Антуан де Сент Екзюпері - Нічний політ, Антуан де Сент Екзюпері

їх стежити за обладнанням. Любити його не любили: інспектор створений не для любощів - він пише рапорти. Він зрікся думки подавати в рапортах якісь новації або технічні вдосконалення, зрікся відтоді, як Рів'єр написав: «Прохання до інспектора Робіно складати не поеми, а рапорти. Інспекторові Робіно краще б уживати свою обізнаність на те, щоб заохочувати службову запопадливість персоналу». I відтоді людські хиби стали йому хлібом щоденним. Він ганявся за хмільним механіком, і за начальником аеропорту, безсонним гультяєм, і за пілотом, який занадто хвацько приземлявся.

Рів'єр про нього казав: «Він не вельми розумний, тому нам дуже корисний». Правила, заведені Рів'єром, були для нього самого наслідком вивчення людей; Робіно ж тільки й знав, що вивчати правила.

- Робіно,- сказав йому якось Рів'єр,- у всіх випадках, коли літак вилітає з запізненням, ви повинні позбавляти винних премії за точність.

- А як затримка не з їхньої волі? Коли туман?

- I тоді, коли туман.

I Робіно аж запишався: маючи такого могутнього шефа, що не боїться навіть кривдити, він і сам може скористатися з цієї влади й бути несправедливим до людей.

- Ви звеліли вилітати о чверть на сьому, казав він потім начальникам аеродромів.- Ми не можемо виплатити вам премії.

- Але ж, пане Робіно, о пів на шосту і за десять кроків нічогісінько не було видно.

- Правило є правило.

- Але ж, пане Робіно, не можемо ж ми розвіяти туман!

Та Робіно напускав на себе таємничість і мовчав. Він представляв дирекцію. З усіх цих попихачів він один розумів, що, караючи людей, можна поліпшити погоду.

«Він, власне, й не думає,- казав про нього Рів'єр,- тому й не може думати неправильно».

Пілот, що пошкодив машину, позбувався премії за безаварійні польоти.

- А що, як пілот зазнає аварії над лісом? - питав Робіно.

- Байдуже, хоча б і над лісом.

I Робіно тримався цієї вказівки.

- Шкода,- казав він пілотам, тішачись своїми словами,- шкода, що й сказати, безмірна,- але намагайтесь зазнати аварії не над лісом.

- Але, пане Робіно, це ж бо від нас не залежить!

- Таке правило.

«Правила,- думав Рів'єр,- нагадують релігійні обряди: вони здаються безглуздими, але вони виховують людей». Рів'єрові було байдуже, чи справедливий він в очах людей, чи несправедливий. Можливо, слова «справедливість» і «несправедливість» для нього, власне, не мали ніякого глузду. У маленьких містечках жителі крутяться ввечері біля альтанки, де грає музика; Рів'єр думав: «Який сенс говорити про справедливість чи несправедливість щодо них: вони, власне, поки що й не існують». Людина була для нього чистісіньким воском, з якого треба було щось виліпити. В цю матерію треба вдмухнути живого духа, дати їй волю. Своєю твердістю він хотів не приневолювати людей, а допомогти їм перевершити самих себе. Караючи їх за кожне запізнення, він чинив несправедливо - але тим самим він спрямовував волю людей, їхні помисли на одне: щоб на кожному аеродромі літаки злітали без запізнення; він створював цю волю. Не даючи людям радіти нельотній погоді, як можливості перепочити, він змушував їх напружено чекати тієї хвилини, коли вигодиниться; і кожен - бодай навіть останній чорнороб - у душі сприймав це чекання як щось принизливе. I вони намагались використати першу ж тріщину в небесному панцирі. «На півночі - вікно. В дорогу!» Завдяки Рів'єрові на всій лінії в п'ятнадцять тисяч кілометрів панував культ своєчасної доставки пошти.

Рів'єр казав іноді:

- Ці люди щасливі: вони люблять своє діло, і люблять тому, що я невблаганний.

Може, він і варив воду з людей, але й давав їм величезну радість. «Треба їх примусити жити в постійній напрузі,- міркував Рів'єр, життям, яке їм завдає мук і радощів: це і є правдиве життя».

Коли машина в'їхала на вулицю міста, Рів'єр звелів підвезти його до контори компанії. Зоставшись віч-на-віч із Пельреном, Рів'єр поглянув на нього й заговорив.

 

V

 

 

Того вечора Робіно пойняла туга. Перед лицем Пельрена-звитяжця він оце відкрив, яке сіре було його животіння. Відкрив, що він, Робіно, попри своє звання інспектора, попри свою владу вартий був менше, ніж цей виснажений чоловік,- заплющивши очі, той з чорними від мастила руками забився в куток машини. Вперше Робіно відчув захват і потребу висловити це почуття. А найбільше - потребу в дружбі. Він утомився від мандрів, від щоденних невдач, він навіть відчув себе трохи смішним. Того вечора, перевіряючи склад із пальним, він геть заплутався в цифрах, і той самий комірник, котрого він хотів піймати на гарячому, змилувався над ним і закінчив за нього підрахунки. Навіть більше, заявивши, що мастильна помпа типу Б-6 встановлена неправильно, він переплутав її з мастильною помпою типу Б-4, і підступні механіки дали йому цілих двадцять хвилин таврувати ганьбою «невігластво, яке годі виправдати» - його власне невігластво.

Та він ще боявся номеру в готелі. Повсюди, від Тулузи до Буенос-Айреса, він ішов після роботи до свого незмінного номера. Свідомий своїх нелегких таємниць, він замикався на ключ, діставав з валізи стіс паперу, поволі виводив слово «Рапорт» і, написавши кілька рядків, шматував папір. Він палко мріяв урятувати компанію від великої небезпеки. Але компанії жодна небезпека не загрожувала. Досі йому тільки й пощастило врятувати, що втулку гвинта, пошкодженого іржею. Спроквола возячи пучкою по цій іржі, він похмуро дивився на начальника аеродрому, який стояв перед ним; той відповів: «Зверніться на стартовий пункт, звідки літак оце прибув…» Робіно уже сумнівався в серйозності своєї ролі.

Щоб прихилити до себе Пельрена, він наважився запропонувати:

- Може, пообідаємо разом? Хотілося б трохи побалакати… Мій обов'язок не такий уже й легкий… - Але, щоб не принизитись перед Пельреном, одразу ж виправдався: - На мене покладено таку відповідальність!

Підлеглі не любили втаємничувати Робіно в своє особисте життя. Кожен гадав: «Поки що він нічого не знайшов до свого рапорту, але як зголодніє, то з'їсть мене».

Того вечора, одначе, той думав про свої прикрощі: насправді він таємно страждав на докучливу екзему, і йому хотілось оце розповісти про неї, щоб його пожаліли: не зазнавши втіхи в гордощах, він шукав її в сумирності. У Франції Робіно мав коханку: вертаючись, він розповідав їй про свої інспекційні мандри - це була його