Іван Семесюк - Щоденник Україножера

чолі свого оркочухонсько війська, після страшних виснажливих боїв переломив хід битви богів на свою користь і забив тевтонського півбога війни Вервольфа Гримлера, як сивого мамонта, а тоді взявся й за Героя Бандеру та інших дрібніших богів та півбогів. Але той заховався разом з О’Шукевичем в темних лісах Психопатських гір і звідти роздавав чухонцям націонал-патріотичних піздюлєй. Врешті, Герой Перунович Бандера осяг­нув, що прийшов час вознестися на Небо до кращих часів, а пророк О’Шукевич дивним чином обернувся звичайним кволомийським вуйком та й розчинився в натовпі заробітчан. До пори до часу.

Суть вчення полягала у Великому Очікуванні, приємній грі на бандурі й залякуванні наддніпрян­ських гномів-цадиків майбутнім пришестям. Відомо, що деякі гноми-цадики страшно бояться Бандери, незважаючи навіть на те, що багато хто з їхніх сородичів вправно гасав горами в складі ельфійського війська і навіть подавав набої лютувальникам. Згодом на ґрунті цього віровчення виникла синте­тична секта ОУН-Шінрікьо, адепти котрої труїли пасажирів токійської підземки іпритом з метою залякування і прагнули помсти.

Культ Мами Зони

Також по всій Наддніпрянщині набув значної попу­лярності містично-побутовий культ богині Мами Зони — оркського походження. Він поєднував у собі мракославну доктрину провини і тілесної кари з неопоганською зухвалістю та вуличним хамством. Цей культ складався з розгалуженої мережі дрібних вірувань і забобонів карно-процесуального харак­теру та користувавсь неабиякою популярністю серед усіх людських верств. Церква Мами Зони була стихійною організацією месіанського спряму­вання, мала впливовий пропагандистський апарат у вигляді тисяч вівтарних виконавців, які оспіву­вали Маму Зону у своїх псалмах. Головний пророк культу — чухонський храмовий виконавець Мануїл Куб, котрий прийняв мученицьку смерть від агентів чухонської спілки композиторів (за однією з версій, його забили на смерть тяжким ковбойським гобоєм). Голос цього пророка в записах можна було почути по всій Піднебесній, починаючи від темних вугільних проваль Дриндурасу та Чималої Лугандоні й аж до готичних храмів Львувського Кресу, не кажучи вже про агроельфійські мазанки та оркочухонські нори. Основними споживачами культу були гопніки всіх провінцій, чухонські виселенці, орки, поорчені агроельфи та георгієвські кавалери, хоча адепти траплялися навіть серед містиків-характерників Дикої Хортиці та філософів-космістів.

Недовіра

П’ятим за впливовістю в Піднебесній був цілком місцевий неопоганський симулякр релігійної діяль­ності — недовіра, з відреставрованим агроарійським пантеоном із Недайбогом на чолі. Адепти культу відзначалися неабиякою живописністю думки і вигадливістю, що межувала з гарячковою маячнею невиліковного алкоголіка. Це приваблювало до них багатьохнаціонал-патріотів,містиків-характерників, фаріонів, кволомийських гномів, краєзнавців і шкіль­них викрадачів місцевої балачки у вишиванках. Суть вірування полягала в повазі до духів природи, вірі в месіанську долю власного народу, щоденній приязні до сонму богів, вигаданих одним канадійським шизофреником, та вшануванні Змієвих Валів і коровоградського чорнозему. По-сільському нехитрі предмети культу супроводжували їхні богослужіння — священні вуса, молитовні брови, плетені з рубероїду брилі тощо. Культ не відзначався особливою кровожерливістю, тож не будемо зупиня­тися на ньому надто детально.

Східні секти

Чільне місце в колекції вірувань епохи Піднебесної Наддніпрянської Імперії посідали свіжозапозичені та похмурі культи тибетського походження. Вони не встигли аж так вплинути на світогляд агроельфів, але все ж таки набули популярності серед деяких верств населення завдяки своїй екзотичності, мальовничості і прикольним дзвоникам на мотузці. Оркотибетська церква Бон-Бон, секта жовтобрильників Дупа Кагью, вайшнавські осередки, прихильники Подолай-хами XIV, дзенські школи миттєвого переосягнення й багато інших.

