Ольга Джокер - Не кохай мене, Ольга Джокер

- Стій, дурненька! - Прикрикую на зведену сестру, коли вона тягне мене коридором.

Різко висмикую руку, бо стою поруч із вітальнею. Бо там він сидить. А я мабуть жахливо виглядаю!

Швидко поправивши волосся і обсмикнувши коротку домашню сукню, як ні в чому не бувало, проходжу в кімнату, де вже всі зібралися за урочистим столом. Я відчуваю звернені на себе погляди, але очей не піднімаю. Щоки палають, серцевий ритм зашкалює. Мені коштує величезних зусиль тримати спину прямо і поводитися настільки незворушно начебто я щодня зустрічаюся зі своїм першим дитячим коханням.

- Доброго вечора, — бурмочу собі під ніс, плюхнувшись на стілець.

Нога ниє. Я щосили намагалася не шкутильгати, поки йшла до місця, але виходило, чесно кажучи, зовсім паршиво. Цікаво, Яр помітив?

- Могла б одягтися, — шепоче мати, штовхнувши мене ліктем під ребро.

- Могла б не запрошувати мене до столу. Усім було б легше.

- Соня-я… Благаю, замовкни!

Вітчим питає Ярослава як йому нова дорога, що веде до селища. Потім хвалиться тим, що зі своєї кишені вклався у будівництво. Цю історію я чула мільйон із хвостиком разів.

- Як нога, Соня? – раптово питає Жаров.

Я не відразу розумію, що він звертається до мене, а коли усвідомлюю, то піднімаю очі і страшенно гублюся. Наші погляди зустрічаються. Ярослав дивиться на мене серйозно та похмуро. Не посміхається, не сміється. Я пам'ятаю, що коли він це робить, у нього на щоках з'являються чарівні ямочки.

Розлютившись на себе за розгубленість і мовчання, подумки навішую безглуздий Соні ляпаса.

- Нога чудово, - відповідаю із затримкою.

- Ти проходиш реабілітацію? Займаєшся?

Чорт! Ну ні! Навіщо він ставить ці дебільні запитання? Просто навіщо?

Мабуть, бо Жаров запам'ятав мене як чемпіонку з тенісу. І йому незрозуміло, що моє життя тепер зовсім не таке яким було раніше. Воно змінилася зовсім не на краще.

- Ні, Яр, вона не займається, - вклинюється мама. – Ми ж переїхали. Тут і близько немає реабілітаційного центру, а возити Соню до міста надто далеко. Ми із чоловіком зайняті господарством. Бачив же скільки в нас худоби та соток городу?

Яр зчеплює щелепи з такою силою, що на них ходять жовна. Я зажмурююся…

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно