Леся Українка - У пущі, Леся Українка

class="p1" style="">хто вірить в них, то є.

 

Деві

Я буду вірить,-

тоді побачу їх?

 

Річард

Побачиш, певне.

 

Дженні

А татко каже - гріх в такеє вірить.

 

Річард

А коли віриться?

 

Дженні

Читать святе письмо,

і розум просвітиться.

 

Річард

Але мрія

зостанеться.

 

Входять Едіта й Крістабель; з ними Годвінсон і Джошуе Кембль, обоє коротко обстрижені, Годвінсон у довгополій одежі не то ученого, не то духовного, Кембль у простому пуританському вбранні.

 

Годвінсон

Мир сьому дому!

 

Річард встає, мовчки вклоняється. Деві і Дженні відходять набік, Дженні вітається з жінками. Деві ховається в ванькир.

 

Кембль

Мир вам!

 

Річард

Як маєтесь, шановний пане Кемблю?

 

Кембль

(не відповідаючи Річардові, до Дженні)

Ти тут чого?

 

Дженні

(змішавшись)

Я тільки що прийшла…

До пані Крістабелі…

 

Кембль

(поглядаючи на Річарда)

Слухай, дочко,

ти теє «панькання» мені покинь.

Ми всі брати і сестри у Христі,

і всім повинна просто «ти» казати,

хоч би й самому королеві. Тямиш?

 

Дженні

Я розумію, татку.

 

Кембль

(до Річарда)

Ти, молодче,

либонь, не звик до нашої простоти,

але й тобі пора вже забувати

звичаї нечестиві.

 

Річард

Я й не мав їх.

 

Годвінсон

Хто між папістами пробув три роки,

той їх звичаї чей же переймав.

 

Річард

Італія від нас одстала в вірі,

але звичаю може й нас навчити.

 

Едіта

(до Крістабелі)

Ти там прилагодь братові полудень,

бо як іти, то треба вже збиратись.

Крістабель заходжується коло печі. Дженні помагає їй, вони стиха розмовляють.

 

Річард

Куди се? Я нікуди не збираюсь.

 

Кембль

Ми се тепера врадили на зборі,

щоб батьку Годвінсону дім поставить.

 

Річард

Мені здавалось…

 

Годвінсон

Так, я маю хату,

але громада з добрості своєї

замість хатини кам’яницю хоче

для мене збудувать. Не так для мене -

я б сам на те не згодився ніколи,-

як, власне, для громадського добра,

бо в мене будуть люди по суботах

збиратися на бесіди побожні.

Тепер се при тісноті невигідно.

Хоч я казав громаді: шкода праці…

 

Кембль

Та що там, батьку, як уся громада

та рушить шарварком, то і недовго

триватиме та праця. До зими,

либонь, скінчиться.

 

Річард

Та зима вже хутко.

І то навряд, щоб громадяни всі

могли на сю роботу стать.

 

Кембль

Чому ж би?

 

Річард

Бо ще не всі собі оселі мають.

 

Едіта

Зате для всіх нас вогнище духовне

горітиме в учителя оселі.

 

Кембль

Так, Річарде, бери своє начиння

і хлопця…

 

Річард

Хлопець дуже притомився,

та й він малий для шарварків громадських.

 

Кембль

Ну, сам приходь.

 

Річард

Не знаю, чи прийду.

 

Кембль

Чому ж не знаєш?

 

Річард

В мене час не вільний.

Я ще раніше обіцяв сусідці

поставити їй комина в хатині,

як тільки вдома вправлюся. Сьогодні

я мушу йти до неї.

 

Едіта

Я гадаю,

що та сусідка може ще й пождати.

 

Річард

А я, матусю, думаю інакше.

 

Кембль

Та-бо громада врадила, щоб братись

усім до діла.

 

Річард

Я не був на раді.

 

Кембль

Ти б міг прийти.

 

Річард

Мене ніхто не кликав.

 

Едіта

Я кликала.

 

Річард

Мені ти не казала,

що там на зборі ще й обради будуть,

я думав - то зібрання молитовне.

 

Кембль

Воно таке й було, та заразом

ми зважили й порадитись про справи.

Та все одно - був чи не був на раді,

а вже коли громада вся рішає,

то всяк примушений рішинця слухать.

 

Річард

Хто має силу з примусом боротись,

той робить завжди тільки по охоті.

 

Кембль

Я ж думаю - охота в тебе єсть.

 

Річард

Дозвольте вже мені про теє думать.

 

Кембль

Але громада не питає думки

того, хто супротивиться рішинцям.

Що хочеш, думай - а коритись мусиш.

Громадська влада - то єсть божа влада,

і всяка думка хай мовчить при ній.

 

Річард

Так говорить не личить пуританам!

 

Годвінсон

Чому ж би то не личить? Поясніть!

 

Річард

Бо якщо ми не думку боронили,

то я не знаю, за що ми боролись.

 

Годвінсон

За боже слово! й за громадську волю!

 

Річард

А в чім, по-вашому, громадська воля?

 

Кембль

А в тім, що ні король, ні парламент

ламать не сміє присуду громади.

Громада - вільне й незалежне тіло.

 

Годвінсон

(з погрозою в голосі)

Громада власні парості негідні

рубати може і в вогонь вкидати,

і їх ніхто не сміє боронити.

 

Річард

(до Годвінсона)

В такій громаді, справді, повна воля

всім фарисеям.

 

Годвінсон

Річарде, до чого

ви се сказали?

 

Річард

Sapienti sat. 8

 

Годвінсон

(встає)