Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

шанси назбирати купу грошей. Але це не про зятя, любителя купувати не завжди потрібні речі. У дитинстві не вистачало іграшок або їх не мав. Доньці чи мамі тоді доведеться висилати гроші зятю в Канаду. Слабкі люди можуть легко потрапити в апатію, а то й депресію.

Зять так себе накручує, тоне в негативі, що боюсь аби дах у нього не поїхав. Канадські безхатьки та божевільні перед тим, як стали такими, спершу стали одинокими, а ще невдасі – одинаку й до самогубства недалеко. Я боюсь, що у зятя почнеться депресія, через яку чоловік рідної сестри моєї дружини скоїв самогубство. Інколи здається, що зять залюбки житиме з бездомними чи навіженими, аби лише його утримували, слухалися та визнавали крутим начальником. Тож коли зять буде один у Канаді, то щодня молитимемося за нього. Що їстиме? Пельмені пакетами та піци? Піци у Канаді не такі вже й дешеві. Зять хоче наше відправлення в Україну обставити так, щоб перед знайомими не виглядати винним. Видимість для зятя – то найголовніше в житті! Пропоную винним зробити не Канаду чи родину, а мене. Я згоден відповідати за всю цивілізацію на планеті та її недосконалість. У молодості, коли відносини з дівчатами доходили кінця і не знали, як розпрощатися, то я починав зводити на себе страшні та непристойні наклепи й це діяло.

      Через штучно створену зятем нервову атмосферу в домі, всі почали хворіти, постійно хтось кашляє, а до нас, пенсіонерів, повернулися старі болячки, зароблені ще на тяжкій фізичній роботі двірниками у Києві. Під час останньої сварки зять ображав мене і вчинив розгін за те, що я хворий і надто шумно чищу ніс. Навіть, порадився на цю медичну тему з колегами на роботі. Будівельники заради сміху і в захваті від нової витівки зятя. Одностайно його підтримали. Хворий дід не гідний компанії чудового зятя. Відтоді боюся чхнути в хаті, щоб не спровокувати зятя на нові сварки та не псувати настрій домашнім. Коли зять не на роботі, то, щоб покашляти, виходжу надвір і заходжу за ріг будинку.

Кашляю і згадую університетського однокурсника, пройдисвіта й інтригана, який пізніше навпіл розбив комсомольську газету в Києві, аби лише пару років побути начальником, доки під його мудрим керівництвом те видання не збанкрутувало. Партійний активіст любив робити мені зауваження. Я у вільний від навчання час трудився на кількох роботах двірником та часто застуджувався:

-Гришо, я не люблю, коли так кашляють.

Ще перед повномасштабним вторгненням, причепився, як банний листок. Куди я не вийду в Києві, а він тут, як тут і давай переливали з пустого в порожнє. Якось не витерпів, перебив і запитав чого йому від мене треба.

-Я, Гришо, весь сивий, а в тебе немає жодної сивої волосинки. Ти на дієті чи масажі голови робиш?

-Друже, піди в найближчу галантерейну крамницю, купи собі фарбу для волосся і теж станеш таким.

Як керувала столичною газетою така недалека некмітлива людина, яка місяць сушила голову над тим, чому хтось має кращий вигляд? Колишній редактор, як і зять, теж все життя страшенно ображається, коли я його перебиваю. А як інакше зупинити лавину нісенітниць та маячні, які диваки звідусіль ллють на наші голови? З телевізором зрозуміло – перемкнув і все, слухаєш наступного, часом, ще гіршого.

Мене зять виганяє з хати в Канаді й відправляє в Україну за довгий язик. Для моєї дружини зять привода не знайшов і відправляє за компанію. Спочатку відправить в Україну діда з бабусею, а потім вже кохану з малим. Тож дід з бабусею в усьому винні і не гідні ні жити разом з ним, ні просто знаходитися в Канаді до закінчення війни. Почнуть закінчуватися заощадження доньки – нас усіх на літак і в Європу, а далі в Україну! Його прямолінійність і радує, і ранить.

Довго зять не знав і як причепитися та знайти привід для відправлення в Україну своєї дружини й сина. Нарешті здогадався. За те, що дружина зробила щеплення дитині, а його не поставила до відома:

-Я вам цього ніколи не забуду. Відтепер я до вас буду відноситися так, як і ви до мене.

Геніально! Зять поділився з приятелями обуренням щодо щеплення і ті повністю його підтримали. Вже не дочекаються, коли дивак опиниться сам у Канаді, стане бездомним, потрапить у халепу та телефоном розповість про пригоди й повеселить від душі! Знайомі та й роботодавці вважають зятя комедіантом і розповідають всім про українця, який запалює витівками сіре й одноманітне щасливе канадське життя. Запалюй далі, друже! Та зять по реакції приятелів відчув, що щеплення виглядатиме не зовсім благородно для виправдання відправлення сина з дружиною в охоплену війною Україну. Думав недовго. Вирішив, краще не шукати причину як позбутися сина і дружини та працювати лише кілька днів на місяць, а в інший час бити байдики в Канаді. На запитання моєї доньки що ж їй із сином робити, натякнув, що буде не проти їхнього повернення в Україну:

-Це твій вибір. Я поважаю твоє рішення.

Як благородно! Іноді натякає, що з роду нащадкових дворян. Голуба кров! Кіно про таких потрібно знімати. Зять любить ховатися за красивими фразами з правильних слів.

Ми боїмося, що зять в останній момент може не відпустити до Києва дружину й сина. Може так статися, що зять не захоче за невеликі гроші жити з різними підозрілими особами по підвалах, а у доньки не буде чим заплатити за оренду житла. Згідно з канадськими законами власнику житла дуже непросто виселити за несплату оренди сім’ю з малолітньою дитиною, тож зять може прикриватися малюком, як живим щитом. Та й коли зять відправить в Україну свою дружину, то хто вислуховуватиме його моральні проповіді, як потрібно жити й заробляти гроші? Всі слухачі вже розбіглися, хіба що телефоном діставатиме їх правильними літературними словами.

Коли зять залишиться один у Канаді, то зможе в селі чи на хуторі, дешево орендувати кімнату з вбиральнею та кухнею, якою разом з ним будуть користуватися й інші орендарі. У невеличкому будинку біля нас жили 10 одиноких молодих чоловіків, які платили 300 доларів за місячну оренду кутка. У чоловіків непогані авто, але машини не поміщаються біля орендованого ними будинку. Декому довелося домовлятися з сусідами та щомісяця платити по 100 доларів за стоянку автомобілів на їхніх подвір’ях. Навіть коли зять тоді раз на тиждень ходитиме на роботу, то одному буде достатньо мати невеликі гроші, щоб жити у своє