Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

не міг просторікувань, — а овального вже, певне, вистежили.

— Вистежили з вертольота, а мотоциклісти схопили.

— Той жевжик його, певне, впізнав.

— Лікарі із «швидкої допомоги» забинтували.

— А ваш друг інспектор Новак складає протокол.

— Я швидше назвав би його моїм давнім знайомим, ніж приятелем, — заперечив капітан Коот і скрушно зітхнув. — Спробуй утекти, коли така шалена погоня.

— Втекти можна, тільки не слід поспішати, — пролунав з-за відра чийсь тихий, але виразний голос.

Повзик глипнув лівим оком на відро, а правим на Коота, здивований, що його баритон раптом змінився на тенор, і промовив:

— Твердження оригінальне, але позбавлене сенсу.

Коот блимнув обома баньками на Повзика і, ще більш здивований, відказав:

— То навіщо його виголошувати?

— Це я вас хотів спитати.

— Кого це «вас»?

— Якщо я кажу вас, то маю на увазі вас, бо ж нас тільки двоє.

— Не досить, що цей тип верзе нісенітниці,— Йонатан, щоб було образливіше, звертався до емальованого відра, — він ще й твердить, що це я кажу казна-що! Все, дятлиську, годі з мене!

— З мене теж, котяро!

Піднялася для удару пазуриста лапа.

Рвучко задерлася гостродзьоба голова.

— Стійте! — закричав хтось, вилазячи у великому поспіху з-за відра. — Це не ви, а я казав і завжди казатиму, що, тікаючи від погоні, яка набирає великої швидкості, треба власний поступальний рух уповільнити до мінімуму. Тоді з самого початку втікач лишиться позаду…

Коот і Повзик уважно придивлялися до гостя, відзначаючи, що він овальний, не має ні шерсті, ні пір’я, широкий, але не високий, через що легко можна прочитати різнокольорові написи, які йшли по колу на його спині:

„BUY — COMPRA — ПОКУПАЙТЕ — ACHETEZ»,

а також дуже дивне гасло, виписане якраз посередині:

«ВЛАСНИЙ — ЗАВЖДИ ПРЕКРАСНИЙ»

Кілька хвилин тривало мовчання. Повзик не настільки знав іноземні мови, щоб зрозуміти написи. Коот не знав точно, де треба робити наголос у французькому слові «ашете». І обом не хотілося зізнаватися в тому, що вони не розуміють змісту трьох слів, виписаних посеред спини.

— Крадіжка? Насильство? Пограбування? — зацвіркав Крилатий.

— На здатного напасти із зброєю в лапі він не схожий, — муркнув Вусатий. — Може, хуліганство?

— Hi, — відповів на все зразу Овальний.

— За невинність? — глузливо спитав Коот.

— Кажи всю правду! — вереснув Повзик.

— Мене переслідують за припинення роботи в умовах, шкідливих для здоров’я, що спричинилося до зловживання владою, — не поспішаючи, пояснив Овальний.

— Хто зловживав? — спитав кіт.

— Хто припинив? — вигукнув птах.

— В дану хвилину ви припинили мою розповідь. Півгодини тому я припинив роботу. А зловживання владою припустився вчора директор «Самексу»…

Коот і Повзик змовницьки перезирнулись. З того, як порозкривали пащу й дзьоба, можна було чекати, що вони зараз вимовлять щось на зразок: «Отакої!», «Ти ба!» чи, може, навіть: «Хай йому цур!» — проте жодну з цих думок не було висловлено, тому що вгорі знову загуркотіло.

— Льотчик! — застеріг кіт і, ще міцніше, ніж попереднього разу, підперши відро, посунув його з одного боку. — Під спід — залазь! — наказав він Овальному й додав: — Повний камуфляж, імітація.

Прибулець розпластався на землі і без особливих зусиль заліз під блакитне відро. Однак, оскільки мав значно більший розмір у діаметрі, аніж дно відра, то не міг сховатись увесь і виступав на всі чотири сторони світу. Тому Коот випростався на всю свою довжину, і його вистачало майже на цілу окружність. Лишалась незахованою тільки літера z, яку він прикрив вигнутим хвостом і тепер лежав, мружачи очі й вдаючи, нібито ніжиться на сонці.

Повзик у першу мить хотів пірнути під солом’яний бриль, та, почувши слова Йонатана про повний камуфляж, або ж імітацію, опанував себе і, вмостившись на дерев’яній ручці дужки відра, заходився заклопотано відлупувати емаль з бляхи, вдаючи, що шукає під нею комах.

Вертоліт повільно пропливав над похилою вербою, частина гілок якої стирчала вгору, а частина росла, ніби плакала, донизу, і спостерігач, оглядаючи територію в бінокль, доповів по радіо на ультракоротких хвилях:

— За п’ятсот метрів нижче від мосту бачу на березі річки кота, відро і птаха… Як мене чуєте? Прийом.