Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

тож сподіваюся, що коли ще раз чесно та відверто відкрию душу, то таки зніму напругу. Я ухитрився прожити життя так, що ні з ким віч-на-віч не сварився. Коли працював кореспондентом, то вів поєдинки на сторінках газети. Я ні з ким не побився та й мене ще ніхто не відлупцював. Можливо, читачам та й мені самому буде цікава моя сповідь. Аналіз ситуації.

Я дуже люблю свого зятя, бо мріяв мати сина, а Бог послав лише двох доньок. Намагаюся бути зятю батьком, але з того нічого не виходить крім затяжної родинної кризи. Чоловік дочки - яскрава особистість. Великий оригінал і по – своєму унікальна особа. Найгоноровіший і найконфліктніший з усіх, кого знаю в Канаді. Єдиний, хто приїхав з України після повномасштабного вторгнення, і тут так веселить та запалює. У Канаді зять все більше стає відомим, як клоун з України. Зять заслуговує на розповідь про його пригоди за океаном. Ще більше заслуговує на розповідь і Канада. Я в захопленні від Канади. Щасливий та вдячний уряду цієї країни й чоловіку доньки, що надали можливість на власні очі побачити й відчути життя за океаном.

Мені до пенсії вдавалося прожити та пропрацювати в таких умовах, що мої командири не дуже могли мною командувати. Я не звик слухатися, а лише роздавав поради. У Канаді два чоловіки живуть в одній хаті й між ними вічне протистояння за те, хто головний. Класика сімейного жанру! Розповів про своє непорозуміння із зятем колишній колезі, з якою пропрацював понад 30 років. Жіночка знає мене, як облупленого:

-А, за великим рахунком, чим ти відрізняєшся від нього? Часто в чоловіки жінка вибирає того, хто схожий на її батька. Ви обоє вперті й поводитися, як два барани на вузесенькій кладці через річку з малюнка у радянському шкільному Букварі. Хтось із вас має поступитися, бо обидва впадете в стрімкий потік.

Хто ж має поступитися? Я за те, щоб українці захищали Батьківщину, а зять хоче, щоб Україну боронили інші, а після Перемоги повернутися в Київ на все готовеньке. Тягну родину в Україну і зять вважає мене найбільшим злом у Канаді. Я для зятя, як червона ганчірка для бика. Гнів сліпить очі зятю й сліпий зять то бреде, то біжить по Канаді з протягнутою рукою та нічого не бачить, а друзі та знайомі, аж, заливаються зі сміху та заради ще більших веселощів підштовхують дивака до прірви.

Поведінку зятя в Канаді розглядаю, як поведінку дитини, яка в Києві прикидалася дорослою і зрілою. Як і підлітки, зять не може збоку подивитися на себе та послухати свою мову. Чоловік доньки в Канаді нагадує героя голлівудського фільму «Великий» з кінозіркою Томом Хенксом, в якому збувається бажання 12-літнього хлопчика і прокидається 30-літнім, але продовжує думати та поводитися, як підліток. Фізично дорослий психологічно залишається в дитинстві. Зятю в душі 12 років? Тож сприймаю зятя, як 42-літнього підлітка, який злякався війни та смерті й утік геть світ за очі, а тепер не знає як вибратися з халепи. Так мені набагато легше терпіти всі його витівки. Уже понад 42 років дитинству зятя. Може час дорослішати? Чоловіку доньки завжди буде 12 років? Не дорослішати - особливість його характеру.

Зять хоче позбутися мене і моєї дружини, як свідків свого падіння і краху мрій про Канаду. То які проблеми? Купуйте нам з дружиною білети й відправляйте в Україну. Вже набридло терпіти стільки негативу й дитячої агресії від зятя. Ні! Поки що побудьте з нами, поняньчить мого сина й приготуйте мені їсти. Коли зятя звільняє черговий роботодавець і зятю ні на кому зігнати злість, то у гніві, як вередливе дитя, виганяє нас, немічних пенсіонерів, з хати.

Зятю вже давно увірвався терпець вислуховувати мою гірку правду про нього. У зятя не все гаразд і з почуттям гумору. Жарти над собою пам’ятатиме до смерті, а, можливо, ще й у могилі. Якщо відчує хоч натяк на правду про себе, то все переводить на образу й підкоп під свій авторитет. До мене правду зятю в очі говорила бабуся, яка хотіла навчити внука прислухатися до порад рідних людей та визнавати помилки і яка, фактично, одна виховувала, бо мама мусила багато часу проводити на роботі, щоб заробити гроші та підняти сина. Бабуся та мама не могли надати достатньо уваги зятю в дитинстві, бо не мали супутників по життю чи батьків під рукою і змушені були боротися за виживання, особливо у важкі 90-ті роки, коли й формувався характер зятя. У дитинстві зять пережив тяжкі емоційні переживання. Стреси, психологічні травми дещо пригальмували його розвиток. Життя прожив у брехні і його перекошує від правди. Ріс без батька. Отримав купу підліткових комплексів, яких не може позбутися. Бабуся стала ворогом №1, бо не пробачив їй дитячі образи. Через довгий язик і я отримав таку честь.

Нам ще вдається утримувати конфлікт в рамках пристойності. Я знову поклявся домашнім не робити зауважень зятю і нині лише вітаємося та не спілкуємося. Все це мені, та й зятю, дуже важко. Найбільше страждає моя дружина, інвалід. У Києві вона завжди підтримувала зятя. Була зачарована його духовністю. Правильними словами. М’якістю. Тактовністю. Інтелігентністю. Романтичністю. Дружина гордилася зятем, як іконою. Жінка дуже зраділа, коли зять зробив пропозицію доньці вийти за нього заміж. Моя дружина мовчки переносить всі коники зятя. Інколи плаче. Має проблеми зі здоров’ям. Трапляється днями лежить, бо нема сил встати. Ми з нею переконуємо один одного, що дитяча агресивність у поведінці зятя щодо нас – реакція на стрес, труднощі та виснаження після приїзду в Канаду. Це захисна реакція психіки зятя. Чоловік доньки хоче здобути хоч моральну перевагу над кимось, от хоч і над нами, старенькими, бо матеріальні справи у нього погані.

Зять не зізнається, але таке враження, що зять вже не діждеться, коли залишиться сам у Канаді. Зять помилково переконаний, що найкращий варіант для нього – відправити нас усіх в Україну, залишитися наодинці з Канадою і спробувати вижити. Чи ви один в Канаді чи з сім’єю – це велика різниця. Зять розраховує, що один ще протримається на плаву в Канаді, але мене гризуть деякі сумніви. Боюся, що без підтримки сім’ї зять втратить мотивацію. Одному в Канаді, може, й легше, але то не для маминих синочків. Коли один у Канаді та маєте непогану роботу і намагаєтеся жити й витрачати по мінімуму, економите на всьому, то у є великі