Димитр Ангелів - Сміливий чунг

друге брунатно-чорне — почали несамовито борсатись у воді, то пірнаючи, то знову з’являючись на її поверхні. Вода заклекотала й запінилась, розбризкуючись на всі боки. Підхоплені течією, тіла обох хижаків попливли вниз, шалено борсаючись, лишаючи за собою на воді криваво-червоні плями.

Міцні щелепи крона обхопили голову грау, і той міг відбиватися лише пазурами своїх широких лап. Йому вже вдалося розпанахати напасникові черево й видряпати очі. Але роздратований крок і не думав випускати свою жертву. Гpay ревів і відбивався. Крок мовчав і ще дужче стискував щелепи. А чунг і пома стояли оддалік і стежили за цим страшним поєдинком з цікавістю і вдоволенням, яких не зазнала досі ще ніяка тварина в лісі.

Поступово невиразний далекий гул почав заглушати шум боротьби і, зрештою, заглушив його зовсім. Спокійний плин води замінився бурхливим клекотом. Русло ріки перетинали пороги, з її дна підводились гострі скелі.

Швидка течія підхопила крока та грау, і тепер вони стали цілком безпорадними, Раптом могутня хвиля підхопила їх, підкинула на гребінь і з неймовірною силою вдарила об скелю. Удар відчув лише крок. Гострий камінь глибоко врізався в його тіло, і він повільно розтулив щелепи. Два запеклих вороги розімкнули свої смертельні обійми і, підхоплені водоворотом, попливли в протилежних напрямах. Напівмертве тіло крока безвладно гойднулося на збуреній поверхні води і зникло в клекотливій безодні водоспаду.

Сила і спритність грау врятували його від неминучої загибелі в цій прірві. Чунг і пома бачили, як він стрибав з порога на поріг, зі скелі на скелю, бачили, як майнув у повітрі й розпластав на березі своє дуже, гарне тіло. Підвівшись, грау обтрусився. Міріади дрібненьких водяних бризок оповили його, мов серпанком. Хижак озирнувся довкола і з глухим зловісним риком зник у нетрях.

У споконвічному лісі панувала сила. Сильніші тварини полювали на слабших, а їх, у свою чергу, підстерігали ще сильніші. Грау, наприклад, пожирав грі, грі нападав на ланча, ланч — на жига. Але жиг здатний був перегризти горло тсі-тсі, а тсі-тсі міг задушити грау. І перші ставали останніми, а останні — першими.

У споконвічному лісі кожна тварина мала ворога: крі-рі завзято ворогували з ми-ші, ми-ші були ворогами добродушного хо-хо, хо-хо смертельно ненавидів грау, а грау не міг терпіти чунгів. Тому чунг і пома невимовно зраділи, помітивши, як крок потяг за собою у воду грау: нарешті рудому страховиськові настав кінець! Та коли грау стрибнув на берег і зник у лісі, розчаровані чунг та пома глухо, стримано заревли і, невдоволено озираючись, рушили назад. Спокійно й легко стрибали вони з дерева на дерево, хапаючись за товсті криві гілки то передніми, то задніми кінцівками.

ЧУНГ І ПОМА

Над суцільним зеленим шатром, впинаючись у небесну блакить, здіймались верхівки дерев. У дзвінкому, мерехтливому повітрі метушилися тіні крі-рі. Біле світило гарячим промінням обливало неозорий ліс…

Ліс без кінця і краю… Прудконогий гу міг би сто днів бігти в якому завгодно напрямі, але так і не дістався б до його узлісся. Гу народжувався і вмирав у лісі. Грау народжувався і вмирав у лісі. Чунги теж народжувалися і вмирали в цих непроглядних нетрях. Хто б не з’явився тут на світ, ліс уже ніколи не випускав його з своїх володінь. Ліс споконвічний. Ліс чунгів.

Коли біле світило низько схилилось над лісом, чунг і пома зупинились на старому крислатому дереві й озирнулись довкола. Потім вони наламали дрібненьких зелених галузок і розстелили їх на товстих сплетених гілках. Випробували міць настилу — спочатку легким, обережним кроком, потім усією вагою своїх тіл. Чунг знову подерся вгору і зник серед широкого листя. Незабаром на зелене ложе впав важкий круглий плід. Пома схопила його спритним і вправним рухом передніх кінцівок. Потім упав ще один плід. Пома зловила і його. Услід за цим з верхівки дерева знову посипалися плоди, а трохи перегодя з’явився і сам чунг. Посідавши навпочіпки, чунг і пома мовчки почали гризти плоди, спокійно кліпаючи очима.

Поступово колір лісу почав мінитися. Яскраво-зелене листя на верхівках дерев набрало золотаво-червоного відтінку. Біле світило опустилося ще нижче; воно збільшилось і обважніло, набувши криваво-червоної барви. Невдовзі воно сховалося зовсім, і ліс поступово оповив присмерк. Верхівки дерев утратили свої чіткі обриси, а стовбури потонули в густій імлі.

Та раптом ліс і небо над ним ожили знову. Зловісний гортанний крик розітнув вечірню тишу. Важка тінь виринула з темряви, безшумно описала коло в потемнілому небі й несподівано зникла. Друга тінь описала нове чорне коло й так само зникла. Потім вилетіла третя, четверта… Чорні тіні закружляли в повітрі, то виринаючи, то знову гублячись у нічній пітьмі.

Зненацька в непорушній темряві пролунав і урвався одчайдушний писк крі-рі. Сполоханий зловісним гортанним криком, маленький крі-рі вилетів із гнізда і сам потрапив у пазури нічного бу-ху. Тепер хижак роздирав його у повітрі своїми кривими кігтями й гострим дзьобом.

Пролунало могутнє ревіння грау. Йому відповів несамовитим виттям грі. Лагідний дже злякано писнув і затнувся. Зловісно і тривожно завили стерв’ятники хе-ні та ри-мі.

І враз увесь ліс відгукнувся торжествуючим ревом і одчайдушним криком.

Чунг і пома спокійно лежали на своїм зеленім ложі, мовчки кліпаючи очима: грау неспроможний був видряпатися нагору, а ті, що вміли лазити по деревах, були слабішими за чунгів і не насмілилися б на них напасти. Вгорі над ними в бездонній синяві неба палахкотіли вогняно-білі й червоні зорі.

Своїм зовнішнім виглядом чунг і пома нічим не були схожі на жодну з тварин, що населяли ліс. Усі без винятку тварини мали короткий або довгий хвіст. Чунг і пома були безхвості. Вони народилися без хвостів та так і помруть без них. Жодна з тварин, що живуть у лісі, неспроможна рівно стояти й пересуватись на задніх кінцівках, а передніми хапати все, що заманеться. Так могли робити лише чунги та їх маленькі родичі чін-гі; а втім, чін-гі були хвостаті,