Леся Українка - У пущі, Леся Українка

 

Леся Українка

 

 

У ПУЩІ

 

 

Драматична поема

 

 

Річард Айрон - скульптор.

Едіта - його стара мати.

Крістабель - його сестра, вдовиця.

Деві - син Крістабелі, підліток.

Джонатан - скульптор, товариш Річарда.

Джошуе Кембль - старий приятель родини Айронів.

Джоанна (Дженні) - його дочка, молода дівчина.

Ріверсова жінка.

Годвінсон - учитель і проповідник.

Калеб Педдінтон - найстарший літами громадянин в колонії.

Джірімая Ортвін, Джон Мільс, Метью Фільдінг, Абрагам Сміт - найповажніші громадяни в колонії в країні Масачузеті. 1

Магістер - учитель лічби в Род-Айленді. 2

Брайд - органіста й учитель співу там же.

Бруклі - швачка.

Чарлі - ученик Річарда.

Другий ученик.

Мак Гарді, Джонс, О’Патрік - громадяни в Род-Айленді.

Мессер Антоніо - торговий посол з Венеції.

Індіанка - дикарка, молода дівчина.

 

Громадяни в Масачузеті, школярі в Род-Айленді.

 

Діється в XVII ст. в Північній Америці; перші два акти в невеличкій колонії в Масачузеті, останній - в Род-Айленді.

 

 

 

Хата, грубо збита з колод; великий коминок, на ньому бюст, статуетки і кілька уламків античної скульптури. Едіта і Крістабель змивають стіл і лави і стиха співають мелодію гімну без слів. Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей. Нарешті озивається голос:

«Ну, годі на сьогодні! Час додому».

Річард і Деві увіходять у хату потомлені. Річард при фартуху, з мулярським знаряддям; у Деві в руках відро і квач.

 

 

Річард

Готовий комин, навіть побілили.

(Скидає фартуха і вішає вкупі з знаряддям на кілок.)

Кінець.

(Сідає на ослін перед коминком.)

Та й утомивсь! А ти, малий?

 

Деві

Я? Так, не дуже. Дядьку, ось пожди,

я хрусту принесу, вогонь підживим.

Та й славно буде! Напечем каштанів,

ще в мене є. Ото стрільба почнеться!

(Вибігає.)

 

Річард

(розправляє втомлені руки)

Туман надворі, холодно і вогко,

немов у нас над Темзою.

 

Крістабель

(зітхає)

Ох, Темза!

Вже нам її не бачити довіку…

За що господь нас покарав вигнанням?

 

Едіта

Не нарікай на бога, дочко, гріх!

Не на вигнання він нас запровадив,

а в край обітований. Так колись

Ізраїля він в Ханаан 3 повів

з Єгипту, з дому праці. І тоді

були такі, що стали нарікати

на трудну путь. Що їм було за те?

Згадай про се і духом сумирися…

Увіходить Деві з хрустом і заходжується коло коминка.

 

Крістабель

Я, мамо, все корюсь. А тільки тяжко

мені буває часом, як згадаю,

що там же десь могила мого Джона.

 

Едіта

«Лишіте мертвим мертвих погребати».

За морем гріб, а тут - твій син живий,

брат, мати, вся громада християнська.

Крістабель, зітхнувши, починає шпортатись по хаті, прибираючи.

Сьогодні нам шановний Годвінсон

прилюдно пояснення прочитає

про те, що значить «новий Ханаан».

Ти підеш, сину, слухати?

При сих словах Деві тихенько, але спритно вкладається на лаву і укривається плащем.

 

Річард

Ні, мамо.

 

Едіта

Чому?

 

Річард

Я втомлений та й… як сказати…

Мені здається, в тому поясненні

нового буде мало…

 

Едіта

Ой мій сину,

дух суємудрія закравсь до тебе.

Покійний батько дуже помилився,

в мандрівку в папський край тебе пославши,

лукавий Рим струїв тебе.

 

Річард

Матусю!

Лукавий Рим зовсім не винен з того,

що майстер Годвінсон не красномовець.

 

Едіта

Для щирої душі, незлого серця

не треба красномовства, тільки правди

і слова божого.

 

Річард

Я сам читаю

Святе письмо. Там красномовство єсть.

 

Едіта

Не знаю, сину,- сі твої слова,

здається, прості, а бринять лукаво.

 

Річард

Ну, то й забудь їх, матінко, не гнівайсь.

Хіба ти свого Річарда не знаєш?

Він трошки в батька вдався.

 

Крістабель

Наш татусь

був жартівливий завжди та веселий…

 

Едіта

Але він був богобоязний завжди.

 

Крістабель

Я, власне, се й сказати хтіла, мамо.

 

Едіта

Ходім, вже час, а то без нас почнуть

читати боже слово. Як скінчиться

година відпочинку від роботи,

то прийдеться небесне залишити

і до земного взятись. Не впускаймо

години божої.

 

Крістабель

Та я готова.

А де ж се Деві?

(Бачить його на лавці.)

Що се? Він заснув?

Вставай, моя дитино!

 

Річард

Дай же спокій,

сестричко, хлопцеві,- ще ж молоде,

а працювало так, хоч би й старому.

 

Едіта

(пробує розбудити Деві, але той твердо спить)

Заснув сном молодим і не розбудиш.

Бог з ним, ще спізнимось. Ходімо, дочко.

 

Річард

Пождіть хвилинку. Бело, де мій віск?

 

Крістабель

(збентежено)

А нащо він тобі?

 

Річард

Ліпив би на дозвіллі.

 

Едіта

Для іграшки знайшлось дозвілля й хіть.