Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

Вона так і зробила. Але що вона не робила, скільки не блукала, звертаючи у всі боки, щоразу поверталася назад до будинку. Одного разу навіть, звернувши надто рвучко, вона наскочила прямо на будинок.

- Про це не може бути й мови,- сказала Аліса, подивившись на будинок і вдаючи, що сперечається з ним,- я ще не збираюсь входити в дім. Я знаю, що там доведеться повертатися додому крізь дзеркало, а це буде означати кінець усіх моїх пригод!

Вона рішуче одвернулася від будинку і знову пішла стежкою, вирішивши простувати вперед, доки не дійде до горба. Кілька хвилин все ішло гаразд, і вона саме почала: - Ну, нарешті я попаду туди… - як стежка раптом звернула і вибігла (так опісля описувала це Аліса) прямо до дверей будинку.

- Ох, куди це діло годиться! - скрикнула Аліса.- Що це за дім такий, весь час він стирчить на дорозі! Весь час.

А горб між тим висився перед очима. Нічого не зробиш, треба було знову йти. Цього разу вона надибала на велику клумбу з квітами, обсаджену маргаритками. Посеред клумби росла плакуча іва.

- О Півнику! - промовила Аліса, звертаючись до одної з квіток, що граційно похитувалися від вітру.- Якби ти вмів розмовляти!

- Ми вміємо розмовляти,- відповів Півник,- коли є з ким говорити.

Аліса так розгубилася, що з хвилину не могла вимовити ні слова. У неї аж перехопило подих. Нарешті, оскільки Півник лише хитався, вона знову заговорила нерішучим голосом, майже пошепки:



- І всі квіти вміють розмовляти?

- Так само, як і ти,- сказав Півник,- але набагато голосніше.

- У нас не заведено першими починати розмову, розумієш,- пояснила Троянда.- Я давно чекала, коли ти заговориш. Я говорила собі: «Судячи з її обличчя, вона дещо тямить, хоч це і не дуже розумне обличчя». Проте у тебе гарний колір обличчя, а це має велике значення.

- Байдуже мені про колір,- зауважив Півник.- Якби у неї пелюстки трохи дужче загиналися, все було б гаразд.

Аліса не любила, щоб її судили, тому взялася розпитувати:

- Вам не буває іноді боязко, що вас висадили тут, де нікому за вами доглядати?

- А дерево посередині? - сказала Троянда.- Нащо ж воно там росте?

- Але що воно може зробити, коли з’явиться небезпека? - запитала Аліса.

- Воно вміє гавкати,- пояснила Троянда.

- Воно вміє шмагати,- закричала Маргаритка,- адже його гілля зветься лозою.

- А ти що, не знала? - крикнула інша маргаритка, і всі маргаритки підняли такий галас, що повітря навкруги задзвеніло від пронизливих голосочків.

- Замовкніть ви там! - сердито гримнув на них Півник, хитаючись і тремтячи від обурення.- Вони знають, що я не можу добратися до них! - зітхнув він, нахиляючи свою тремтячу голівку до Аліси.- Інакше вони б не насмілилися так поводити себе!

- Не звертайте уваги! - заспокійливо промовила Аліса і, нахилившись до маргариток, які знов заходилися галасувати, вона шепнула:

- Якщо ви не замовкнете, я повириваю вас!

Зразу ж запанувала тиша. Деякі рожеві маргаритки побіліли.

- Це добре! - промовив Півник.- Ці маргаритки гірші від усіх. Коли хтось говорить, вони хором втручаються. Вони таке витворяють, що від них можна зів’янути!

- Чим це пояснити, що всі ви тут так добре розмовляєте? - запитала Аліса, сподіваючись задобрити Півника похвалою.- Мені доводилося бувати в багатьох садах, але жодна квітка там не вміла розмовляти.

- Помацай рукою землю,- сказала Лілія,- тоді зрозумієш, в чому сила.

Аліса помацала.

- Земля дуже тверда,- промовила вона.- Але я не розумію, яке це має відношення до мого запитання.

- В більшості садів,- пояснив Півник,- клумби занадто м’які, тому квітки завжди сплять.

Це було переконливе пояснення, і Аліса була задоволена, що дізналася про нього.

- Я ніколи не думала над цим раніше,- сказала вона.

- На мою думку, ти взагалі ніколи не думаєш,- дуже сердито заявила Троянда.

- Зроду я не бачила дурнішого, ніж у неї, виду,- раптом мовила Фіалка. Аліса аж підскочила, бо до цього не чула її голосу.

- А ти б уже мовчала! - гримнув Півник.- Можна подумати, що ти взагалі кого-небудь бачила. Сховаєш голову під листя і хропеш собі там. Ти знаєш зараз світ не краще, ніж знала тоді, коли була пуп’янком.

- Є ще хто-небудь у саду, крім мене? - поцікавилася Аліса. Вона вважала за краще не помічати останнього зауваження Троянди.

- В саду є ще одна квітка, що вміє пересуватися, як і ти,- сказала Троянда.- Дивуюся, як це вам вдається. («Ти завжди дивуєшся», зауважив Півник). Але вона гіллястіша від тебе.

- Вона схожа на мене? - зацікавлено запитала Аліса, бо в неї майнула думка: «Десь у саду є інша дівчинка!»

- Як тобі сказати,- вона такої самої чудернацької форми, як і ти,- відповіла Троянда.- Але вона червоніша, і пелюстки у неї, здається, коротші.

- У неї пелюстки щільно прилягають, як у жоржини,- обізвався Півник,- а не стирчать у всі боки, як у тебе.

- Але ти в цьому не винна,- лагідно додала Троянда.- Ти починаєш в’янути, розумієш, а при цьому ніколи не вдається охайно тримати пелюстки.

Таке пояснення Алісі зовсім не сподобалося. Щоб змінити розмову, вона запитала:

- Вона буває тут?

- Мабуть, ти скоро побачиш її,- промовила Троянда.- Вона, між іншим, колюча.

- А де ж у неї колючки? - здивувалася Аліса.

- Як де, навкруги голови, звичайно,- пояснила Троянда.- Я здивувалася, що в тебе їх немає. Я думала, що вони є у всіх вас.

- Вона йде! - закричала Сокирка.- Я чую її кроки, туп-туп, на гравійовій доріжці.

Аліса нетерпляче оглянулася і побачила, що це йшла Червона Королева.

- Як вона виросла! - зразу відзначила Аліса. Та справді виросла. Коли Аліса вперше побачила її в попелі, вона була всього три дюйми заввишки, а зараз була на півголови вища від Аліси!

- Це від свіжого повітря,- пояснила Троянда.- У нас тут чудове свіже повітря.

- Гадаю, що мені треба піти