Скотт Ферріс - Інґа

Джека, бо він ніколи особливо не пив. Він навіть не міг насолоджуватися купанням, бо в тамтешніх водах водився «паразит, який проростає у вухах»{1013}3.

Найбільше дратувала Джека різниця між тим, що він читав у американських газетах (коли старі номери нарешті прибували на фронт), і тим, що бачив навколо. Джек не вірив, що американці насправді розуміли, як погано проходила війна, і наскільки її перебіг залежав від провалів американського командування. «Я так розумію, ми виграємо [війну], — писав він Інзі, — і це тішить, хоча такий кінець важко розгледіти, але, певно, зір покращується на відстані. Мій так точно»{1013}2.

Пережитий ним досвід війни істотно похитнув віру Джека у політичних і військових лідерів Америки. Тож не дивно, що він зосередився на особистих стосунках, які справді для нього щось означали. «Мої ілюзії здебільшого розбилися, — сповіщав він Інзі, — але ти та, що все ще залишається зі мною»{1013}1.

Таке зізнання у давніх почуттях до Інґи привело Джека до справжньої мети його листа. «Як у тебе справи насправді? Ти назавжди осіла в сімейному житті?» — спитав він, побоюючись, що остаточно втратив її через Блока. «Чи пам’ятаєш, — продовжував він, — те зауваження про вечерю і сніданок, коли я повернуся? Просто повідом мені свою думку, щоб я розумів, чи варто за це боротися. Тобі не треба занадто хвилюватися… Мине кілька місяців, і я приїду з налитими кров’ю очима»{1013}0.

Для зазвичай стриманого Джека це був розкішний комплімент і приховане зізнання у коханні, хоча минули місяці, а він так і не отримав відповіді. Проте він не знав, що Інґа ще чотири місяці не отримає його листа.

Джек сам спричинив затримку. Піклуючись про те, щоб лише Інґа, а не Блок, її нібито чоловік, прочитала листа, Джек віддав його своєму товаришеві по службі, офіцеру і другу на ім’я Генрі Джеймс. Той мав відіслати листа одразу після прибуття у відпустку до Штатів. Так він надійде у конверті зі штампом, який не викличе підозр у Блока. Але Джек так заінтригував Джеймса Інґою, що той вирішив передати листа їй особисто, аби зустрітися з цією казковою жінкою. Та він аж до серпня не знайшов для цього часу.

Джеймс пригадував, як Джек розповідав йому про Інґу: «На жаль, вона небезпечна. У неї точно якісь зв’язки з фашистами у Європі, особливо в Німеччині. Але важко повірити, що вона шпигунка і робить це для них, бо вона не лише вродлива, а й чуйна, ніжна, прекрасна в ліжку. І, чорт забирай, Генрі, я дізнався що той сучий син [голова ФБР Дж. Едґар] Гувер засунув мікрофон під її матрац!»{1014}9

У вересні, не знаючи про затримку доставки через Джеймса, Джек облишив свою гордість і написав Інзі знову. Вона була йому потрібна. Як він неодноразово зазначав, не існувало нікого іншого, хто б так добре розумів його.

Зображаючи гнів чи страждання від думки, що Інґа ігнорувала його, Джек вимагав пояснень, чому він не отримав відповідь на свій квітневий лист: «У чому в біса справа?.. Що це? Твій “чоловік” встав між нами?» Але, демонструючи, що може все легко пробачити, Джек благав Інґу надіслати нову фотографію, бо попередня, «дуже чудова», опинилася в «морській могилі» разом із затонулим РТ-109. Він знову не крився зі своїми планами, повідомляючи Інзі, що після його повернення вони можуть все обговорити «за сніданком»{1014}8.

Та вже за кілька днів після відправлення останнього листа з докорами, Джек отримав від неї звістку. Джеймс нарешті доставив їй квітневого листа від свого друга і лише згодом зізнався, що зустріч з Інґою його неймовірно вразила. А Інґа відповіла одразу ж, щойно отримала лист наприкінці серпня.

Яке б роздратування він не відчував напередодні, воно розвіялося, коли Джек прочитав важливі новини: Інґа ніколи не виходила заміж за Блока. Насправді вони розійшлися, і вона переїжджає з Нью-Йорка в Лос-Анджелес, де займатиметься світською колонкою Шейли Ґрем у кількох голлівудських виданнях. Інґа мала стати однією з найвпливовіших осіб у Голлівуді, і готувала собі тепле місце на Західному узбережжі до повернення Джека з півдня Тихого океану.

Інґа висловила своє захоплення тим, як Джек пройшов важке випробування на борту РТ-109, про що вже трохи писали американські газети. Він відчув піднесення, дізнавшись від Інґи, що катастрофа РТ-109 не була фіаско для зловтішної публіки, а навпаки — про нього писали як про приклад особистого героїзму. І, можливо, цей інцидент взагалі не зруйнував його кар’єру публічної персони. В політиці завжди вітають героїв війни.

Коли Біллінґс згодом піддражнював Джека прихильністю долі, що дала змогу стати героєм, втративши катер, Кеннеді відповідав: «Думаю, я погодився б з вами, що все це везіння, якби не смерть тих двох, що псує для мене цю історію»{1014}7.

Однак початок політичної кар’єри довелося відкласти. Спершу Джек мав загоїти свої рани і дожити до кінця війни. Наразі його охопили радісні передчуття, що Інґа може знову належати йому. Він одразу написав їй з проханням не звертати уваги на різкий тон листа, надісланого кілька днів тому.

«Моя мила Інґо-Бінґо, — писав він, — ти все ще вмієш зробити так, щоб я почувався на сто відсотків краще, просто поспілкувавшись з тобою чи отримавши від тебе звістку». Як зізнавався Джек, далі йшов «збіса довгий лист», об’ємна сповідь про його почуття щодо війни, вразливість життя і примирення зі своєю власною смертністю. «Раптом зі мною щось станеться, тепер я знаю, що проживши до ста, я зміг би здобути лише кількість років, а не якість життя, — писав він Інзі. — Це звучить збіса зловісно… Розірву листа… Хоча ти єдина, кому я це пишу. Насправді, знайомство з тобою стало найсвітлішим моментом за