Оксана Ігорівна Усенка - Все правильно

себе так, ніби потрапив до іншої реальності. Реальності, яка завжди була поряд, але ховалась від нього все його свідоме життя!

Та, попри цю чудасію та балаканину, дівчина йшла за ним сьогодні, якась на диво покірна і від цього хлопець почувався якось напружено. Наче все як завжди. Дівчина, ніч, вільна кімната. Та точно, сьогодні ж вона знову вільна! Але відчуття не звичні… І він не міг їх ідентифікувати, лише відмахнутись, заховати кудись в дальній куток свідомості, щоб потім розібратись. Бо зараз явно не до системного аналізу – стан не той.

Привівши Лізу до подвір’я де вони винаймали кімнату (ну треба ж, лише-то з третьої спроби! Втрачає кваліфікацію!), та всадовивши її в невеличкій бесідці біля будинку, він звичним порядком запропонував кави, чаю, вина. Вона обрала чай. Женя не пам’ятав про що з нею розмовляв, пам’ятав тільки, що раз за разом тягнувся за сигаретою, вгамовуючи внутрішню бурю суперечок, що вона в нього викликала. Женя викурив мабуть штук п’ять цигарок, розповідаючи якусь інтелектуальну дурню, до якої в нього завжди прокидався хист під час нестандартних, стресових ситуацій, допоки Ліза обережно не взяла пачку з його рук (пальці знову відчутно торкнуло, наче електричним розрядом) і почала з цікавістю розглядати.

- Дивно, за звичай, мене дуже дратує запах цигарок…

- А зараз?- хлопець здивовано і з якоюсь надією подивився на неї.

- А зараз - ні…

- І про що це свідчить?

- Про щось незвичне.

Женя тільки посміхнувся, не знаючи що відповісти. Про щось незвичне… Щось? Та тут геть усе незвичне!

- О, Жека, ти тут!- почулося за спиною. До бесідки весело спілкуючись зайшли двоє дівчат – онука господині з подругою. Хлопець подумки згадав всіх чортів і … ввічливо запропонував чаю.

- Так, будемо!- Аліна недвозначно присіла на лаву, всім своїм виглядом демонструючи, що нікуди не піде, і чхати вона хотіла, що він не один. Будь якого іншого разу він би і бровою не повів, але зараз… Зараз, щоб приховати свою спантеличеність, він ледве не бігом пішов ставити чайник, залишивши Лізу наодинці з настирним дівчам. Нехай ці жінки самі поспілкуються. Може тоді Ліза втратись свій ореол загадкової мовчазності, а Аліна зрозуміє, що вона просто замала для таких забав!

Повертаючись з пакетиками чаю та чайником, він з подивом почув, як Ліза щось впевнено весело розповідає, а дівчата сміються від душі. Але варто було з’явитись Жені і Ліза враз замовкла, лише підвела на нього очі і ніяково посміхнулась.

Він поставив чайник, поклав чай і взявши її за руку тихо сказав «пішли». Розуміючи, що більше просто не може тільки дивитись на неї. Бажаючи звичними діями порушити дивність власного стану, почуттів, розгардіяшу в думках.

Ліза мовчки піднялась і покірно, не питаючи нічого, пішла за ним до кімнати. І в цей момент все інше просто перестало існувати для хлопця. Аліна, друзі, яких він побачив боковим зором на вході до подвір’я…

Запустивши її до невеличної (крок на два) кімнати з двома ліжками, він з полегшенням зачинив двері і тут же похапцем прибрав декілька речей друга, що той, зазвичай, розкидав де прийдеться.

- Як думаєш яке ліжко моє? - Спитав він, просто, щоб щось спитати. Ліза оглянула два ліжка і впевнено показала на те, що знаходилось справа. Його ліжко.

- Те.

- Правильно. А чому так вирішила?

- Не знаю… Мені так здалось. - дівчина вже відволіклась, з цікавістю провела рукою по кільком художнім книгам на тумбочці. - На англійській?

- Так.

- Ти читаєш?

- Так.

- Ти настільки добре знаєш англійську?

- Не те щоб зовсім добре. Але більш-менш нормально читати таку літературу вже можу. Працюю над цим. А знаєш як вивчив?

- Як?

- Фільми. Спеціально шукав кінофільми без перекладу і по ним вчив.

- Клас…

Женя повернув її обережно обличчям до себе і, нахилившись, акуратно поцілував, відчуваючи, що в нього просто зносить дах від солі на її губах, від оксамитової засмаглої шкіри, від дивної покірності, від відчуття, що він не цілує її, а п’є, як диво-напій, от тільки п’янить це більше за все, що він колись пробував. Обережно посадивши її на ліжко, він повільно знімав з неї одяг, намагаючись не поспішати… Роздягався сам. І лише побачивши не оцінюючий, а зацікавлено-здивований погляд, направлений на ту частину тіла, що була вже в повній бойовій готовності, він зрозумів. Зрозумів, що ледве стримується, щоб не накинутись на дівчину, яка ще не знала чоловіка! От про що вона думала, так покірно йшовши за ним? Навіщо? Не схоже, щоб вона взагалі розуміла на що йде… Дитина! Поки він намагався рівно дихати і подумки порахувати до десяти, щоб трохи заспокоїтись, дівча зацікавлено пробіглось пальчиками по його шиї, торсу, животу, обережно торкнулось незвіданої частини тіла, і Женя заледве не заскрипів зубами, розуміючи, що просто так зупинитись уже він не може. А вона ж просто не розуміє, що з ним творить!

Глава 5

Ліза

2016р

Розпрощавшись з мокрою, але напрочуд веселою Катею, Ліза вирішила трохи пройтись пішки містом. Додому вона не поспішала. І не тому, що там ніхто її не чекав, а тому, що в неї було дивне відчуття, наче сьогодні місто розмовляє з нею. Вабить кудись, щось намагається показати, до чогось підготувати.

Дощ майже вщух, і лиш де-не-де краплі ляпали під деревами. Київ святково сяяв вогнями – ліхтарі, фари машин, вивіски, реклама все це мигтіло, переливалось і відображалось від численних мокрих поверхонь. Дороги перетворились на сяючі ріки, а сірі стіни будинків на виблискуючі коштовності. Присівши на одну з вуличних лав, Ліза вдихнула мокре повітря і замріяно-закохано озирнулась. Вона любила це стародавнє і одночасно сучасне місто. Як же вона любила такі його перетворення! З ділового в святкове, з похмуро-зимового в дзвінко-зелене.. Любила їх спостерігати та показувати іншим.

Дуже давно вона з подивом зрозуміла одну річ- не всі люди бачать світ так, як вона. Якось, курсі на другому чи на третьому, вона в кімнаті студентського гуртожитку розглядала надруковані фотографії (їздили з Катею в гості до одногрупниці), і її подруга, беручи кілька фотознімків, з подивом зазначила.

- Слухай, в мене відчуття, що ми з тобою в різних місцях були.

- Чому?

- Тому, що на фотографії