Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

Ледве Муфтик закінчив своє пояснення, як фургон наздогнала кошача зграя. І Півчеревичок побачив, що Муфтик казав правду. Здійнялося жахливе нявчання. Кішки розгубилися від несподіваної втрати здобичі, кілька з них нагороїжилися і навіть кинулися дряпатися між собою. Як мудро вчинив Муфтик: ніхто з переслідувачів не помітив мишеняти під машиною.

— Образно кажучи, зараз наша автомашина ніби маленьке суденце серед розбурханого і ревучого кошачого моря, — зазначив Мохобородько і про всяк випадок перевірив, чи дверцята щільно зачинені.

Цієї миті світлофор сяйнув зеленим, і автомобіль знову помчав. Лише тепер кошаче кодло збагнуло, якого облизня спіймало. З неймовірним сичанням, нявкаючи, воно люто гналося далі.

— Оце утнув колінце! — зрадів Півчеревичок. — Це найсміливіший вибрик мого мишеняти, — На жаль, повторити його не зможемо, — пожалкував Муфтик. — Наступного разу котів уже не піддуриш. Тепер він звернув на глухіші вулиці, де світлофорів не було. Кішки переслідували машину невтомно й рішуче, недавня Муфтикова каверза ще дужче розлютила їх. Кошачий гам дедалі наростав. Люди, жахаючись, поспішали перебігти дорогу і сховатися в будинках, навіть собаки, котрі тинялися вулицями, втікали світ за очі, підігнувши хвости. Нарешті машина виїхала з міста.

— Тепер я справді вірю, що моє мишеня врятоване, — сказав Півчеревичок і вдячно поплескав Муфтика по плечі. — Адже на шосе ти можеш гнати щодуху. Невдовзі ми остаточно здихаємося кошачого виводка.

Муфтик усміхнувся:

— Ми не повинні забувати своєї мети, — застеріг він. — Котів треба віднадити якомога далі од міста, а тому мишеня має весь час маячіти у них перед очима.

— Авжеж, — зітхнув Півчеревичок. — Правильно. Я, між іншим, вже забув, задля чого ми влаштували цю гонитву.

Перший кілометровий стовп. Другий. Третій. Дев’ятий. Сімнадцятий. Муфтик увесь час їхав із такою швидкістю, щоб переслідувачі бачили мишеня. Двадцять п’ятий кілометр. Тридцять четвертий. Тридцять восьмий.

Нарешті помітили, що кішки потроху відстають.

— Тепер годі! — сказав Муфтик.

Він додав газу, і машина, ревнувши, помчала вперед, полишивши зграю далеко позаду. Небавом її не стало й видно.

— Все чудово! — зрадів Півчеревичок. — Ми їм показали, де раки зимують!

Тим часом звечоріло. Муфтик звернув на путівець і невдовзі спинився на тихій чарівній лісовій галяві, що наче створена для спочинку. Нервове напруження спало, і друзі особливо гостро відчули глибокий спокій, що панував навколо.

— Уклін тобі, природо! — натомлено зронив Мохобородько. — Нарешті я з тобою!

Найпершим із машини вистрибнув Півчеревичок. Він одв’язав своє іграшкове мишеня, здмухнув із нього пилюку й урочо вигукнув:

— Чи знаєте ви, друзі, що таке щастя? Це коли твоє любе мишенятко живе-здорове, хіба що ледь-ледь стерлися коліщата!

ВЕЧІР У ЛІСІ

Друзі оглянули лісову галявину. Сонце вже сховалося за кронами дерев, але птахи ще виспівували, радіючи прозорості літнього неба. Пахощі квітів приємно лоскотали в носі. Мандрівникам було тут невимовно хороше.

— Сьогодні в нас знаменний день, — задумливо сказав Муфтик. — Адже ми вперше вкупі.

— Авжеж, — пожвавішав Півчеревичок. — Цю подію варто якось відзначити.

— Неодмінно, — підтримав Мохобородько. — Але ти, Півчеревичку, відзначиш сьогоднішній день перш за все тим, що вип’єш чаю з оленячого моху, який я для тебе з любов’ю і старанням зварив.

— Увесь? — ураз скис Півчеревичок.

— Увесь, — відповів Мохобородько. — До останньої крапелини.

