Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

МУФТ

Адреса: до запиту

Бабуся з цікавістю поглянула на Муфтикову картку і поклала в кишеню фартушка.

— Сідайте, — запросила вона приязно. — Спочиньте.

Тут же стояло декілька плетених стільців і столик. Щоправда, вся садова мебля була в лусці й обляпана молоком, але це не завдало друзям клопоту, і вони разом зі старенькою сіли.

— Я залюбки зварила б какао і спекла б пиріжків з рибою, — мовила вона. — Страшенно люблю пиріжки з рибою, та ще до какао. Але для цього потрібні молоко й риба, а саме з ними зараз вельми скрутно.

— Знаємо, — відрубав Півчеревичок. — Молока не вистачає навіть немовлятам.

— А кішкам хіба вистачає! — вигукнула стара. — Зовсім ні! їх більшає щодня, і якщо так буде надалі, вони взагалі голодуватимуть.

— Безумовно, становище важке, — Муфтик старався говорити якомога м’якше. — Проте дозвольте запитати, навіщо ви годуєте цю незліченну кошачу зграю?

— Бо вони хочуть їсти, — зітхнула стара. — Що тут вдієш?

— Невже ви й справді так щиросердо любите всіх оцих котів? — спитав Мохобородько. — Всіх, що тут нявчать.

Бабуся махнула рукою і гірко всміхнулася.

— Ох, любий юначе, — сказала вона. — Та хіба я можу їх усіх любити! Вже одне миття блюдечок забирає щодня стільки часу, що й для улюбленця його зостається дуже мало. Я люблю тільки одного кота, свого Альберта!

— Цілком природно, — кивнув Муфтик. — Я, правда, не фахівець з миття блюдечок, одначе вважаю, що любити можна одну, двох, у крайньому разі, трьох кішок.

— Тож, окрім Альберта, всі — непрохані приблуди? — здивувався Півчеревичок.

— Що вдієш, коли вони юрмляться тут, — зітхнула старенька. — Хіть-не-хіть мушу їх годувати, інакше злопають Альбертову пайку. А немає нікого, хто допоміг би мені спекатися цієї кари. Аби хто-небудь віднадив цих нявкунів, я була б найщасливішою людиною в світі.

— Он воно що, — пробурмотів Мохобородько. І тут рішуче втрутився Півчеревичок:

— Гадаю, ми зможемо вам зарадити.

— Хай благословить вас небо! — вигукнула бабуся і радо сплеснула в долоні. — Просто не знаю, як вам дякувати!

Муфтик і Мохобородько збентежено поглянули на Півчеревичка. Що він затіяв? Що спало йому на думку? Чи й справді сподівається дати відсіч оцій зграї? На жаль, Півчеревичок не зміг пояснити свого плану, бо зайшовся кашлем.

— Ви мої рятівники! — розчулилася бабця. — Нарешті я зможу спокійно жити.

Але цього разу Півчеревичків кашель ніяк не вщухав, тому старенька так і не довідалася, яким чином хочуть позбавити її од кішок. Друзі попрощалися зі старою. Лише тоді, коли повернулися до машини, Півчеревичків кашель угамувався настільки, що він зміг пояснити друзям свій намір.

— Адже в мене є мишеня, — захоплено говорив він. — Прив’яжемо його мотузкою до машини і, коли Муфтик поїде швидко, жодна кішка не відрізнить іграшкове мишеня від справжнього.

— Ага-а-а! — збагнув Мохобородько. — Ти гадаєш, що кошаче збіговисько кинеться ловити мишеня?

— Неодмінно, — ствердив Півчеревичок, упевнений, що буде саме так. — У цьому місті розвелося стільки кішок, що всі живі миші давно накивали п’ятами. Так що моє мишенятко повинне їх страшенно заінтригувати.

— Про всяк випадок можна спробувати, — погодився Муфтик.

Нарешті всі молоковози і рибовози розвантажилися. Дорога звільнилася. Півчеревичок вийняв з-за пазухи своє іграшкове мишеня на коліщатах, ніжно потримав його в долонях і прошепотів:

— Будь прудким, моє мишенятко, будь прудким!

Потому прив’язав його ззаду до машини. Оце і всі при готування. Можна рушати.

