Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

вчасно, бо за секунду повз них з гучним ревінням промчали мотоцикли без глушників, осідлані дикими вершниками, що несамовито кричали з висоти своїх сідел:

— Лови його!

— Хапай баламута!

— Бери негідника!

— Тримай паршивця!

— Взяти бестію!

— Держи мерзотника!

Двоє посварених, але схованих під одним капелюхом, обмінялися підозрілими поглядами.

— Чи це не за вами женуться? Йдеться, либонь, про птаха.

— Швидше про того, хто ловить рибу в каламутній воді, та ще й без рибальського посвідчення.

— Попрошу не розчепірювати хвоста, як настрахана ворона!

— А я прошу не метляти своїм, як переляканий недоумок!

Обидва зауваження були слушні і вчасні, бо по шосе якраз наближався червоний фіатик спецмоделі «афро-демо-люкс» з опущеним верхом, парасолем від сонця і рухомою кришкою багажника, яка правила за віяло. На дверцятах білів напис «САМЕКС», а за кермом сидів набундючений представник людського роду й вигукував через гучномовець:

— Хто бачив негідника Овального, нікчему без честі й волосся, мізерного на зріст виродка й хулігана з написами іноземними мовами на спині, мусить негайно повідомити про його місцеперебування! Якщо хтось дасть притулок згаданому вище покидькові й шельмі…

Птах на півскоку присунувся до кота, а кіт на чверть кроку до птаха, і обидва ще старанніше затулилися брилем.

— Злочинець, мабуть, дуже небезпечний, — шепнув один із них, закриваючи дзьоба крилом.

— Міжнародний, — уточнив другий, навіть вусом не повівши. — Якщо встиг переодягтись і змінити зовнішність то так швидко його не схоплять. Знаєш, у моїй сім’ї...

Вони почули виття сирени, і крізь дірки в брилі побачили сапфірові виблиски на машинах «швидкої допомоги». Промчало їх три чи чотири, дотримуючись відомого правила: якщо в погоні багато переслідувачів, обов’язково кілька з них розіб’ється. Потім була невелика перерва; після неї з увімкненою синьою вертушкою на даху проїхав міліцейський автомобіль, але не сигналячи, щоб не викрити себе перед злочинцем.

— Все, — сказав кіт, чіпляючи бриля на кущ. — Кінець куплету! 3 темпу їзди впізнаю машину інспектора Методія Новака.

— Приїхав розтелепа в свинячий голос! — Птах розправляв крила.

— Не скажи — це дуже досвідчений офіцер. Він завжди прибуває під кінець, щоб мати всі факти, потрібні для складання протоколу. Розтелепи і, даруйте на слові, жовтодзьобі квапляться, порушуючи правила дорожнього руху, тож і бачать неповний злочин або й чверть злочину, не кажучи вже про типів, які приїжджають ще до того, як сталася подія, і можуть тільки сполохати злочинців. У моїй сім’ї знайомі з такими речами…

— От-от. Ви сказали: знайомі. Ми вже давненько розмовляємо, а ще не запізнались. Ви дозволите? — Легенько піднявши крила, птах церемонно схилив голову: — Ерик Повзик.

— Дуже приємно. Йонатан Коот, капітан запасу.

— Двічі «о»? «О-о»?

— Так точно. Прізвище трохи британізоване.

— Але читається по-старопольському, — полестив птах. — Дозвольте, капітане, ковтнути води з вашої посудини.

— Пийте, будь ласка. Вода кришталево чиста. — Йонатан уперся хребтом і нахилив відро, щоб новому знайомцеві, якого, що не кажи, а лелекою не назвеш, було легше дістати до води.

— Чудова! Де брали?

— З цієї ж річки. Тільки вище від заводу.

— Отож-бо, — мовив Ерик і, трохи подумавши, запитав: — А вам не здається, що це директор утік із своєї роботи?

— Ви гадаєте, гналися за магістром[2]-інженером Спритеком? За які гріхи?

— За отруєння. Кричав же той тип у мегафон, що, мовляв, той, хто бачив негідника…

— Йшлося ж про овального.

— Якраз директори мало ходять, багато їдять, отож часто гладшають і стають овальними.

— Тоді б не казали: «Покидьок і шельма». Щодо осіб вищого, ніж звичайні люди, рангу, таких означень не вживають, навіть якщо вони відповідають дійсності. То хтось із підлеглих…

— Виходить, не такий уже й важливий злочинець?

— Можливо. Буває, що завинив пес, а женуть кота.

— Або: крадуть миші, а люди ставлять опудала на птахів. У деяких країнах знищують усе птаство, а потім страждають від засилля павуків, жуків і гусені.

— Як на мене, пане Повзику, то я волів би, щоб його спіймали. Наш рід процвітав завдяки невловимості мого прадіда по материній лінії, славетного кота…

— Ми тут собі баляндрасимо, — перебив його птах, який терпіти