Жоржі Амаду - Габрієла

автор повернувся до написання фольклорних романів, але новий цикл набагато досконаліший і довершеніший, оскільки з висоти своїх років письменник ясніше й чіткіше розуміє всі важкі проблеми, які стоять перед його батьківщиною і які не так легко розв'язати, як це йому здавалося замолоду.

Роман «Габрієла» мав величезний успіх на батьківщині письменника, він одержав п'ять літературних премій країни, і серед них премію Національного інституту книги «За кращий роман 1958 року».

Дівчина-мулатка Габрієла стала найпопулярнішим літературним персонажем Бразілії, увібравши в себе найпривабливіші риси бразільського національного характеру. В образі Габрієли зіштовхуються дві непримиренні сили бразільського суспільства — буржуазна мораль та мораль народного життя. Цінності буржуазної моралі — багатство, суспільний стан не мають ніякого значення для Габрієли, дочки народу. Спочатку ми бачимо її в групі змучених біженців, які йдуть з районів, уражених посухою. Габрієла зі своєю лагідною, відкритою вдачею завжди готова допомогти тим, хто потребує уваги та допомоги. Випадок приводить її в будинок Насіба, бразільця сірійського походження, власника бару. Завдяки Габрієлі, чудовій куховарці, справи Насіба йдуть дуже добре, та й сама присутність гарної веселої молодої дівчини приваблює клієнтів до його закладу.

Насіб так закохується в Габрієлу, що вирішує одружитися з нею, вважаючи, що робить для бідної дівчини велике благо. Але тут і починаються Габрієлині муки. Їй ні до чого багатство, вона краще почуває себе босою, ніж узутою в тісні модні туфлі. Потрапляючи в товариство респектабельних багатих городян, вона не знає, про що з ними говорити, вона залюбки побігла б потанцювати й поспівати з бідним людом міста Ільєуса, де відбувається дія роману. Тому Габрієла спокійно відмовляється від благополуччя подружнього життя, несумісного з волелюбністю, безкорисливістю її вдачі. Саме ці основні риси зробили її улюбленим персонажем бразільців.

Але роман «Габрієла» це не тільки історія кохання Габрієли та Насіба. За барвистим колоритом місцевих звичаїв, міських пліток, політичного суперництва можна розгледіти ті історичні й соціальні процеси, що відбувалися (час дії роману — 1925 рік) і в невеликому портовому місті Ільєусі, і в усій Бразілії.

В цій «Хроніці одного провінційного міста»-такий підзаголовок «Габрієли» — наче у краплі води, відбилися всі проблеми, які переживала тоді країна. Це був період, коли старі феодальні відносини поступово змінювалися капіталістичними. Національна буржуазія почала витісняти з політичного життя Бразілії місцевих фазендейро — поміщиків, які колись усі проблеми між собою вирішували досить просто: куля найманого вбивці-жагунсо була найкращим аргументом у спірних питаннях.

І тепер ще старий полковник Раміро Бастос намагається помститися своєму колишньому приятелю Арістотелесу Піресу за те, що той відмовився голосувати за кандидата, висунутого Бастосом у місцеві органи влади, і робить це так само за допомогою найманого вбивці, неписьменного негра Фагундеса. Але часи жагунсо давно минули. Жоржі Амаду вдається показати приреченість Бастоса, який марно силкується повернути колесо історії назад. Навіть старість полковника, його кволість, погане самопочуття — все це наполегливо підкреслює автор, щоб показати марність намагань поміщика вистояти у боротьбі з новими суспільними відносинами, що народжуються в місті, де колись він був повновладним хазяїном.

