Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

class="p1" style=""> 

Дож

Мене ж сповіщено, що їх сто сорок.

 

2-й сенатор

Мене - що їх дві сотні. Хоч листи

1 подають нам зовсім різну кількість

(Бо здогади, правдиві в головнім,

Різняться у подробицях нерідко),

Проте усі вони одне говорять:

Що флот турецький вирушив на Кіпр.

 

Дож

Це дуже імовірно; через те

Мене не тішить ця різниця в числах.

Я вірю в суть листа,- вона ж страшна.

 

Матрос

(за сценою)

Впустіть мене! Мерщій! Мерщій! Мерщій!

 

1-й служник

Це посланець з галер.

 

Входить матрос.

 

Дож

Ну що? В чім річ?

 

Матрос

Турецький флот уже пливе на Родос.

Сенаторам про це подати звістку

Мені синьйор Анджело наказав.

 

Дож

Що скажете?

 

1-й сенатор

Того не може буть -

Це хитрий хід, щоб напустить туману.

Коли самі зміркуємо гаразд,

Яку вагу для турків має Кіпр,

То зрозуміємо, що Родос їх

Цікавить значно менш, бо взяти Кіпр

Багато легше їм. Немає там

Великих і міцних фортець, а також

Немає засобів до оборони,

Яких тепер на Родосі чимало.

Подумаймо про це - і ми збагнем,

Що не такі вже недотепні турки,

Щоб, зовсім залишивши головне

І знехтувавши заміри легкі,

Наважитись на інші - небезпечні

І геть невигідні.

 

Дож

Авжеж, це так.

Не може Родос їх тепер цікавить.

 

1-й служник

Ось посланець з останніми звістками.

 

Входить посланець.

 

Посланець

Синьйори милостиві й поважані!

До Родосу припливши, оттоманці

З’єднались біля нього з другим флотом.

 

1-й сенатор

Я так і знав. А скільки їх, відомо?

 

Посланець

Всіх - тридцять кораблів; а після того

Вони лягли на інший курс і вже

Пливуть тепер до Кіпру. Тож, панове,

Синьйор Монтано, вірний і хоробрий

Слуга ваш, сповіщає вас про це

І просить вірити йому.

 

Дож

Тепер

Не можемо ми більше сумніватись.

Пливуть вони на Кіпр. Чи Марк Луккезе 6

Є нині тут, у місті?

 

1-й сенатор

Ні. Він саме

В Флоренції.

 

Дож

Послать по нього й вимагать листом,

Щоб повернувся він назад негайно.

 

1-й сенатор

Ось і Брабанціо, й відважний мавр.

 

Входять Брабанціо, Отелло, Яго, Родріго, дозорці та слуги.

 

Дож

Отелло наш хоробрий, ми повинні

Негайно вас послати проти турків,

Цих спільних ворогів...

(До Брабанціо)

Вас не завважив...

Ласкаво просим вас, синьйоре любий!

Ми потребуємо в цей пізній час

І допомоги вашої, й поради.

 

Брабанціо

А я їх сподіваюся від вас.

Простіть мені, мій найясніший доже,-

Не сан мій і не звістка ця про справу

Мене раптово з ліжка підвели;

І не загальне наше лихо враз

Мене так схвилювало,- то кипить

В мені велике особисте горе

Й шумить таким потоком безупинним,

Що всі скорботи інші поглинає

І не вгамовується!

 

Дож

В чому річ?

 

Брабанціо

Моя дочка! О дочко, дочко!

 

Сенатори

Вмерла?

 

Брабанціо

Для мене - так! Збезчещено її!

Украдено і збавлено якимсь

Пекельним зіллям і страшним чаклунством!

Бо неможливо помилитись так

Безглуздо і безумно, мавши досі

І світлий зір, і свіжий, ясний розум,-

Без того, щоб не вживано було

Якогось тут чаклунства.

 

Дож

Хто б не був він,

Цей чоловік, що зважився в такий

Ганебний і огидний спосіб - взяти

У вас дочку, а в неї взяти розум,-

Самі ви розгорніть криваву книгу

Законів наших і знайдіть у ній

Яку захочете найтяжчу кару.

Хай буде він мій рідний син - проте

Ухвали я ніколи не зміню.

 

Брабанціо

За ласку цю прийміть від мене, пане,

Уклін найнижчий. Ось він - лютий злодій!

Це мавр, якому ви в державній справі,

Здається, наказали тут з’явитись.

 

Дож і сенатори

Нам прикро чуть таку ганебну звістку!

 

Дож

(до Отелло)

Що можете відповісти на це?

 

Брабанціо

Нічого, тільки те, що все це правда.

 

Отелло

Високі, найшановніші синьйори,

Ласкаві повелителі мої!

Що я забрав дочку в цього ось пана -

То щира правда; також правда й те,

Що з нею я допіру одружився;

Але оце й уся моя провина.

Я грубий на язик - така вже вдача.

До витончених мирних балочок

Не маю хисту, бо руками цими

З семи дитячих літ і до сьогодні,

Крім місяців якихось дев’яти,

Трудився завжди лиш на полі бою.

З усього, що трапляється на світі,

Я вмію говорити про походи,

Про брязкіт зброї та звитяги ратні;

І через те, говорячи про себе,

Навряд чи зможу я прикрасить справу,

Ну, що ж! Я, з ласки вашої, проте

Вам розповім відверто й без прикрас

Весь хід мого кохання; розкажу,

Якими чарами, яким закляттям,

Яким магічним впливом і яким

Чудесним зіллям я (адже у цьому

Обвинувачують мене, здається)

Приворожив дочку його до себе.

 

Брабанціо

Щоб тиха дівчина така й покірна,

Яка соромилась поривів власних,-

І щоб вона, наперекір природі,

Країні рідній, юності і честі,

Та закохалась в те, на що вона

І подивитися боялась досі!