Mysterious silence - Доки серце тримає, Mysterious silence

Ніч. Під’їзд. Шаблій підіймається сходами, тримаючи Олю на руках. Вона зовсім легка — не тілом, а станом. Вона тремтить. І раптом ледь чутно, як зламана нитка — її голос.

Косач (ледве чутно, сама до себе):
Чому я зразу все не розказала…
(схлип)
Чому я така дурна…

Шаблій (зупиняється, стискає її міцніше, говорить тихо, але твердо):
Не смій так про себе. Чуєш?
Ти не дурна.
Ти зробила те, що вважала правильним. Ти хотіла вберегти інших. Це — сила, а не слабкість.

Косач (в сльозах, закриває обличчя долонею):
Я зламалася… я не витримала…

Шаблій (притискає її до себе ще ближче):
Ти вистояла. Ти не дала йому перемогти.
Ти жива. І ти зі мною. Все інше — виправимо.

(Він підходить до дверей квартири, відкриває ключем, заводить її всередину. Тиша квартири зустрічає їх теплом. Він несе її в кімнату, кладе на ліжко, вкриває ковдрою, сідає поруч, не відводячи погляду)

Шаблій (пошепки, погладжуючи її волосся):
Мовчи вже… не звинувачуй себе. Якщо хтось винен — то точно не ти.

(Він лишається поруч, поклавши її руку в свою, і тихо сидить, пильнуючи її спокій, поки вона, ще тремтячи, починає нарешті дихати рівніше)

Тепло і тихо. Оля лежить на ліжку, згорнувшись у ковдру, але її очі ще зберігають сльози. Шаблій сидить поруч, уважно дивлячись на неї. Вона знову говорить, її голос знову тремтить від докорів до себе.

Косач (тихо, з гіркотою):
Але я ж могла сказати тобі…
(в очах ще біль, вона відводить погляд)
Ми могли це вирішити разом, без жодних наслідків і оцього всього...

Шаблій (глибоко вдихає, намагаючись зберегти спокій, і каже з ніжністю, але й твердістю):
Ти не винна, Олю. Ти мала свій вибір, свої причини, і ти діяла так, як вважала за потрібне в тій ситуації.
(він нахиляється, чіпає її руку, злегка стискаючи пальці)

Шаблій (спокійно, дивлячись їй у очі):
Але, ти знаєш що? Ми можемо вирішити це разом. І зараз ми вже тут. Все, що сталося до цього моменту, залишилось позаду. Ти не одна.

Косач (похитує головою, знову заплющує очі):
Я могла б просто тобі сказати... з самого початку... ми б разом розібралися... без цього всього...
(вона тихо ридає)

Шаблій (підводить її обличчя за підборіддя, щоб вона подивилась йому в очі):
Олю, слухай мене. Я знаю, ти не могла передбачити, що це так обернеться. Ти намагалася захистити нас усіх. І те, що сталося, — це не твоїй провині.

(Пауза. Він гладить її по обличчю, спокійно і впевнено.)

Шаблій (тихо):
Ти зробила те, що мала. Ми разом пройшли через це. І тепер… ми вирішимо, що робити далі.

Косач (після паузи, крізь сльози):
Я не хочу більше жити в страху, Віть… не можу…

Шаблій (ніжно, але рішуче):
Не треба, Олю. Я тебе більше не залишу. Ніколи.