merrystuart - Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart

Розділ 4 Два пухнасті брамники.

Портал переніс мене прямісінько до кованих воріт Академії. По обидва боки від яких стояли кам'яні стовпи й високі стіни, що тягнулися, прикриваючи місцевість території навчального закладу.
Тут уже стояло близько десяти студентів. Дехто навіть склав речі у величезних валізах, притуливши їх до стін.
На одному зі стовпів, що ліворуч. Лежав білий, середніх розмірів, дворовий кіт і ліниво помахував пухнастим хвостом.
Один зі студентів попрямував до відкритого проходу. Але кіт лише махнув ліниво лапою і хлопця відкинуло на добрих п'ять метрів від нього.
Вирішила випробувати удачу і діставши листа, попрямувала до брами.
- Ключ! - Пробурчав котик. А я вказала на листа.- Цей папірець тицятимеш комендантові. А мені потрібний ключ!
- Мені надіслали лише конверт із кільцем і лист запрошення! - Обурливо вигукнула, вказуючи на кільце і складений аркуш паперу в одній руці.
- Проходь, - промурчало пухнасте створіння.
Зовсім втративши до мене інтерес, він перекинувся на інший бік гріючи інший бік на сонечку.
- А можна? - З побоюванням уточнила. Раптом і мене він жбурне, як того хлопця.
- Підтверджую! Ключ кільце справжнє. Проходьте не заважайте займатися важливими справами. Мрмр. Наїхало тут усіляких.
Усміхнувшись милому пухнастику, я сміливо зробила крок на територію.
- А хоча, постривай. - Я й застигла на місці.
Котик розплющив свої блакитні очі та потягнувшись, стрибнув донизу. Підійшовши до мене, він принюхався. А потім потершись об мої ноги, жалібно нявкнув:
- Погодуй, га?
- Чого? - Не зрозуміла я його.
- Їсти хочу! - Образився котик, скосивши на бік мордочку.
- Але я не взяла із собою риби. Чи чого ти там любиш?
- Сама їж свою тухлятину ... - простогнала тварина.
Спритно піднявшись, чіпляючись кігтями по моїй накидці, він вліз до мене на плече і прошепотів. - Ти ж світло?
- Так.
- Я харчуюсь магією. Їсти. Маууу. Їсти! - Вимагав голосно кіт.
Мені лише залишилося знизати плечима і знявши його зі свого плеча, притулила до своїх грудей, одразу послала до нього магією. Котик виявився дуже м'яким. Після перших потоків магії, він задоволено замурчав чіпляючись у мій одяг кігтями. А я вже зробила крок на територію Академії оглядаючи її.
Навпроти мене виднілася висока велична будова побудована П образної форми. Між стінами якого, у дворику, стояла статуя бородатого чоловіка. А біля його ніг, по обидва боки, розміщувалося дві кам'яні мантикори. Одна з білого кольру з чорними крилами, друга чорного кольору з білими крилами.
- Гарні. - Вирвалося раптово.
При світлі денного сонця, здавалося, що кам'яні тварини виблискують. Сам же чоловік був зі звичайного сірого каменю.
- Це ще що, - гріючись під моєю магією пробурчав котик. - За будівлею знаходиться гарний квітковий сад з фонтанами. А ти ще бібліотеку та їдальню не бачила. У бібліотеці книги самі до тебе летять, щойно скажеш чого шукаєш.
- А в їдальні їжа сама в рот застрибує? - Поцікавилася.
- Ні, там простіше. Сідаєш за столик і шеф-кухар сам вирішує, чим у тебе кинути. - Котик задоволено облизнувся і далі продовжив тертися об мою руку мордочкою.
- У сенсі кинути? - Моє око випадково смикнулося.
- Там сама побачиш. - Кіт вказав на сусідню прибудову ліворуч від образного будинку.
- А тобі не пора до брами? - Вирішила уточнити, а то вже довго його насичую і втомлюватися магічно почала.
- Брат змінить, - ліниво пробурчав кіт і далі продовжив тертися об мою руку що виділяла в цей момент біле світіння.
- І довго тебе годувати? - Не втрималася від питання, адже він отримав багато моєї магії. Раптом лусне, а я потім винна буду?
- Довго.- Кивнув котяра.- Вас чистих мало. А ректор забуває нас із братом годувати.
- Як хоч тебе звати?
- Клич Світлячком. А брата мого, Чернишем кличуть. Він зазвичай ночами браму охороняє.
- Зрозуміло, - кивнула сама собі усміхнувшись. - А сплять студенти де?
- Тобі туди, - вказав він білим хвостом, практично втираючи в мою руку своєю пухнастою мордочкою.
Ступаючи стежкою, щільно вкритою квадратними кам'яними плитами. Розглядала на всі боки не великі прибудови.
- А що тут? - Поцікавилася.
Світлячок задоволено позіхнув і знову уткнувся до моїх грудей, нарешті задрімавши.
Вирішила не турбувати миле створіння. Ступала прямо по доріжці, що вела мене, праворуч від головної будівлі. Незабаром там уже виднілася висока будова. До центральних дверей якої я й попрямувала.
- Шшш, що ж ти так швидко. Дякую за їжу. Мені далі не можна.
Котик незадоволено скривив мордочку поглядаючи на будинок, поспішивши зістрибнути з моїх долонь. Після чого швидкими стрибками повернувся до брами.
Штовхнувши двостулкові двері, рушила всередину. Переді мною відкрилася затишна велика вітальня кімната. З безліччю крісел, диванів та столиків. На кількох диванах уже сиділи студенти.
Великі магічні лампи яскраво освітлювали від чогось темну кімнату, адже на дворі був ясний день. Стіни будівлі, всередині, випромінювали незрозумілу темряву, що поглинала денне світло. Але попри це, яскравість магічних ламп робила кімнату досить яскравою.
- Ну і де тут комендант? - Запитала я, здавалося сама себе. Студенти, що сиділи, зовсім не звернули на мене увагу.
Не встигла обуритися, як переді мною з'явився повністю прозорий розсерджений чоловік з довгим, до пояса, білим волоссям.
- Ваш документ. - Вимагав похмурий дух, простягнувши до мене долоню правої руки.
- Лист? - Перепитала його, вже діставши листочок із запрошенням на навчання.
- Ідіть за мною, - досить кивнув комендант дух.
Розгорнувши папір, він закивав схвально і повів мене сходами вгору на третій поверх. Потім просто коридором, відрахувавши в слух двадцять восьму кімнату, він показав рукою входити та розвіявся в повітрі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно