Димитр Ангелів - Сміливий чунг

Коли і в який спосіб чунг і пома позбулись хвостів, вони не знали й не пам’ятали. У їхній пам’яті не збереглося жодного сліду від тої давньої події, бо все, що доводилось їм переживати, швидко забувалось, і вони вже ніколи не повертались до нього без серйозної на те причини. Так, наприклад, пома зовсім забула, як одного разу, відірвавшись від материного лона, вона вільно, без сторонньої допомоги вперше вилізла на дерево, щоб зірвати плід. То був урочистий день у її житті, перший день її самостійного існування. З цього дня вона вперше стала схожою на хвостатих чін-гі: як і вони, стрибала коло своєї матері з гілки на гілку, пустувала, пронизливо вищала й робила різні рухи передніми та задніми кінцівками. Стара пома не спускала з неї очей, в яких світилася і радість, і тривога. Та коли вона переконалася, що маленька пома вже сама здатна лазити по деревах і зривати плоди не гірше, ніж дорослі чунги, відразу заспокоїлась і перестала наглядати за нею. Лиш одного разу, коли маленька пома злізла занадто низько до землі, стара пома перелякалась і голосно, тривожно зашипіла. Тієї ж миті маленька пустуха здригнулася і з такою легкістю та швидкістю кинулась до матері, що та лише вдоволено захихикала й заплямкала тонкими, витягнутими вперед губами, наче хотіла сказати їй: «Добре, дуже добре! Ти вже розумієш мову чунгів. Можеш, як і вони, спритно й легко лазити по деревах. Проте не злазь занадто низько, не сходь на землю доти, доки не станеш дорослою і дужою, як я. Бо зараз навіть смердючий жиг може перегризти тобі горло…»

Досі для маленької поми не існувало іншого світу, крім дерев, гілля і плодів на них. Не існувало й інших тварин, крім маленьких пустотливих чін-гі та дзвінкоголосих крі-рі.

З перших днів свого життя, чуючи люте й сильне ревіння, вона здогадувалася, що в лісі є й інші тварини, крім чін-гі та чунгів, але не могла їх собі уявити, оскільки ні разу не бачила, І все ж таки те жахливе ревіння лякало її й примушувало триматися ближче до матері.

Одного разу стара пома злізла на найнижчу гілку дерева і обережно присіла. Пильно й насторожено озираючись навколо, вона дослухалася до найменшого шуму, весь час роздувала ніздрі й принюхувалася. Її обережні рухи викликали занепокоєння в маленької поми, і вона, тихенько повискуючи, притулилась до матері, але та, заспокійливо муркочучи, легенько відсторонила її й спостерігала далі. Тоді маленька пома також почала озиратись навколо та, роздуваючи ніздрі, принюхуватись. Стара пома легко сковзнула по стовбуру вниз і ступила на землю. Вона стала навкарачки, ще раз озирнулася і щось промуркотіла. Маленька пома вмить опинилася поруч і знову полохливо притулилась до матері. Але та знову відштовхнула її і, підвівшись на задні кінцівки та злегка похитуючись, рушила вперед. Хода її була важка й незугарна, довгі передні кінцівки майже торкалися землі. Маленька пома теж випросталась і покульгала поруч з матір’ю, похитуючись на задніх кінцівках, мов тоненька галузка од вітру.

Раптом стара пома злякано зупинилась. До її вух долинув далекий розпачливий рев і злобне виття. Вона напружила горло й глухо, застережливо верескнула. Маленька пома миттю метнулась на дерево, скімлячи з переляку. Слідом за нею на дерево вилізла й стара пома і почала приглушено ревіти. Ї обидві злякано втупили очі у той бік, звідки наближався цей рев і несамовите виття.

Незабаром між стовбурами дерев з густих заростів виринув стрункий, прудконогий гу. Переслідуваний кількома оскаженілими хе-ні, він стрімголов мчав через зарості, але під деревом, на якому причаїлися поми, спіткнувся і впав. З жахливим виттям хе-ні накинулися на нього, і за якусь мить від стрункого красуня гу залишились тільки шматки недоїденого м’яса та купка великих кісток.

Маленька пома притулилася до матері й скімлила від жаху. Не маючи досвіду дорослих чунгів, вона не знала, що хе-ні не могли дістатися на дерево, коли б навіть і помітили їх. І довго ще після цього вона не зважувалась відходити од матері й злазити низько до землі. Перше її знайомство з тваринами, серед яких одна ставала поживою для інших, вселило в неї таке почуття непевності і жаху, що навіть тоді, коли мати злазила на землю, маленька пома дряпалася ще вище. Земля їй здавалася місцем, де на неї легко можуть напасти й розідрати її, як це сталося з отим прудконогим гу.

Пізніше однак вона не раз була свідком того, як одні тварини нападали на інших, як вони роздирали й пожирали одна одну, і поступово почуття страху, яке так охопило її при першій зустрічі з цими тваринами, помітно притупилось. Незабаром вона звикла дивитись на це як на щось звичайне, без чого сам ліс не міг би існувати. Заспокоювало й те, що дорослі чунги якось не звертали уваги на лютих, небезпечних хижаків, які вдень і вночі сновигали по лісу, розтинаючи повітря своїм ревом, бо досить часто злазили на землю і спокійно збирали попід деревами опалі плоди, Звичайно, дорослі чунги завжди і вчасно вгадували небезпеку й заздалегідь уникали її.

Одного разу, коли доросла пома сиділа на землі й розбивала шкаралупу твердого плода, маленька пома, злізши з дерева і граючись неподалік од матері, несподівано почула ззаду якийсь шум. Вона здригнулась і обернулась. Від того, що вона побачила, у неї аж кров застигла в жилах. Величезна руда тінь майнула поміж кущами, і два великі хижо виблискуючі вогники обпекли її лиховісним жовтим полум’ям. Вона несамовито заверещала й кинулася до матері, але в ту ж мить пролунало грізне ревіння, і руда потвора метнулася слідом за нею.

Почувши крик малої поми, стара кинулась на захист свого дитяти, забувши навіть викинути плід. З нестямно лютим ревом матері, над дитиною якої нависла смертельна небезпека, вона випростала своє могутнє волохате тіло перед грау й зупинила його. Обидва тіла впали на землю, зчепившись у страшних обіймах. Цим скористалась маленька пома й притьмом видерлась на високе дерево, сховавшись між широким листям. Тремтячи й повискуючи, вона з невимовним жахом стежила за тим, що діялося на землі. Їй було видно, як під деревом качалися двоє тіл, як потім рудий грау навалився на