Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

задоволення. Зять телефоном нескінченно розхвалюватиме перебування в Канаді. Та й під час гри «Танки» ніхто не заважатиме здобувати перемоги на полі бою.

Зять єдиний у Канаді, хто заради того, щоб хвастатися перед знайомими, спочатку заманив свою родину та наполіг на переїзді за океан, а тепер не знає як нас здихатися. Тріпає нерви нам, пенсіонерам, сподіваючись, що умовимо доньку якнайшвидше повернутися в Україну. Вміє вести за собою на подвиги, але потім кидає напризволяще людей, які йому повірили та побігли за ним у бій. Певне, зять ще й єдиний з українських біженців у світі, хто відправляє родину під ракети в Україну, бо набридло витрачати на неї зароблені гроші та вислуховувати претензії. Не розрахував бідолашний сили, вплутав себе й родину в експерименти з Канадою та впевнений, що не несе відповідальності. Летить по життю, як парусник без руля, залишаючи за собою нездійснені плани й розбиті надії не лише свої, а й тих, хто йому довірився. Зять постійно скаржиться мамі й знайомим, що живе разом з тещею й тестем і почує себе, як в гостях. А йому не цікаво дізнатися, як ми себе почуваємо? Нас з дружиною рятує лише турбота про внука, яка переважує всі труднощі й проблеми. Аби не внук, то я і дружина не були б ні дня в Північній Америці. Канада - чудова країна, хай вам що про неї не говорили невдахи, але навіщо чужина, коли є Україна?

Віднині зять все життя триматиме на мене образу, бо я віддячив йому чорною невдячністю, коли запропонував повертатися в Київ? Замість того, щоб заробляти гроші, на яких усе побудовано в Канаді, зять більшість енергії витрачає на з’ясування відносин з батьками дружини та роботодавцями. Якщо загориться будинок, то й тоді зять не забуде про батьківську образу? Я навигадував собі, що можу бути другим батьком для зятя. Я образив та розсердив зятя і за це він на мене, як і на рідну бабусю, злитиметься все життя з надією отримати повну капітуляцію? Хоче, щоб коли заходить до кімнати, щоб домашні вставали й вітали його, як генерала? Вбив собі в голову, що ми з вдячності маємо його постійно розціловувати та ледь не на руках носити й ноги мити та воду пити за те, що завдяки йому потрапили в Канаду. Дитячий садок! Скільки тільки людей на світі, яким нічого робити. Люди тратять сили на свою гординю замість того, щоб зайнятися чимось корисним.

Я, звісно, вдячний зятю за можливість няньчити внука, але ще більше вдячний уряду Канади, який зробив можливим мій приїзд і надав безплатне медичне обслуговування. Хоча Канада мені теж не по зубах, як і будь - якому виробленому важкою фізичною працею немічному українському пенсіонеру. Я вже не можу працювати. Маю мінімальну пенсію. Ніяких заощаджень у мене немає. Я ще й у боргах, як у шовках. Уже 7 років мене тягають по судах представники влади України, які, певне, впізнали себе в моїх книгах про корупцію. Заради помсти чиновники через суд намагаються позбавити мене права жити в службовій квартирі в Києві. Як тільки в домашніх розмовах, хай і ненароком, згадується наша службова квартира в Києві, то зять обов’язково вставить і свої 5 копійок. Голосно, як мантру, повторить одне зі своїх улюблених заклинань:

-Щоб тебе вигнали з квартири.

Цю фразу зять повторює і перед сном, як молитву.

З усієї родини зятю найважче. Через необхідності фізично працювати зганяє злість на тещі й тесті та заплутався у важкому дитячому характері. Зятю потрібно якось знімати напругу, то хай хоч вибалакається, щоб стало легше. Коли триматиме в собі стільки негативу, то його просто розірве. Так трапилося з близьким моїм родичем. Бідолашний на людях все життя грав роль святого, але інколи бив дружину, носив у собі стільки образи на весь світ і людей довкола, що отримав смертельний інсульт, коли пішов тужитися до лікарняного туалету. Іноді на зятя щось находить. Погляд зятя стає схожим на те, як дивилися на мене усміхнені й привітні, але в душі злі українські корупціонери. Особливо після того, як почитали, що про них думаю. В очах зятя читаю, що він, як дитина, щось би отаке зі мною зробив. Напевно, він так дивиться на всіх, хто каже йому правду. Хоче нас, стареньких, довести до інфаркту чи до інсульту? У ті моменти нічим не відрізняється від негативних персонажів моїх книг. Це прикро.

Я співчуваю зятю. Буду підтримувати. Ой, непросто жити в одному будинку з близькою, але закомплексованою під зав’язку та психологічно травмованою людиною Зять мріє, щоб ми швидше кудись ділися і тоді йому буде щастя. Люди, коли дізнаються, що зять і донька з дитиною живуть разом з батьками, то заздрять. Кажуть, що це удача, ледь не Божа благодать. Згадують як самі в молодості жили з синочком чи донечкою, яких ні з ким було залишити. Багато іммігрантів у Канаді просять батьків з інших континентів прилетіти до них хоч на кілька місяців, щоб батьки поняньчили дітей. Іммігранти хоч трохи перепочинуть від турбот про дитину. Зять розповідає всім підряд які ми з дружиною погані та недостойні жити разом з ним у Канаді. Порядні люди не знають як і реагувати. Підтакують, розуміючи, що йому не можна суперечити. Коли сердитий, то мене зять називає Гришею. Та я і не проти, бо це молодить, але мене не радує зневажливий і презирливий тон ображеного підлітка під час розмови з приятелями у моїй присутності. Деяким з них теж незручно за нього через неповагу до старших, але терплять, як і я. Не хочуть отримати ворога на все життя.

Як би не надувався зять, наче павич, щоб не розповідав про свою велич та не стрибав вище голови, а для нас, стареньких, він назавжди залишиться нерозумною дитиною. В очах деяких його знайомих можна прочитати, що зятю потрібно повертатися в Україну і воювати з російськими окупантами, а не зі старенькими батьками своєї дружини. До рідної мами у зятя теж претензії. Зятю доведеться з братом ділити спадщину. Мати народила ще одного сина у 46 років і перемкнула на малюка частину уваги та кохання. Бабуся й мама загорілися бажанням зробити з талановитого хлопчика зірку. Виконавця класичної музики. Якщо молодший обжене за успіхами у житті старшого, то для самолюбства зятя це буде ударом. На стареньку 90-літню бабусю зять тримає образу ще й досі, не спілкується, а щоб написав телефоном привітання з