Антуан де Сент Екзюпері - Нічний політ, Антуан де Сент Екзюпері

манера принаджувати,- але знав, що до нього вона байдужа, і сьогодні хотів поговорити про неї.

- То пообідаємо разом? Пельрен великодушно погодився.

 

VI

 

 

Службовці куняли над столами в буенос-айреській конторі, коли ввійшов Рів'єр. У своєму незмінному пальті, він, як завжди, скидався на вічного мандрівника і майже не звертав на себе уваги - такий був маленький, непоказний, так пасували до будь-якої обстановки його сивий чуб і невиразне вбрання. Та люди нараз стали запопадливі. Заметушилися секретарі, кинувся гортати останні папери завідувач контори, заклацали друкарські машинки.

Телефоніст увімкнув апарат і заходився щось записувати до грубої книги реєстрації телеграм.

Рів'єр сів і почав читати.

Чілійський відбув пробу: перед Рів'єром прохминали події успішного дня, коли все залагоджується саме по собі, коли донесення, що їх, урадувані, надсилають один по одному аеропорти, стають скупими зведеннями перемог. Патагонський поштовий також ішов швидко вперед; навіть випереджав розклад: вітри гнали з півдня на північ величезну ходову хвилю.

- Дайте метеозведення.

Кожен аеропорт хвалився погідною годиною, прозорим небом, добрим вітром. Америку огортав золотавий вечір. Рів'єр тішився з такої ретельності природи. Десь посеред ночі провадив битву патагонський поштовий, але в нього все заповідалося на перемогу.

Рів'єр одсунув зшиток.

- Гаразд.

I вийшов з контори глянути, як працюють люди - нічна варта, що пильнує десь за півсвітом.

 

Коло відчиненого вікна він зупинився - і збагнув ніч, цю ніч, що взяла Буенос-Айрес, цілу Америку під своє розлоге склепіння. Він не дивувався на це відчуття величі. Небо Сантьяго - небо чужої країни; та літак іде до Сантьяго, люди по всій лінії, від краю до краю, живуть під одною незглибною банею. Ось летить зараз інший поштовий літак, той, чий голос ловлять навушники радистів; патагонські рибалки бачать, як сяють його бортові вогні. Неспокій за літак у польоті давить не тільки на рамена Рів'єрові: зачувши над собою гук, столиці й провінційні містечка спізнають того самого неспокою.

Радіючи, що ніч така погідна, він згадав інші ночі, коли здавалося, ніби літак западає в хаос і врятувати його неймовірно важко… В такі ночі буенос-айреська радіостанція чує, як крізь скаргу літака проривається стугоніння бур: за глухою породою губиться золота жила музичної хвилі. I яка скорбота бринить у мінорній пісні літака, що сліпою стрілою поривається назустріч небезпекам нічним!

 

«У ніч свого чергування інспектор має сидіти в конторі»,- подумав Рів'єр.

- Знайдіть Робіно!

Робіно саме намагався прихилити до себе пілота. В готелі він розкрив перед Пельреном свою валізу: поступово вийшла наяв та всяка всячина, що зближує інспекторів з іншими людьми: кілька без смаку пошитих сорочок, туалетне причандалля, фото худорлявої жінки - інспектор пришпилив його на стіну. Так він сумирно признавався Пельренові в своїх потребах, у своїх уподобаннях, у своїх прикрощах. Викладаючи перед пілотом той убогий скарб, він показував свої злидні. Свою моральну екзему. Він показував свою в'язницю.

Але й Робіно, як усі люди, мав у житті відраду. Без краю ніжно він добув аж із дна валізи невеликий, добре зав'язаний ворочок. Він довго його поплескував, не мовлячи ні слова. Потім розтулив нарешті руки:

- Я привіз його з Сахари…

Інспектор аж зашарівся від такого зізнання. Його доймали прикрощі: одружився він нещасливо, не жив, а животів і тільки й мав утіху, що чорні дрібні крем'яшки: вони прочиняли перед ним двері у світ таємниць.

- Отакі-от попадаються і в Бразилії,- мовив він і зашарівся ще густіше.

Пельрен поплескав по плечу цього інспектора, що схилився над легендарною Атлантидою.

Дещо збентежений, Пельрен запитав:

- Як вам геологія?

- Я кохаюсь у ній.

У всьому світі до нього було м'яке лише каміння.

 

Робіно покликали до контори, він посмутнів, але набув своєї звичайної гідності.

- Доведеться піти, пан Рів'єр вимагає мене в якійсь важливій справі.

Коли Робіно вступив до кабінету, Рів'єр уже про нього й забув. Він міркував, стоячи перед стінною мапою, де червоним було позначено мережу авіаліній компанії. Інспектор чекав його вказівок. По довгих хвилинах мовчанки Рів'єр, не обертаючи голови, спитав:

- Що ви думаєте про цю мапу, Робіно?

Прокидаючись від задуми, Рів'єр пропонував іноді своїм підлеглим отакі-от ребуси.

- Ця мапа, пане директоре…

Сказати по правді, інспектор нічого про неї не думав; він суворо втупився в мапу і відчув, що інспектував зразу Європу й Америку. А Рів'єр, проте, міркував далі: «Лице мережі цієї гарне, але грізне. Врода, що коштувала нам багатьох людей - молодих людей. На цьому лиці горда гідність добре зробленої речі; але скільки ще проблем ставить воно перед нами!» Найважливіше за все для Рів'єра, одначе, була мета.

Робіно все ще стояв поруч, роздивляючись мапу; він помалу очутився. Від Рів'єра він не сподівався співчуття.

Якось він спробував був поскаржитися Рів'єрові на свою безглузду болячку, що псувала йому життя; але той відповів кпином:

- Екзема заважає вам спати, отож вона - стимул для дії.

У цьому жарті Рів'єровому було багато слушності. Він запевняв:

- Коли безсоння породжує в музики гарні витвори - то це гарне безсоння!

Якось він показав на Леру:

- Гляньте, яка гарна потворність: вона жене кохання геть…

Очевидячки, всьому тому високому, що жило в Леру, завдячував він недолі, яка звела його життя до самої роботи.

- Ви дуже близькі з Пельреном?

- Гм…

- Я не докоряю вам.

Рів'єр обернувся і, похнюпившись, почав ходити по кімнаті дрібною ходою, тягнучи за собою Робіно. На вустах йому грала смутна посмішка, що її Робіно не зрозумів.

- Тільки… Тільки пам'ятайте, що ви - начальник.

- Авжеж,- сказав Робіно.

Рів'єр подумав, що отак щоночі зав'язується в небі вузлик нової драми. Послабиться воля людей - і поразка; а попереду, либонь, важкі змагання.

- Ви не повинні виходити з ролі начальника.- Рів'єр ніби зважував кожне слово: - Можливо, найближчої ночі ви пошлете цього пілота в небезпечний рейс; він має слухатися вас.

- Авжеж…

- У ваших руках, сказати б так, доля людей, і ці люди цінніші за вас… - Він нібито вагався: - Так, це