Перець Давидович Маркіш - Купа

— Ми городи і броди всі позаду лишили, Гайворонячі крила ми вітром підшили… Звеселяє поява гайвороняча купу! Діти, гості, дорослі — радо шкіряться трупи. Жити хочеться зграї, і в ній — кожній ґаві, Чорнокрило варнякають, як цигани гаркаві… Вже на падаль хапливо накидатися можна… Їжте! Бог допоможе плодитись і множитись… * О, яструбе, розпороши цю купу сміття, цю суміш                             снігу і лахміття, Промерзле звалище нестям, німого голосіння шмаття Сповідувати — мій зарок, бо я заручник, З тобою вкупі присуд мій цим ідолам служи́ть… Христос! Аллах! До біса — хто там ще?.. Ходіть,                         паломники, до мене, Тут ваш, блукальці, мертвий син лежить!.. З усіх світів, земель, з усіх небес, Хай горні янголи тебе в цій купі коронують!.. Ходіть, заки́дайте пітьмою притьма нутрощі смердючі, Тупцюйте, витопчіть ущент злопінявий засів, Як здитинілий товк султан своє добро —                         ви гаддя це плодюче… О яструбе, і ти заквиль! Вже кров’ю обважніли крила вітру, Лиш я, сповідник ваш, несу безсонну варту… * О, плачте і квильте, нічні поїзди, У плямах кривавих, гейби в копійкáх сургучевих… Крізь гавкіт і ґвалт рівчаками червоними, Крізь слів і буслів огорожі, Хай вам привид біди Не розбýдить сторожі… Із задимлених чорних ровів Вам націлені в груди Змії напханих туго лузгою із гречки кишок… — Заспокойся, менше з тим, Споруджу високий тин, Спи, стулюй мертві вічка, На скрипці колискова-нічка, — Не треба свічки… Анічичирк… До кого хоч озвися, Ніхто, ніхто не піде звідси… Вагон, іще вагон — мов Іродові таці, Стрічаються і шлють гудки вітань… Чи тішить світ кривава ця ілюмінація? — Та я, немов задимлений ліхтар, Немовби дзвін, Йду сам-один Збуди́ть з кровопролиття, Розбурхати, звеліти: «Гей, купо, годі кліпать,