Сет Грем-Сміт - Гордість і упередження і зомбі

до міс Лукас, намагаючись поводитися якнайбільш стримано. — Містер Бінґлі обрав вас для першого танцю.

— Так, але, здається, другий танець сподобався йому куди більше.

— О, ви, певно, маєте на увазі Джейн, адже він запрошував її до танцю двічі? І до того ж вона так відважно билася з нечестивими!

— А я часом не згадувала, що чула його розмову з містером Робінсо-ном? Містер Робінсон розпитував містера Бінґлі, чи подобається йому мери-тонське товариство. А також чи не вважає він, що в цій залі страшенно багато красивих панянок, і котра з них здається йому найвродливішою. На останнє запитання той відповів одразу: «Найстарша міс Беннет, поза сумнівом! Щодо цього в мене немає жодних вагань».

— Це звучить дуже рішучо, слово честі.

— А от містера Дарсі слухати було, либонь, не так приємно, як його приятеля, чи не так? — спитала Шарлотта. — Бідна Еліза! Сказати, що вона «ніби непогана»!

— Я б дуже просила вас не навіювати Ліззі, ніби їй варто засмучуватися через його слова. Це такий неприємний чоловік, що сподобатися йому було б справжньою халепою. Учора ввечері місіс Лонґ розповіла мені...

На цих словах голос місіс Беннет затремтів і урвався, адже вона пригадала, як хруснув череп місіс Лонґ у щелепах тих клятих почвар. Кілька хвилин леді просиділи в цілковитій тиші.

— Міс Бінґлі сказала мені, — нарешті озвалася Джейн, — що він завжди мовчазний і радо бесідує хіба в товаристві найближчих друзів. Але до них він завжди дуже приязний.

— Його гордість, — зауважила міс Лукас, — не зачіпає мене так, як могла б неприємно вразити ще чиясь. Адже в нього є всі підстави пишатися собою. Хіба дивно, що такий чудовий молодий чоловік, шляхетного походження, з чималим маєтком і безліччю інших чеснот, має таку високу думку про себе? В нього, якщо можна так сказати, є всі права, щоб бути гордим.

— Твоя правда, — відповіла Елізабет. — І я легко вибачила б йому цю гордість, якби він не розтоптав моєї! Напевно, я перерізала б йому горлянку, якби моєї уваги не відвернули нечестиві.

— Гордість, — озвалася Мері, котра ніколи не мала сумніву щодо власної слушності, — дуже поширена вада, на мою думку. З огляду на все, що прочитала, я доходжу висновку, що ця вада справді дуже властива людям.

Не стримавшись, Елізабет закотила очі, але Мері провадила далі:

— Марнославство та гордість — різні поняття, хоча ці два слова нерідко вживають як синоніми. Людина може бути гордою і водночас немарнослав-ною. Гордість радше стосується нашої самооцінки, тоді як марнославство пов’язане з тим, що про нас думають інші.

На цих словах Елізабет неприховано позіхнула. Хоч вона й захоплювалася мужністю Мері в боях, але в світському товаристві її поведінка злегка втомлювала.

Розділ 6

НЕВДОВЗІ ДАМИ З ЛОНҐБОРНА навідалися до мешканок Незер-філду. Приємні манери Джейн іще більше прихилили до неї місіс Герст і міс Бінґлі. І хоч матір визнали нестерпною, а до молодших сестер вирішили навіть не заговорювати, двом старшим дали зрозуміти, що проти знайомства з ними нічого не мають. Джейн така увага неабияк потішила, та Елізабет бачила в їхньому ставленні зверхність. Щоразу, коли вони опинялися поруч, було зрозуміло, що містер Бінґлі захоплений Джейн, а Елізабет бачила, що ще трохи — і Джейн теж по вуха в нього закохається; але, задоволено відзначила вона, інші навряд чи помітять. Про це Елізабет повідомила і своїй подрузі міс Лукас.

— Може, це й непогано, — відповіла Шарлотта, — але часом така стриманість може нашкодити. Якщо жінка не менш майстерно приховуватиме почуття і від об’єкта свого захоплення, вона може не втримати його біля себе. В дев’яти з десяти випадків жінці ліпше виявляти більше зацікавлення, ніж вона насправді відчуває. Без сумніву, Бінґлі подобається твоя сестра, але на цьому все може і скінчитися, якщо вона йому не допоможе.

— Але вона й допомагає йому, наскільки це дозволяє її вдача. Не забувай, Шарлотто: насамперед вона воїн, а лише потім — жінка.

— Ну, що ж, — відповіла Шарлотта, — я від усього серця зичу Джейн успіху. І якщо вона вийде заміж уже завтра, я вважатиму, що її шанси на щасливе подружнє життя не менші, ніж якби вона вивчала його характер цілий рік. Щастя в шлюбі — це суцільна випадковість, і про вади особи, з якою тобі доведеться провести життя, ліпше знати якомога менше.

— Шарлотто, ну ти мене й розсмішила. Це ж геть несерйозно. Адже сама ти ніколи так не вчинила б.

— Не забувай, Елізабет, я — не воїн, як ти. Я лиш дурненька дівиця двадцяти семи років, до того ж досі незаміжня.

Перейнята своїми спостереженнями за містером Бінґлі, який виявляв увагу до її сестри, Елізабет і не підозрювала, що сама стала об’єктом уваги з боку його приятеля. Спершу містер Дарсі не хотів визнавати її бодай трохи привабливою; на балу він спостерігав за нею без жодного захоплення, а наступного разу, коли вони зустрілися, глянув на неї лише для того, щоб знайти вади. Але щойно він спробував переконати себе і друзів, що в її обличчі немає жодної правильної риси, як несподівано помітив, що це обличчя видається йому незвичайно розумним — завдяки чарівному блиску темних очей, а ще небаченій майстерності дівчини в поводженні з мечем. Услід за цим відкриттям прийшли й наступні, не менш ризиковані. Попри те, що своїм вибагливим оком він виявив у її формах не одне відхилення від ідеалу, йому все ж довелося визнати, що в неї легка й доладна фігура, а руки на диво м’язисті, хоч це в жодному разі не применшує її жіночності.

Він забажав дізнатися про неї більше, але перед тим, як самому заговорити, вирішив прислухатися до її розмов з іншими. Така поведінка привернула увагу Елізабет. Сталося це в маєтку сера Вільяма Лукаса, де того разу зібралося чимале товариство.

— З якого це дива, — спитала вона Шарлотту, — містер Дарсі вирішив підслухати мої розмови з полковником Форстером?

— Відповісти на це запитання може тільки сам містер Дарсі.

— Якщо він зважиться на таке ще раз, я обов’язково покажу, що помічаю його поведінку. Я досі не забула, як він зневажив мою честь, і все ще готова повісити його голову над каміном.

Трохи згодом містер Дарсі підійшов до них. Елізабет обернулася і спитала:

— Вам не здається, містере