Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 88
Перейти на сторінку:
обоє відчували, що повітря от-от може розрядитися грозою. Крізь віконце тьмаво сочилося рідке світло, в кутках чатувала сутінь; сіра ковдра покривала скриню з пласким верхом – правила Горбатому вночі за ліжко. Посеред кімнати темнів стіл без скатерки, за тим столом якраз стояв Горбатий і кришив капусту. Вони знали, що тиша в цьому домі тривати довго не буде, обидва чекали вибуху, але починати не бажав ані той, ані другий. Андрій пильно роздивлявся стелю й куток, заснований павутиною; за шибочками віконця палав срібний літній день, тріпотіло листя кленка, через що кімната наповнювалася химерними арабесками. У роті в Андрія скисло від оцього чекання й напруги, і він плюнув просто на підлогу.

– Чого це ти мені плюєшся в хаті? – не втерпів Горбатий.

Андрій рипнув пружинами і плюнув на підлогу ще раз.

«Зараз він закричить», – мляво подумав, але Горбатий не закричав. Повернувся у його бік від столу, на якому накришена була ясно-зелена капуста, малий, з роздутою спиною та низькою шиєю, на якій сиділа велика, гарна голова. Голова всміхалася; Андрій аж зчудувався на ту всмішку, бо не було в ній анічогісінько лихого. Але надто добре знав Горбатого, тому сів, важко вминаючи пружини.

– Ану плюнь ще раз! – сказав Горбатий майже солодко. – Ну-но, плюнь…

Зрештою, Андрій зрозумів причину такої надмірної лагідності Горбатого. У сінях стояла вже Валька, притому так, що її голова лежала якраз поверх братової. Андрій аж рота розтулив – такі були схожі одна на одну ці дві голови. Валька, там, у сінях, усміхалася так само, як Горбатий, так само мружилася – чотири однакових ока дивилося на нього пильно й чіпко. Андрій знову відчув ту ж таки кислу слину в роті.

У кутку заплакала дитина, Андрій зирнув туди, де висіли обличчя, але Валька вже йшла через кімнату і мала зовсім інакше лице: стурбоване й лагідне. Так, була це саме та жінка, що так тяжко його вабила; але не міг не помічати в ній і чогось зчужілого.

– Чого це ти тут розплювався? – спитала вона скоромовкою, спокійно вихопивши з колиски мале. – Взяв би он дитину переповив…

Андрій утрете плюнув, цього разу майже під ноги Вальці, і зирнув на Горбатого. Того вже не було за столом, а стояв у сінях біля примуса, повернувши до них велике, гарне й надто зацікавлене обличчя.

Валька вправно переповила дитину, сповиваючи її в тугий коконець; дитина при цьому репетувала.

– Ну, от ти й сухеньке, – примовляла вона. – Бачиш, який у нас папка, не признає тебе, маленького. Поганий у нас папка, плюється, як верблюд, сердитий…

Стояла біля колиски, світло від віконця падало їй на ноги, і він уздрів золоті волосини на її литках.

– Але ми заставимо тебе признати дурного твого папку, – примовляла вона. – Ша, маленький, ша!..

Андрій дивився на неї зачудовано й тупо, весь час спускаючи очі туди, де горіли золоті волосини. Горбатий усе ще стовбичив у сінях, на вустах його розповзлася задоволена всмішка. Шумів примус, і Андрій раптом збагнув, що саме той шум дратує його. Валька сіла до столу, оголила велике й біле персо, і дитинча схопило те персо малими губенятами. Тоді Андрій скреготнув зубами, але так голосно, що Валька аж очима на нього скинула.

– Робить із себе мученика, – голосно сказав із сіней Горбатий.

– А чому йому з себе робити мученика? – спитала Валька, світячи аж надто білим персом. – Я його з хати не жену. Хоче жити як добрий чоловік і батько, хай живе, а не хоче, свого я доб’юся – за мною закон. Чуєш, Аидрюха, за мною закон, бо я женщина, мені повірять, а таким кнурам, як ти, дуля з маком.

Сказала вона це спокійнісінько, не звищуючи голосу, як щось буденне, Андрій зиркнув на неї зацьковано. Відчув, як наливається буряковим соком, а пальці його мимоволі стискаються в кулаки.

– Лярва ти, Валько, – сказав прілим голосом.

– Вибирай словечка, – аж затрусилося біле персо, розсердилася Валька. – Може, й лярва, але ти мене на тому не зловив, і, коли тобі невгодно, коло себе не держу, йди до мамочки, а моє ім’я слинити не смій!

Дивився на жінку, ніби хотів просвердлити її поглядом.

– Глянь, як він дивиться! – гукнув із сіней Горбатий. – Ти його, Валь, не дрочи, бо він сумашедчий. Усе їхнє кодло сумашедче!..

Андрій знову скреготнув зубами, встав, зиркнув на жінку з таким неймовірно білим персом. Пішов до виходу, і Горбатий, побачивши це, швиденько чкурнув надвір. У розхилений прочіл увірвалося сонце, Андрій пішов просто на те сонце, відчуваючи, як бухнуть у кишенях кулаки. Водночас відчував і знесилу, що охоплювала його всього; може, тому й оком не повів до Горбатого, який стояв на стежці, зважуючи: тікати йому на вулицю чи в хату. Зрештою, кинувся він таки в хату, чути стало – накинув на двері защіпку.

Андрій сперся об дощатий ганок, закурив.

1 ... 3 4 5 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"