Франко І. Я. - Мій ізмарагд, Франко І. Я.

любові в світі

Над матірню любов святу.

 

Не ділиш мудрості з братами,

Її злодії не вкрадуть,

Її не згубиш по дорозі,

Вона є вільна серед пут.

 

Вона магнет посеред моря,

Найвищий скарб, безцінний дар,

Огнище тепле в студінь горя,

Холодна тінь під страстей сквар.

 

Без неї все життя пустиня,

Така, як пустий без друга шлях,

І як твій дім пустий без сина,

І як пустий дурного страх.

 

IX. «Себе самого наперед…»

 

 

Себе самого наперед

Застав робить, що слідує,

А лиш потому інших вчи,-

Тоді з дороги не схибиш.

 

Ти сам себе таким зроби,

Щоб інших ти навчати міг;

Сам над собою запануй,

То запануєш над людьми.

 

Хто сам себе опанував,

Найтяжчу річ він доконав;

Хто сам себе оберіга,

Той безпечніший від усіх.

 

Не кидай власної мети,

Щоб за чужою десь іти,

А власну ясно ціль пізнай,

До неї просто поспішай.

 

X. «Хоч хто і сто літ проживе…»

 

 

Хоч хто і сто літ проживе

Безчесно, непоздержливо,-

Волів би день один прожить

У чесноті, в думках святих.

 

Хоч хто і сто літ проживе,

Без розуму блукаючи,-

Волів би день один прожить

У розумі, в думках святих.

 

Хоч хто і сто літ проживе

Ліниво, без енергії,-

Волів би день один прожить

У праці, в чеснім змаганні.

 

Хоч хто і сто літ проживе,

Про почин і кінець не дба,-

Волів би день один прожить

І тямить почин і кінець.

 

Хоч хто і сто літ проживе,

Премудрості не знаючи,-

Волів би день один прожить,

Пізнавши праведний закон.

 

XI. «Хоч від хліба здержусь…»

 

 

Хоч від хліба здержусь,

А лютую, серджусь,

То яка ж моя віра?

Чим я ліпший від звіра?

 

Звір же хліба не їсть,

А жре м’ясо, рве кість,-

Я ж про вдачу лукаву

Братню рву добру славу.

 

Хто вином не впиваєсь

Ні м’ясив наїдаєсь,

Але сам повен злоби -

Чим він ліпший худоби?

 

Бо худоба дурна

Не коштує вина

Ні м’ясив не вживає,

Та заслуги не має.

 

XII. «Як сережки золотії…»

 

 

Як сережки золотії

В ніздрях бурої свині,

Так краса не йде в пожиток

Зле вихо́ваній жоні.

 

Як перлина дорогая

У оправі золотій,

Так душа жіноча щира

Сяє в зверхній красоті.

 

XIII. «Здоров, Степане!..»

 

 

«Здоров, Степане! Що ти робиш,

Що понад річку з жердю ходиш?»

 

«Ох, мене скрута вчепилася:

Десь моя жінка втопилася».

 

«Та що ж, Степане, бог з тобою,

Її шукаєш вверх рікою?»

 

«А як же, друже, ти гадаєш?

Моєї жінки ти не знаєш?

 

Хоч і втопилась моя мила,

То вниз водою не поплила»

 

XIV. «Не високо мудруй…»

 

 

Не високо мудруй,

Але твердо держись,

А хто правду лама,

З тим ти сміло борись!

 

Не бажай ти умом

Понад світом кружить;

А скоріш завізьмись

В світі праведно жить.

 

XV. «Годуй гадюку молоком…»

 

 

Годуй гадюку молоком -

У неї буде більша їдь;

Роби добро лихому - він

Тебе вмотає гірше в сіть.

 

Гадюка і злюка,

Обоє страшні,-

Та що ж з них страшніше?

Скажи-но мені.

 

Страшніша гадюки

Людина лиха!

Від зілля, примови

Гадюка втиха.

 

Та злюка не втихне

Ні вдень, ні вночи,

Хоч кров їй із серця

Свойого точи.

 

XVI. «Як промінясто гарний цвіт…»

 

 

Як промінясто гарний цвіт,

Барвистий, та без запаху,

Так гарні та пусті слова

Того, хто не сповняє їх.

 

Як промінясто гарний цвіт,

Барвистий, любо запашний,

Так гарні та плідні слова

Того, хто чинить після них.

 

XVII. «Як лампа розбита…»

 

 

Як лампа розбита,

Даремно олій доливати;

Як злодій утікне,

Даремно стайні замикати.

 

Як висохли води,

То пощо там мости будуєш?

Як юність минула,

То пощо з дівками жартуєш?

 

XVIII. «Хто тому шкодить, що йому…»

 

 

Хто тому шкодить, що йому

Зла не зробив,

Невинному, котрий його

Не оскорбив,

 

На сього власне зло його

Впаде - без слова,

Як проти вітру сіяна

На сівача паде полова.

 

XIX. «Ворог батько, ворог мати…»

 

Ворог батько, ворог мати,

Що не вчили сина!

І піде він в світ блукати,

Як та сиротина.

 

Як між павами ворона

Поваги не має,

Так невчений в товаристві

Голову схиляє.

 

XX. «Як пчола, що квітам фарби…»

 

 

Як пчола, що квітам фарби

Ані паху не уймає,

Тільки сок їх ссе солодкий,

Так з людьми жиє мудрець:

 

Що хто зробить чи не зробить,

Зле чи добре, він не дбає,

Лиш про власні діла дбає,

Злий чи добрий їх кінець.

 

XXI. «Хто лиш квітки в житті збира…»

 

 

Хто лиш