По хвилі він приніс із машини каструлю і рішуче передав її Півчеревичкові.

— Це несправедливо, — запротестував той. — У місті немовлята без молока, а такий старий мандрьоха, як я, в цей час дудлить цілющий напій з оленячого моху. Щодо малюків це страшенно несправедливо.

— Нумо без витребеньок, — застеріг Мохобородько. — По-перше, в тебе кашель, а по-друге, цей чай такий гіркий, що ніяке нормальне дитя і до рота його не візьме.

Півчеревичок з невимовною відразою зиркнув на оповитий парою відвар з оленячого моху. — Ага, такий гіркий, — тихо повторив він і забухикав.

— Ну, будь мужнім, — утрутився Муфтик. — Ти ж не дитина, що тобі, чоловікові, заподіють кілька ковтків гіркоти!

Півчеревичок ще раз прокашлявся і зрозумів, що така вже його доля.

— Ви гадаєте, що я боюся? — Він із викликом поглянув на Мохобородька й Муфтика.

Тоді підніс каструлю до рота. І став пити.

Нараз у його очах промайнув розпач, та, заплющившись, він пив далі. Мохобородько з Муфтиком мовчки дивилися, як його борлак рухається вгору-вниз.

Нарешті каструля спорожніла.

— Все, — видихнув Півчеревичок, — ні крапелини не зосталося.

— Ти просто молодчина, — похвалив його Мохобородько. — Саме так треба пити чай з оленячого моху.

Півчеревичок глипнув радісно-переможно.

— А що далі? — бадьоро запитав він. — Як ми ще відзначимо свій найзнаменніший день? Мо’ ще зваримо чаю з оленячого моху, щоб і ви могли поласувати?

— Мгмм, — гмукнув Муфтик. — Чесно кажучи, мені зараз аж ніяк не хочеться сідати за кермо, ця гонитва неабияк вимотала.

— Любий друже, — усміхнувся Півчеревичок, — не тільки ж із допомогою машини можна закип’ятити воду. Гадаю, ми розкладемо багаття.

— Правильно! — скрикнув Мохобородько. — Чай з оленячого моху чудово вплинув на Півчеревичка, у нього виникають просто блискучі ідеї. Звичайно, ми розкладемо багаття і біля нього прекрасно відпочинемо.

— До речі, в моєму холодильнику є кілька мисливських ковбасок, — сказав Муфтик. — Щоправда, мав намір приберегти їх до свого дня народження, проте зараз вони набагато доречніші. Уявімо, як вони шкварчатимуть над вогнем.

— А коли твій день народження? — поцікавився Мохобородько.

Муфтик махнув рукою.

— До нього майже цілий рік, — пояснив він. — Відзначав два тижні тому.

— Гадаю, до іменин ще роздобудемо мисливських ковбасок, — пообіцяв Півчеревичок. На це й пристали.

Мандрівники заходилися ревно поратися на галяві. Муфтик і Мохобородько один з-перед одного збирали для вогнища шишки та хмиз. Потім Муфтик вирізав вільхові прутики, щоб понаштрикувати ковбаски, а Мохобородько натрапив у лісі на чудовий оленячий мох, так що не доведеться ошпарювати свою бороду. І навіть знайшов неподалік джерельце з кришталевою водою. Півчеревичок у цих клопотах зовсім не брав участі, та ба, зате наділяв супутників численними вказівками.

Коли опустилися присмерки, до вечора коло багаття все було готове. Вогнище спалахнуло від першого ж сірника, що його черкнув Мохобородько, і Півчеревичок зазначив, що це на диво гарна прикмета.

— Я завше витрачаю на розпалювання вісімнадцять — двадцять два сірники, — сказав він. — Мохобородько в нас хлопець хоч куди!

А Мохобородько налив у казанок джерельної води, на двох розсохах прилаштував його над вогнем і запитав:

— Який приготуємо чай — слабкий, помірний чи міцний?

— Гадаю, що якомога слабіший, — сказав Муфтик. — Може, не буде таким гіркучим. А Півчеревичок іншим разом приготує собі міцний лікувальний напій із моху.

— Гіркий чай, безперечно, надзвичайно цілющий, — похвалив Півчеревичок. — Але зараз і я за слабенький. Гіркий присмак ніби не пасує до нашого чудового настрою —