в родинній залі замку біля каміна, у якому весело палахкотів вогонь. Юна наречена та молодші Леслі грали в шаради й танцювали одне з одним. Овдовіла графиня поблажливо усміхалася, а граф ховав своє розчарування — йому ніяк не вдавалось увечері залишитися наодинці з Катріоною.

Раптово удача повернулася до нього лицем. Увечері перед приїздом до них усієї родини Патрик застав її на самоті. Було вже пізно. Його мати рано лягла спати, і, зрозумівши, що всі вже облягаються, він пішов до бібліотеки попрацювати над угодами з майном. Пізно вночі, повертаючись через родинну залу, він побачив самотню фігуру долі перед каміном.

— Кат! Я думав, ти вже в ліжку. — Він сів поруч.

— Мені подобається сидіти на самоті перед вогнем у темряві ночі, — відповіла вона.

— Тобі подобається Ґленкірк, кохана?

— Так, — проказала вона повільно. — Хоча не була впевнена, що сподобається. Я пам’ятаю його більшим, одначе тоді я, мабуть, дивилася на нього дитячими очима. Це справді гарний маленький замок.

— То ти будеш щаслива, коли оселишся тут?

— Так, — відповіла вона пошепки.

Вони кілька хвилин посиділи мовчки, а потім Катріона заговорила:

— Мілорде, ви поцілуєте мене? Не так, як раніше, а справжнім поцілунком. Я поговорила і з мамою, і з моєю Еллен. Вони кажуть, що поцілунок, яким ми затвердили нашу угоду, був цілком належний, але… — Катріона зупинилася й закусила нижню губу, — але справжній поцілунок — це щось більше.

Вона відкинулася назад, її листяно-зелені очі блищали, освітлені вогнем. Він повільно нахилився й доторкнувся