Леся Українка - Том 9

Труды, III, 205, № 15, де є «полело» зам. «помело»)

48

Стоїть лобода вище города —

Стій, калинонько, стій, не

розвивайся! 7 На ті лободі чотири лебеді.

Перший лебедець — Петро-молодець,

Другий лебедець — їван-молодець,

Третій лебедець — Віхтор-молодець,

Четвертий лебедець — Гмитро-молодець.

Стоїть лобода вище города,

На ті лободі чотири лебідки:

Перша лебідка — то Лукія-дівка,

Друга лебідка — то Ганна-дівка,

Третя лебідка — Тодоська-дівка,

Четверта лебідка — то Варка-дівка.

Стоїть лобода вище города,

На тій лободі чотири пари:

Перша парка — Пегро і Лукія,

Друга парка — їван та Ганна,

Третяя парка — Тодоська й Віхтор,

Четверта парка — Гмитро та Варка.

(Гл.: Чуб. Труды, III, 210, № 36; Терещенко. Быт русско-го народа, V, 82)

Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон, їй-богу, моя мамцю, дванадцять сосон !.

Під тими соснами дванадцять столів,

За тими столами дванадцять панів,

Між тими панами мій нелюб сидить,

Мій нелюб сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Я ж йому не дала водиці вмитись.

Ой в ліску, в ліску... і т. д.

Між тими панами мій милий сидить,

Мій милий сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Я ж йому дала водиці вмитись.

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Записані мною і подані тут волинські купальські пісні — се матеріал настільки цікавий, що варто б їх науково обробити. Не маючи тепер на се часу і спромоги, подаю їх і так, щоб не лежали даремне, а послужили би для розширення поля при спеціальних студіях над нашими обрядовими піснями.

При піснях я записала мотиви, до них належні, бо уважаю, що записати пісню без мотиву — значить зробити тільки половину справи, тим більше, що по мотивах обрядових пісень можна уважати часом, наскільки є стародавня яка пісня. Окрім того, сі оригінальні, давні мотиви, певне, придадуться тому, хто займається народною музикою. Записувала я голоси пісень від селянок якомога вірніше, не стараючись підводити їх під яку-небудь ритмічно-музичну теорію, а бажаючи тільки удати мотив у нотах так, як чула його в співі. При записуванні пісень і мотивів я хотіла наблизитись як можна більше до фонографічної достотності, щоб удати якнайвірніше всі най-дрібніші одміни вимови і всі модуляції мотиву, бо уважаю се ідеалом усякого збирача усних народних матеріалів.

КОЛОДЯЖЕНСЬКІПІСНІ З РУКОПИСНОГО ЗОШИТА

ВЕСНЯНКИ

А в кривого танця Та не виведу кінця,

Треба його да виводити, Кінця, ладу ізнаходити. Треба ж його вести,

Як віночок плести;

Веду, веду та не виведу, Плету, плету та не виплету. Ой вінку ж мій, вінку, Хрещатий барвінку,

Ой я ж тебе плела Ще учора звечора,

Повісила тебе На золотім кілочку, (2)

На шовковім шнурочку.

Моя матінка ішла,

Та той віночок зняла, (2) Та нелюбому дала.

ЗО

Ой якби я була знала, Була б його розірвала (2) Та й у грязь утоптала Червоними чобітками, Золотими та підківками.

ЗАЙЧИК

— Заїньку, та за головоньку!

Та нікуди заїньку та ні вискочити, Та нікуди заїньку та ні вистрибнути.

— Заїньку, обернися!

Яка тобі люба-мила, обіймися! Заїньку! п’ятки-мнятки!

Та нікуди заїньку... і т. д.

— Заїньку, сінця-колінця!

Та нікуди заїньку... і т. д.

— Заїньку, обернися!

Яка тобі люба-мила, обіймися!

А в нашої перепілочки та голівка болить,

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була, тут була винозірсчка.

м. Полонне (Слова збірн. Чуб., № 10) Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала, 1 2 До землі припала. І Устань, устань, подоляночко! Умий личко так, як шкляночку! Біжи до Дунаю, 1 2 Візьми ту, що скраю! J

Бідна моя головойко! Нещаслива моя долейко!

Що ж я, бідна, наробила! Кострубонька не злюбила! Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Стану, стану до шлюбоньку.

А в неділю пораненьку Приїжджає Кострубонько На сивому кониченьку,

На лляному рушниченьку.

(с. Чекна)

— Царівно! Ми твої гості!

— Царенку! Мостіте мости... і т. д.

(лі. Миропілля) Збірн. Чуб., т. III, № 21.

— Чорнушко-душко,

Вставай раненько,

Вмивай личенько:

Хтять тебе люди взяти,

А я рада віддати.

— За кого, мамунейко,

За кого, любунейко?

— За циганина,

За його сина.

— Не піду, мамунейко,

Не піду, любунейко.

Тра пізно лягати,

А рано встати,

Міхи здимати,

Лантухи шити,

Шатра глядіти,—

Не піду, мамунейко,

Не піду, любунейко!

— Чорнушко-душко... і т. п.

— За кого... і т. п.

— За селянина, за його сина.

— Не піду... і т. п.

Чоловік

Чи не бачили, чи не виділи Моєй жони на торзі?

Гей, жоно, додому.

Жінка Бісе-муже, не піду.

Чоловік

Діти плачуть, їсти хочуть!

То йди дай! То йди дай!

Жінка Там на полиці дві паляниці,

Нехай беруть та й з’їдять!

Чоловік

Вже ж вони теє поїли!

Жінка

Якої трясці схотіли?

Чоловік

Чи не бачили, чи не виділи... і т. д. Діти плачуть, сорочок хочуть,

То йди дай.

Ж і н к а

Там у скринині дві сорочині,

Нехай беруть та й ходять.

Чоловік

Вже ж вони теє сходили!

Жінка

Якої ж трясці схотіли?!

Чоловік

Чи не бачили... і т. д.

Діти плачуть, спідничок хочуть,

То йди дай.

Жінка

Там у скринині дві спідничині... і т. д.

Старий оженився, взяв молоду жінку:

— Навчу я, навчу я молодую жінку! Поїхала жінка до матері в гості.

— Навчу я, навчу я молодую жінку! Тиждень минас, жінки немає,

Другий минає, жінки немає,

Третій минає, жінки немає,

Четвертий іде — жінка їде.

Старий ізлякався, в кропиву сховався, В кропиву сховався, бороною вкрився, їднеє лихо, що борона коле,

Другеє лихо, що кропива жалить, Третєє лихо — жінки боюся!

— Навчу я, навчу я молодую жінку!

А йдіть, кози, (2) Повидайте боже, Повидайте, (2)

Як старі баби скачуть. Й отак, й отак, (2)

Й отак нехороше,

Й отак