Мануела Гретковська - Метафiзичне Кабаре

Жужу, тягнучи за собою валізку і теку з малюнками, поволі спускався дедалі нижче: третій, другий поверх, партер, вулиця, пивниця, Метафізичне Кабаре по вулиці Шабане, номер 9.

Він підійшов до Вольфґанґового столика.

— Ходжу тим світом, як на власному похороні. Подивися, що вона зі мною зробила. — Він показав обв’язану мотузкою валізу. — Це за твою сестру, за те, що я намалював її портрет.

— Будьмо точними: за те, що ти безсоромно домагався Гедвіґи.

— Наступний ревнивець. — Жужу впав у крісло. — Любов сліпа, тому вимагає обмацувань.

Досі закритий газетою читач «Le Monde» вихилився з-за плахти паперу.

— Мене звуть Джонатан. — Він відклав газету і подав маляреві руку.

Жужу подивився сумними італійськими очима на Вольфґанґа, відтак на ярмулку, що увінчувала Джонатанову голову. — Наступний Бебин залицяльник? Дівчині не щастить. Мало того, що красунчик тільки з одним сцялом, та й те обрізане.

Джонатан перепрошуюче всміхнувся.

— Що за брак діалектичного мислення? Саме через нестачу чогось народжується надмір.

Світло пригасло, огрядна співачка-італійка пристрасно вишіптувала арію.

— Повертаючись до нашої розмови. — Вольфґанґ вийняв із кишені зошит. — Джонатане, ти правий, краса, добро, правда нехай собі існують, але я вважаю, що поезія краща від Бога.

— Що ж, маєш уже Бога, поезію, додай ще щось третє, скажімо Бебу Мазеппо, і матимеш догматичну Святу Трійцю, ти, добрий християнине. Пийте вино моє. — Джонатан священнодіяв, наповнюючи келихи. — Я ставлю.

— Не вмішуйте мене у свої релігії. — Жужу присунув крісло спинкою до столика, аби мати змогу спостерігати за сценою. — Я поганин. — Він узяв зі стлоика келих, наповнений червоним вином. — Я народився на Сицилії, живу в Римі, я поганський митець, мене захоплюють всі і вся.

— Рим занепав, — спокійно нагадав Вольфґанґ.

— Занепав, але не був знищений. Через нього пройшли орди германських вандалів, відтоді Рим руйнується, але він ще не загинув. Він і далі нівечиться в душах римлян, таких як я. — Тендітний профіль Жужу став майже античним, але злостива посмішка його прегарних вуст швидко затерла враження спокою, застиглого на старовинних скульптурах.

— Може, ти й правий, але інакше, аніж думаєш. — Вольфґанґ говорив радше із Джонатаном, бо до Жужу вже не долинало нічого, окрім хтивих помуркувань щедро декольтованої співачки. — Коли хто любить усе: і воду, і shit, і має хіть до гарненьких дівчат і хлопців, — це не поганство, а звичайне лайдакування, відоме усім релігіям. У наші дні бути поганином означає не вірити ні у що, сумніватися навіть у ніщоті. Обгородитися іконами, індуськими вівтариками, виконувати приписи Нью Ейдж — усе це форми віри. Справжнім поганином був Пілат, римський намісник, котрий питав, що є правда. Найкраще питання в історії людства. Грецьке, раціональне запитання, поставлене навіженому Месії.

— Для мене найкращими запитаннями є ті, що дають мені розв’язок проблем, яких у мене раніше не було, — втрутився Джонатан до Вольфґанґового монологу.

— «Що є правда?» — допитувалися разом із Пілатом грецькі філософи. Мить зустрічі двох світів: греко-римського та християнського. Поставлене в одному світі запитання «Що є правда?» отримало відповідь уже з іншого світу: «…Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. Кожен, хто з правди, той чує Мій голос». Щоб погодитися із Христовою відповіддю, треба було спершу в Нього увірувати. Однак Пілат не мав проблем із вірою, йшлося тільки про усвідомлення, про arche, а отож перед ним з’явилося arche: На початку було Слово, і Воно промовило. Абсолютний брак порозуміння. Істина греко-римського світу й істина християнства. Христос не мав жодних надій на те, що Пілат його звільнить, а Пілат, розмовляючи із Христом, не мав надії довідатися, що є істина. Зрештою, надія — то також добрий приклад різниці між греко-римським та християнським світами. Надія зі скриньки Пандори стала чумою, що терзає людство. Натомість, для християнства, можливо через його мученицькі схильності, надія-мучителька людства є цнотою.

Пілат, коли слухав Христову відповідь, розчаровано посміхався. Навчений скептичної толерантності, він не заперечував, його огорнув смуток, бо він не знайшов у цьому молодому чоловікові, що від Нього відцуралися фанатичні гебреї, партнера для діалогу, Котрий, як і він сам, шукав би неіснуючих відповідей, а отже, справжнього неіснування, що його передчувала відмираюча цивілізація.

Христова відповідь містила пропозицію навернення. Пілат втямив пропозицію, але не втямив Христа, Котрий вимагав віри серцем, а не віри розумом. У короткому дискурсі на палацовій терасі римський намісник втямив, що Ісус відрізняється від фанатичної гебрейської юрби, і оцінив, що Він не є мандрівним софістом, котрий вдається до фіглярських трюків, аби довести власну правоту за допомогою силогізмів.

Рафінованому скептицизмом Пілатові не під силу було розв’язання суперечок, він тільки шукав і запитував. Він спитав у гебреїв, котрі чекали перед палацом: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив: Ісуса чи Варавву? Пілат і гебреї були конче необхідні для того, аби засудити на смерть Ісуса, бо Він був приречений юдаїзмом і греко-римським світом. Вони винесли спільний вирок новопосталому християнству, яке воскресло і знищило пантеїстичний Рим, а пізніше почало переслідувати гебреїв.

Жужу відійшов від столика, прагнучи зблизька роздивитися чорняву співачку, котра після кожного крещендо чавила тлустими пальцями свій бюст. Скориставшись втомою Вольфґанґа, який підкріплявся вином, Джонатан розтлумачив йому свій погляд на юдаїзм і християнство, відчуваючи себе вільним за відсутності Жужу від дигресій на теми поганського Риму.

— Дорогий мій, християнство мучить себе й усіх навколо переслідуваннями, підозрами, бо в його систему мислення була інстальована жорстока машина теодицеї. Її запустила в рух інквізиція, а за відсутності інквізиції кожен християнин сам може натиснути у власному сумлінні невеликий ґудзичок із написом «Звідкіля взялося зло» і perpetuum mobile самокатування негайно випродукує флагелантів, мучеників, померлих від голоду містиків.

Звідки взялося на світі зло? А звідки Бог? Цього ніхто не відає, і для життя це знання не потрібне. Жити можна й без нього. Бог сказав: «Плодіться й розмножуйтеся», а не «Ставте дурні запитання». Бог якнайкраще знає, що потрібно для життя: він створив Париж, вулицю Шабанез