Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

зіткнення голови з працюючим колінчастим валом двигуна внутрішнього згоряння, - і неповторний вторинний ефект. Саме після «колінвалу» блювалося найдовше і найболючіше. Нормальні люди вживали його виключно для дезінфекції унітазів і миття вікон після зими.

Олекса Сирота:

Отже - фізіономія подряпана, очі червоні, мов у кролика-альбіноса, на додачу в тролейбусі на моїх туфлях постояла пані з провінції з двома валізами. Стояла дві зупинки, доки я не образився і не висловився, після чого мені повідомили, що всі ми тут у городі надто ніжні. І пора нас усіх відправити у село на гній. Хоча пахло з її валіз свіжісіньким салом. Аби заспокоїтись, я заскочив по дорозі на каву «до Тамари» - чергова нескладуха. Ненароком перекинув чашку і залив цигарки. Штанам теж дісталося.

Сиджу у своїй «шпаківні», розкладаю на батареї на просушку десяток мокрих сигарет, вишукую серед них бодай одну відносно суху, - коли Старий дзвонить:

- Зайди.

Заходжу. Старий глянув на мене і пирхнув:

- Знову особисте життя влаштовував? Яка кицюня тебе подряпала?

- У кицюні алібі. У мене - теж. Нема часу на любву.

- Гаразд. Генералові поясниш, якщо запитає.

- Генералові? А що я такого зробив?

- Ще не знаю. Виконуй… тобто - йди. Викликає.

- Обох?

- Уяви собі - ні. Тільки тебе. До речі, велено запитати: ти цей… як його… шейк танцювати вмієш?

(«Шейк» - у перекладі з англійської «трясця» - танець, дуже популярний серед молоді 70-х, - авт.)

- А там нема чого вміти. Це вам не па-де-грас і навіть не полонез.

- Не викручуйся, як вужака під вилами! Вмієш?

- А дуже треба?

- Таке враження, що дуже. Генерал сказав - запитай у Сироти, чи вміє він танцювати шейк і якщо вміє, миттю жени його до мене.

- Вмію. Дозвольте виконувати?

- Якщо ти мені просто тут танцювати зібрався - то не дозволяю. Генералові покажеш. Між іншим - чайної заварки пожувати не забудь. Якщо в тебе немає, то поділюся.

- А дуже треба?

- Він ще питає! Слухай, Олексо, це правда, що в «колінвалу» дусту додають, аби народ із алкоголізмом зав’язував?

- Боюся, що самим лише дустом не обійшлося. Там іще якоїсь гидоти до біса. Схоже на компонент ракетного палива. Я його в армії нанюхався. Такого вип’єш - і в сортир краще не ходити. Тільки на полігон під кущик. А за чай - спасибі. У мене для цієї справи завжди зерна кардамону при собі. Поділитися?

- Киш!

Пожував чаю з кардамоном, залетів до Генерала, глянув - легше стало. Не я один. Сидять уже хлопці з нашого відділу, пара вовкодавів із бригади по кишеньковим злодіям і новенький з «обехаесу», ніяк прізвище його не запам’ятаю. Кажуть, у нас стаж заробляє, щоб одразу в міністерство перескочити.

Генеральський порученець хвилин п’ять нас протримав, а потім усіх разом до шефа запустив. Бачимо - начальник у гарному настрої. Бо жартує:

- Сирота знову підозрюваного в клітку з тиграми заганяв, а вони їх обох не пускали?

- Ні, товаришу генерал, це не тигри. Це знаряддя тортур марки «Хеба».

- Ш-ш-шо?

- Ну, «Нева» по-нашому. Голився з ранку.

- А-а-а, ну то хто тобі винен… До речі, Сирота, ти все знаєш. Із чого їх, оті леза, роблять?

- Точно не впевнений, але вважаю, що з броні легендарного крейсера «Аврора».

- Відставити балачки! Слухати мене. Можна сидячи. Є маленьке, але приємне завдання.

Ми мовчки перезирнулися, а дехто навіть скривився, оскільки під визначення «приємне» в радянській міліції підпадали чомусь найгидотніші справи і доручення. Наприклад, нічна ексгумація під час зливи або засідка в старому каналізаційному колекторі посеред літа. Але цього разу ми помилилися.

- Шейк усі танцюють? От і чудово. Потанцюєте кілька годин у порядку відзнаки за сукупність заслуг. Ніякого ризику. Ну… хіба що хтось там ногу підверне. А головне - увага! Зможете випити казенним коштом. Щелепи підберіть - я не жартую.

Першим здогадався той новенький:

- Дозвольте, товаришу генерал? Я так розумію, що йдеться про роботу під прикриттям? Бо особисто я на безплатну випивку ще не заслужив.

- Логічно мислите, - похвалив Генерал, - взагалі-то шейк мали танцювати товариші з КДБ, але по-перше, танець цей, як мені сказали, вимагає добре накачаних ніг, а в Конторі робота переважно сидяча. А по-друге, їхній Федорчук - людина старомодна і всіх цих, як він каже, «бугі-вугі» сам не танцює і своїм не дозволяє. У них там, у Конторі, дисципліна. По ниточці ходять! Не те, що у нас. Але не хвилюйтеся - свій шмат роботи і їм перепаде. Доки ви питимете і танцюватимете, вони в Піонерському парку на лавочках закоханих зображатимуть. Артисти! Ги-ги!… Погорілого театру!

Тут уже я вистромився:

- Товаришу генерал, а що - німці знову Фастів