Західні школи

Також були присутніми на соціяльно-культурній мапі й деякі школи західного походження, як-от: вайт-паувер секондхеди — прихильники тевтон­ського півбога Вервольфа Гримлера, різного штибу вандали та розкрадачі футбольних могил, які куль­тивували бійки під гастрономом, пиздили одне одного та гостей столиці, пили і всіляко розбишачили по ночах. Це, власне, і все, якщо не поринати в подробиці.

Розвідки з новітньої історії Піднебесної Наддніпрянщини

Про новітню гішторію Наддніпрянської Підне­бесної відомо чимало. Остання велика війна з Тевтонським Райхом, незважаючи на перемогу, все ж таки підкосила Чухонську Імперію, вона не подужала економічної та культурної конкуренції з потужною країною Реднек Емпайр, і, починаючи приблизно із сімдесятих років XX століття, Чухон­ська Імперія почала потроху занепадати, аж поки в 1991 році її остаточно не перекосойобило і вона не самоліквідувалася, з гучним лязкотом розпавшись на кілька державних плантацій. Столиця імпе­рії, Цар-Гримль, не втримала важелів управління підлеглими королівствами і, зрештою, перейня­лася втриманням своїх, власне, чухонських земель. Відпали Лютьва, Латва, Мудь, утворилося Неіснуюче Царство Лу, або Бульболенд зі столицею в Батькограді, відокремилося молдованське королівство Винланд. Відпали Хачланд, Сванланд, вирвалися на волю очманілі оркські осередки Центральної Автовазії. Що й казати, сама Чухна ледве не розси­палася на зручні фрагменти, але Цар-Гримль вчасно очуняв, втримався і навіть почав неприємно сіпа­тися, зважаючи на вдалу нафтову кон’юнктуру. Втім, мова не про нього.

Що ж відбувалося в цей доленосний час у Піднебес­ній Наддніпрянщині?

Точилася бадьора штурмовщина розбудови, поки Чухна не очуняла остаточно. В 1991 році Чухон­ський імператор Горбачорт зрікся влади та дозволив хитросракому королю Уересер Айболіту Масакровичу Вкравчуку підписати Угоду про Незгоду. Таким чином Вкравчук став імператором і утвори­лася Наддніпрянська Піднебесна Імперія, до складу якої увійшли наступні землі і васальні терени: Троя, Пуща-Заспа, Конча-Водиця, Кобзарщина, провін­ція Bo-Лінь, Львувський Крес, Юдланд, Королівство Дика Хортиця, Монтесуми, Чернігівська Порожнеча, Чугуєвський Укрєпрайон, Лохвицько-Упирятинська Аномалія, Салтівська Прірва, Грим, Край Колишньої Слави Дриндурас, Чимала Лугандонь, Отруєний Ліс та інші локації.

Піднебесна ледве трималася на президентсько-пар­ламентських милицях, але агроельфи дивилися в майбутнє із обережним оптимізмом та заходилися ліпити щось віддалено схоже на суміш мусорської дільниці та організованого злочинного угрупо­вання. Перш за все вони обрали собі Верховну Ваду Агроельфів, затвердили на загальних зборах право на тимчасове панування імператора Айболіта Масакровича Вкравчука й почали собі господарю­вати. Від початку все йшло тяжко, але й весело, і до Верховної Вади Агроельфів на тлі згаданого оптимізму продерлися, власне, агроельфи, націонал-патріоти, містики-характерники, кілька гномів-цадиків та георгієвських кавалерів, парочка наддніпрянських філософів-космістів, значна кіль­кість замаскованих під антропоїдів чухонських агентів і дриндураських орків, котрі певний час не мали значного впливу на всю цю агроельфійську пиздобратію. Час минав, імператор правив, ельфи билися в парламенті з чухонськими агентами впливу та гномами-цадиками і насувався час шо-то решать, бо Піднебесна мусила вже якось багатіти, а процес, якщо чесно, пригальмувавсь.

Із нетрів дніпропетровської управлінської шляхти було висунуто нового кандидата на посаду імпера­тора на ім’я Айболіт Давилович Купа. Це був досить молодцюватий шляхтич-господарник із непога­ною громадською підтримкою в Піднебесній. Після страшного політичного ґвалту його врешті було обрано імператором, і він одразу почав керувати. В столицю імперії Пущу-Заспу одразу понапирало багацько дніпропетровської гербової шляхти, котра понавозила із собою