Вільям Шекспір - Приборкання норовливої, Вільям Шекспір

style="">СЦЕНА 1

 

 

Сурми. На сцену виходять Люченцо і його слуга Траньйо.

 

Люченцо

Так, Траньйо. Із великої охоти

Побачить Падую, наук колиску, 17

Приїхав я в Ломбардію родючу -

Квітучий сад Італії всієї.

Погодився на це мій любий тато,

Благословив мене і дав тебе -

Надійного і вірного слугу.

Спочиньмо ж трохи, а тоді берімось

Освіту набувати і ученість.

Уславилось шановними людьми

Те місто, Піза, де вродився я

І батько мій, відомий добре в світі

Купець Вінченцо з роду Бентівольїв.

Тепер мені, як синові його,

В Флоренції здобувши виховання,

Годиться вчинками надію справдить,

Що доброчесність увінча багатство.

Отож, мій Траньйо, я почну вивчати

Із філософії частини ті,

Котрі навчають, як нажить чесноту 18

Та як чеснотою здобути щастя.

А ти що скажеш? Я ж прибув із Пізи

Сюди до Падуї, немов калюжу

Мілку лишив і кинувся у море,

Щоб спрагу до кінця угамувать.

 

Траньйо

Mi pardonato, 19 мій ласкавий пане,

Я думаю достоту так, як ви,

І тішуся, що ви постановили

Пить філософії солодкий сік.

Та, милий пане, люблячи науку

Чесноти і звича́ю, все ж не будьмо

Як стоїки чи стояки дубові:

Не тільки Арістотеля шануймо,

Овідія 20 не зневажаймо теж.

Хай логіка вам в товаристві служить,

Риторика - у повсякденній мові,

Хай музика й поезія вас тішать,

За математику тоді беріться

Й за метафізику, коли є смак,

Бо без утіхи й користі нема.

Вивчайте ж те, що більше надить вас.

 

Люченцо

Спасибі, Траньйо,- слушно радиш ти.

Якби сюди Бйонделло вже прибув,

То зразу б ми до діла узялись

І найняли житло, де можна друзів

Приймать, яких ми тут заведемо.

 

Входять Баптіста з двома дочками - Катеріною і Б’янкою, химерний стариган Гремйо і Гортензіо, жених Б’янки.

 

Але стривай: це що за люди йдуть?

 

Траньйо

То місто нас вітає, пане мій.

 

Люченцо і Траньйо стають осторонь.

 

Баптіста

Не докучайте більш мені, панове,

Бо твердо я собі постановив

Не віддавати меншої дочки,

Допоки старшій мужа не знайду.

Обох я вас і знаю, і люблю.

Коли котрий з вас любить Катеріну,

То може сватати її та й брати.

 

Гремйо

Волів би драти. Надто вже шорстка.

Гортензіо, ви хочете женитись?

 

Катеріна

(до Баптісти)

Панотче, та невже ж це ваша воля -

Мене їм накидать, немов продажну?

 

Гортензіо

Овва, продажну! Лиш купця не буде,

Аж поки лагіднішою не станеш.

 

Катеріна

Цього вам, пане, нічого боятись:

Душа моя таких не прагне змін.

А хоч би й так, то будьте певні: я

Чуприну б вашу дрюком розчесала

Й під блазня пику вам розмалювала.

 

Гортензіо

Хай бог боронить від таких чортяк!

 

Гремйо

Хай бог боронить і мене.

 

Траньйо

(вбік, до Люченцо)

Ну, бачу, тут надивимося дива:

Скажена панна ця чи норовлива.

 

Люченцо

(вбік, до Траньйо)

Зате вже друга, та, котра мовчить,

Чеснот дівочих хоч яку навчить!

Нум тихо!

 

Траньйо

(вбік, до Люченцо)

Правда, пане, надивляйтесь.

 

Баптіста

Панове, знайте: в мене слово з ділом

Не розминеться. Б’янко, йди додому,

Та не журись, моя дитино мила,

Бо я тебе люблю, як і любив.

 

Катеріна

Мазухо татова! Потри лиш очі

Та й зареви, хоча нема причини.

 

Б’янка

Потішся, сестро, прикрістю моєю.

Панотче, вашій волі я корюсь.

Мене розважать музика й книжки:

На самоті читати буду й грати.

 

Люченцо

(вбік)

Ти чуєш, Траньйо? Це ж Мінерви 21 мова.

 

Гортензіо

Такий суворий ви, синьйор Баптісто?

Як жаль, що з наших щирих почуттів

Для Б’янки вийшла прикрість.

 

Гремйо

Та невже

У клітку ви посадите її,

Мов сокола, через оцю змію

І Б’янка за її лихий язик

Нестиме кару?

 

Баптіста

Буде так, панове,

Як я сказав. Іди додому, Б’янко.

 

Б’янка виходить.

 

А знаючи, як до вподоби їй

Поезія, і музика, і співи,

Візьму я в дім умілих вчителів

Її навчати. Може, вам, Гортензіо,

Чи вам, синьйоре Гремйо, хтось відомий

З таких людей? Пошліть його до мене.

Людину вправну я прийму ласкаво,

Не поскуплюся для своїх дочок,

Для виховання їх. Бувайте ж, друзі.

Ти, Катеріно, можеш тут лишитись,

Я дещо маю Б’янці ще сказати.

(Виходить)

 

Катеріна

Гадаю, можна і мені піти?

Чи вже за розкладом я маю жить,

Немов сама не знаю, що й коли?

Ет!

(Виходить)

 

Гремйо

Ну й іди - хоч і к дідьчій матері, бо ти така люба та мила, що тебе ніхто тут не затримуватиме. Овва! Не така вже сила в коханні, Гортензіо, щоб воно нам не дозволило бути добрими товаришами в нещасті й достойно витерпіти цей піст. Ми обидва вхопили шилом патоки. Прощавайте ж. Але я з любові до моєї чарівної Б’янки спробую знайти вчителя, щоб навчав її того, що їй до серця, і пошлю його до Баптісти.

 

Гортензіо

І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще слівце. Хоч сама природа нашого суперництва