Олег Шинкаренко - Як зникнути повністю

Побачивши натовп людей, який повiльно зникав у якомусь широкому отворi в стiнi, я пiшов услiд за ними.

Як я пiзнiше я дiзнався – це був прохiд до центрального розподiльного колектору.

Ще пiзнiше я дiзнався, що все було зовсiм не так.

Потiм менi стало вiдомо, що все якраз навпаки.

«Якщо ви справдi хочете навчитися ходити Києвом, – сказав один чоловiк, із яким менi довелося розмовляти, – то вам, поза усяким сумнiвом, слiд купити у мене хiмiчний путiвник. Я бачу, що ви уже придбали прохiдний довiдник i гадаєте, що здiйснили значний крок уперед, але чи це справдi так? Мушу вас засмутити: жодне з видань довiдника не зареєстроване в ДУК i не отримало офiцiйної пiдтримки мерiї. Фактично, це дилетантське дослiдження найбiльш поширених фобiй мiської людини, не бiльше! Ви вже ознайомилися з довiдником? Що ви сподiваєтеся почерпнути з нього? Хай вам буде вiдомо, що написав його малограмотний iнженер-недоук із глибокої провiнцiї, який приїхав до Києва i злякався величi столичної архiтектури. Здебiльшого це вигадка, якщо не сказати – маячня! Я чув, кажуть, що вiн сам i продає свiй довiдник, щоб хоч якось звести кiнцi з кiнцями! Дехто все ж наголошує на лiтературних якостях цiєї книги, i її навiть кiлька разiв висували на здобуття одної з найпрестижнiших лiтературних премiй (щоразу безуспiшно), але ж вас цiкавлять факти, а не вигадки, чи не так? Чи може лiтературний твiр мiстити документальну iнформацiю, i якщо так, то якою мiрою вона буде документальною, якщо ж нi, то якою мiрою буде лiтературним твiр? Це важливе запитання, погодьтеся. Вiдкривши довiдник, ви зможете знайти у ньому численну кiлькiсть найрiзноманiтнiших документiв, але, поглянувши на рiк видання довiдника, ви переконаєтеся, що наведена в ньому iнформацiя ось уже п’ять рокiв як безнадiйно втратила актуальнiсть i може являти тiльки певний iсторичний iнтерес, та й то тiльки в тому випадку, якщо вона достовiрна, у чому я особисто маю сумнiв. Гадаю, вся документацiя була вигадана iнженером для надання наукової подiбностi своєму жалюгiдному творiнню! Так часто i письменник долучає до придуманої iсторiї велику кiлькiсть реальних фактiв, щоб читач повiрив його обмановi. Реальнi факти височiють над вигадкою, як плодовi дерева над отруйними грибами, i першi своїм поважним виглядом змушують повiрити в їстiвсiсть других. Читач, який повiрив у їстiвнiсть вигадки, моментально отруюється i вже не годен зрозумiти, де вигадка, а де реальнiсть. Доказом останнього твердження може слугувати те, що попередня фраза дослiвно процитована мною з Прохiдного довiдника, в той час як вами вона була сприйнята як логiчний висновок моїх мiркувань, що в свою чергу змушує повiрити вас у те, що я абсолютно реальний i не є виплодом уяви абсолютно сторонньої людини.»

В оповіданні використано вірш Якоба Ван Годдіса.

Повернутися