Семюель Беккет - Уот

Він значно молодший за мене, сказав містер Ніксон.

І ви ніколи не згадували про нього, сказав містер Геккет.

Хіба ні? сказав містер Ніксон, я міг його згадувати, хто сказав, що не міг.

Звичайно. Він змовк. Він просто не привертає уваги, сказав він, є такі люди.

На відміну від мене, сказав містер Геккет.

Він пішов, сказала місіс Ніксон.

Он як? сказав містер Ніксон. А знаєте, що цікаво, мій любий друже, зізнаюся вам цілком щиро, що коли я його бачу або думаю про нього, то одразу ж думаю і про вас, а коли бачу вас або думаю про вас, то й про нього думаю. І чому воно так виходить, не знаю.

Отакої, сказав містер Геккет.

Зараз він іде до зупинки, сказав містер Ніксон. І навіщо було йому тут виходити?

Бо на одне пенні далі не проїдеш, сказала місіс Ніксон.

Значить, він сів на кінцевій, сказав містер Геккет.

Але хіба за те ж саме пенні не можна доїхати, сказав містер Ніксон, до нормальної зупинки? Трамвай тут спиняється, коли є охочі. А за пенні він вас довезе до самої зупинки.

Ви маєте рацію, сказав містер Геккет.

Чому ж тоді він тут зійшов? сказав містер Ніксон.

Свіжим повітрям, мабуть, подихати закортіло, сказав містер Геккет, перш ніж труситися далі.

Навряд чи, сказав містер Ніксон. Ви ж бачите, який він виснажений.

Може, він переплутав зупинку? сказала місіс Ніксон.

Але ж це не зовсім зупинка, сказав містер Ніксон, у повному значенні цього слова. Трамвай тут спиняється тільки на вимогу. А позаяк більш ніхто не виходив і не заходив, то, значить, вимога походила від Уота.

Після цих слів запала мовчанка, яку порушила місіс Ніксон.

Не розумію тебе, Ґоффе. Чому б йому й не попроситися вийти, якщо вже так хочеться?

Ніщо, моя люба, сказав містер Ніксон, ніщо на світі йому б не завадило попроситися вийти, як, до речі, й сталося. І вже той факт, що він попросився вийти, доводить, що зупинку він не переплутав, усупереч твоєму твердженню. Бо якби він її переплутав і вирішив, що вже дістався до залізничної станції, він би не вимагав зупинити трамвай. Через те що трамвай там і так завжди зупиняється.

А що, як він на голову тицьнутий? сказав містер Геккет.

Так, часом на нього находить, сказав містер Ніксон, але мандрівник він дуже досвідчений.

Тоді, може, сказав містер Геккет, маючи вільну хвильку, він вирішив її провести не в задусі залізничної станції, а на свіжому, запашному надвечірньому повітрі.

Але ж він проґавить поїзд, сказав містер Геккет, а це вже на сьогодні останній, якщо не рвоне туди щодуху.

А що, як він просто, сказала місіс Ніксон, вирішив подрочити кондуктора чи водія?

Але світ ще не знав м’якшої та беззахиснішої людини, сказав містер Ніксон. Я певен, що він би радше підставив іншу щоку, якби мав на це сили.

Тоді припустімо, сказав містер Геккет, що він зненацька роздумав їхати геть із міста. Між кінцевою і цією зупинкою він мав змогу і час усе обміркувати. Відтак, розваживши, що саме зараз йому краще лишитися в місті, він зупиняє трамвай і виходить, бо їхати далі — безглуздо.

Але ж він подався далі, сказав містер Ніксон, він же не пішов туди, звідки взявся, а рушив у бік залізничної станції.

Може, він вертається додому якимось складним обхідним шляхом, сказала місіс Ніксон.

А де він живе? сказав містер Геккет.

Я не чув, щоб він мав постійне помешкання, сказав містер Ніксон.

Тоді те, що він рушив у бік вокзалу, нічого не означає, сказала місіс Ніксон. Зараз він, може, вже міцно спить у готелі «Квінз».

За чотири шилінги і чотири пенси, сказав містер Геккет.

Тоді десь на лаві, сказала місіс Ніксон. У парку або на футбольному полі. Чи там, де у крикет грають. Або у кеґлі.

Або на тенісних кортах, сказав містер Ніксон.

Навряд, сказав містер Геккет. Ось він виходить з трамвая, вирішивши, нарешті, не виїжджати з міста. Але хід подальших думок приводить його до усвідомлення безглуздя подібного наміру. Цим і пояснюється його поведінка після того, як трамвай рушив далі без нього.

Безглуздя якого наміру? сказав містер Ніксон.

А такого, що він передумав, сказав містер Геккет, ледве почавши подорож.

А ви роздивилися його спорядження? сказала місіс Ніксон. Що в нього було на голові?

Капелюх, сказав містер Ніксон.

Йому пекла думка про те, що треба їхати геть із міста, сказав містер Геккет, але думка про те, що їхати з міста не треба, пекла йому ще дужче. І от він вирушає на станцію, сподіваючись тайкома, що запізниться на останній поїзд.

А що, цілком слушна думка, сказав містер Ніксон.

Охоплений страхом, не здатний завдати на свої рамена важкий тягар рішенця, сказав містер Геккет, він перекладає його на бездушну машинерію часово-просторових стосунків.

Блискуча здогадка, сказав містер Ніксон.

І що ж його, на вашу думку, так раптом перелякало? сказала місіс Ніксон.

Не думаю, що це була перспектива подорожі, сказав містер Геккет, бо ви кажете, що він дуже досвідчений мандрівник.

Після цих слів запала мовчанка.

Тепер, коли я вам усе пояснив, сказав містер Геккет, чому б вам не розказати про свого друга детальніше.

Та я нічого не знаю, сказав містер Ніксон.

Такого не може бути, сказав містер Геккет. Безтілесним примарам п’ять шилінгів не позичають. Яка в нього національність, родина, місце народження, віросповідання, чим займається, скільки заробляє, особливі прикмети — не знати всього цього ви не можете.

Нічого не відаю, сказав містер Ніксон.

Але ж не серед голих скель він вродився і жив, сказав містер Геккет.

Убийте, зірвався на крик пан Ніксон, але нічого не знаю.

Після таких сердитих слів настала мовчанка. Містер Геккет сидів і ображався, містер Ніксон сидів і розкаювався.

Він має великий такий червоний ніс, сказав містер Ніксон невдоволено.

Містер Геккет ретельно зважував ці слова.

Ти там не спиш, люба? сказав містер Ніксон.

Очі злипаються, сказала місіс Ніксон.

Ось вам людина, яку ви буцімто знаєте все життя, сказав містер Геккет, яка вже сім років винна вам п’ять шилінгів, а все, що ви здатні про неї сказати, так це те, що має вона велетенського червоного носяру і постійно ніде не живе. Він помовчав і додав: і те, що він дуже досвідчений мандрівник. Він помовчав і додав. І те, що він значно молодший за вас. Це мене аж ніяк