Проте письменник не ідеалізує і суперника Раміро Бастоса — молодого буржуа Мундіньйо Фалкана. Це типовий представник нового класу, експортер какао, людина дуже енергійна і багато в чому прогресивна, особливо в порівнянні зі своїми однолітками, які живуть у Ільєусі. Сам Мундіньйо Фалкан приїхав до Ільєуса з Ріо-де-Жанейро, розуміючи, що тут, у провінції, в благодатному краї какао, йому є де застосувати свій підприємницький хист. І він справді сприяє прогресу в Ільєусі: замовляє перші вантажні машини, запрошує інженера, щоб розчистити гавань з допомогою землечерпалок і мати змогу експортувати какао, дає кошти на відкриття автобусної лінії, сприяє заснуванню першої газети. Однак усе це він робить аж ніяк не з благородних міркувань, його активність пояснюється бажанням розбагатіти, стати наймогутнішою людиною міста.

Перемігши Раміро Бастоса, Мундіньйо навіть ставиться до полковника з деякою симпатією, йому імпонує залізна воля старого плантатора, який будь-що хоче зберегти своє колишнє становище та привілеї. До того ж Мундіньйо Фалкан розуміє, що колись закінчиться і його час, і хтось інший прийде йому на зміну. Саме в цьому полягає правдивість образу, який створив Жоржі Амаду.

Технічний прогрес прийшов у Ільєус досить швидко, але не так швидко змінюються звичаї жителів міста. Феодальні відносини все ще тяжіють над світоглядом ільєусців. Жоржі Амаду починає свою книгу з розповіді про жахливу історію, яка сталася в Ільєусі, коли поміщик Жезуіньйо Мендоса застрелив з пістолета свою дружину Сіньязінью та її коханця дантиста Осмундо Піментело. Але найдивнішим у цій історії виявилося те, що жителі Ільєуса, хоч вони весь час говорили про прогрес, який нарешті прийшов до їхнього міста, дуже пишалися вчинком Жезуіньйо Мендоси. На їхню думку, лише в такий спосіб ошуканий чоловік мав змогу змити з себе ганьбу.

Свавілля, яке колись панувало серед поміщиків, настільки вкорінилося в свідомості ільєусців, що навіть страждання батька вбитого дантиста Осмундо Піментело не може зворушити їх. «Змінювалося обличчя міста, — пише Жоржі Амаду, — прокладалися нові вулиці, імпортувалися автомобілі, будувалися хмарочоси, ставали до ладу автомагістралі, створювалися клуби, розросталися редакції газет, — Ільєус ставав невпізнанним. Але набагато повільніше змінювалися звички і звичаї людей». Тільки в останніх рядках книги, у постскриптумі, повідомляється, що завдяки величезним зусиллям батька вбитого дантиста, власника плантацій, полковник Жезуіньйо Мендоса вперше в історії Ільєуса був відданий до суду й засуджений до тюремного ув'язнення.

Поряд із життям Габрієли перед нами проходить життя ще кількох жінок Ільєуса. І треба зазначити, що Жоржі Амаду володіє таємницею глибокого проникнення в духовний світ своїх героїв. З чотирьох розділів роману два присвячені двом іншим жінкам, двом антиподам — Глорії та Малвіні, які наче символізують минуле й майбутнє Бразілії.

Поміщики-полковники поводили себе на своїх плантаціях як феодали за часів середньовіччя в Європі. Буденним ставало свавілля полковників щодо дівчат із бідних родин; кожний з них вважав справою честі мати утриманку, а іноді й кількох. У романі «Габрієла» ми спостерігаємо за життям Глорії, утриманки полковника Коріолано Рібейри, простої мулатки, яка живе в розкішному будинку, наче птах у позолоченій клітці. Безправна й самотня, вона не може ні з ким спілкуватися, при ймати гостей або сама ходити куди-небудь. Святенницька мораль зробила її об'єктом пліток та глузувань, доброчесні сеньйори відверталися, проходячи повз будинок Глорії, матері забороняли дочкам навіть дивитися в її бік, а чоловіки не насмілювалися привітатися з нею, бо з полковником Коріолано Рібейрою жартувати було небезпечно. Відмежована від людей,