ПОГОНЯ ЗА МИШЕНЯМ

Муфтик завів мотор. Автомобіль смикнувся і плавно покотив вулицею.

— Тільки витримало б моє мишеня, — бідкався Півчеревичок. — Воно ж не звикло до такої гонитви.

Муфтик, схилившись над кермом, зосереджено пильнував за дорогою. Не сиділося й Мохобородькові — усе визирав у віконечко. Вулиця. Поворот направо. Ще вулиця.

— Сподіваюся, все буде гаразд, — сказав Мохобородько.

— Ні, це я сподіваюся, — надувся Півчеревичок. — Адже за машиною котиться моє мишеня.

Поворот ліворуч. Третя вулиця. І ось вони перед бабусиним будинком. Настала вирішальна мить.

Зараз кошачого концерту майже не чути. Можливо, його перебивало торохтіння мотора, а може, й те, що кошаче поріддя після несамовитого сніданку трохи вгамувалося.

— Десять, дев’ять, вісім, сім… — лічив Півчеревичок у зворотному порядку і після кожної цифри загинав на нозі палець. — Шість, п’ять, чотири, три…

Та ось Мохобородько, як ошпарений, вигукнув:

— Помітили!

— І справді — кішки забачили іграшкове мишеня і вихором метнулися через паркан, умить заповнивши всю вулицю. Друзям аж вуха позакладало від кошачого лементу.

— Починається, — прошепотів Півчеревичок. — Справді помітили…

Кішок охопив божевільний мисливський запал, вони стрімголов кинулися за машиною.

— Ну, боже поможи! — усміхнувся Муфтик.

А Півчеревичок занепокоївся.

— Газуй! — гукнув він Муфтикові. — Не забувай про це й на секунду, інакше моєму мишеняті каюк!

Муфтик помчав швидше, проте розлючене кошаче поріддя не відставало. Нараз попереду заморгав світлофор.

— Ми не сміємо зупинятися, — зблід Півчеревичок, — Якщо ми застрягнемо перед цим дурнуватим світлофором, усьому кінець. Ти чуєш, Муфтику, що я тобі кажу?

Муфтик не відповів. Він уп’явся в кермо і не звертав уваги на схвильованого Півчеревичка. Уста міцно стиснуті, очі примружені, чоло перетнула невеличка зморшка занепокоєння.

— Мої нерви, мов струни, — заскиглив Півчеревичок, — напружені до краю, і якщо лопнуть, ні на крихту не здивуюся.

— І мої нерви напнуті, хоч грай, од твого скигління, — просичав Мохобородько.

Тим часом вода закипіла. Він занурив бороду в каструлю, зверхньо поглянув на Півчеревичка і додав:

— Лопнуть твої нерви чи ні, а від кашлю тебе вилікуємо.

Автомобіль наближався до перехрестя.

— Ми не сміємо зупинятися! — знову завів своєї Півчеревичок, майже ридаючи. — Ці кішки й шкурки не зоставлять од мого мишеняти!

Світлофор заблимав червоним.

— Мчи, Муфтику, чимдуж мчи! — благав Півчеревичок у розпачі. — Витискай, скільки можеш!

На це Муфтик суворо кинув:

— Я не приховую, що за таких обставин теж хвилююся, і як уже, здається, пояснював, легко плутаю різні речі. Однак червоне й зелене світло розрізняю, і так буде завше.

І він загальмував.

Машина зупинилася перед червоним вогником так зненацька, що Півчеревичок хряснувся головою об вітрове скло і відразу ж захлинувся кашлем.

— Обережно! — вигукнув Мохобородько, який саме чаклував над каструлею. — Чай розхлюпається!

— Пробач, пробач, будь ласка, —перепросив Муфтик. — Я мусив так різко загальмувати, бо це єдина можливість урятувати мишеня.

— Урятувати? — наїжачився Півчеревичок, заклопотано визираючи у заднє віконце. — І це ти називаєш рятуванням! Та кішки ось-ось примчать сюди, і якщо ти негайно не поїдеш, вони безжально пошматують моє мишенятко!

Але Муфтик, зберігаючи, бодай зовні, рівновагу, мовив:

— Автомобіль спинився надміру різко, чи не так? А мишеня покотилося далі, адже в нього немає гальм. Що з цього? А те, що зараз твоя улюблена іграшка сховалася