Анна Потій - Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій

— Так, мабуть, це правильно. Особисто я в бойовій магії не дуже сильна. Зате в зіллях мені немає рівної, вони моя пристрасть.

— Я вже це зрозумів, — Дем усміхнувся і мені стало так тепло і затишно, що захотілося притиснутись до нього. Як швидко він закрутив мені голову! Адже ми тільки-но познайомилися. Дивно!

Ми ще трохи побалакали з Демом про всілякі дрібниці і я повернулася в кімнату. Вранці я до ладу не встигла познайомитися зі своїми сусідками, тому вирішила надолужити втрачене надвечір. Торона і Орфлея виявилися цілком приємними дівчатами, ми швидко порозумілися за чашкою ароматного чаю з печивом, яке я привезла з дому. Ніда мені й раніше про них розповідала, вона з ними дружила з першого курсу, але одна справа чути чужі враження про людину і зовсім інша — скласти своє. Дівчат не бентежило, що я на два роки молодша, вони були раді подрузі Ніди.

— У будь-якому випадку, ти краща за Вінелу, — зауважила Орфлея.

Ніда мені тут же пояснила, що Вінела Колейн — досить сварлива і неохайна дівчина, яка до того ж багато про себе думає. З нею ніхто не хотів жити, вона постійно змінювала кімнати. Так що коли Ніда запропонувала дівчатам заміну, то вони з радістю погодилися. Вінелі ж було не звикати переїжджати з кімнати до кімнати. Вона ні з ким особливо не дружила, тому їй було байдуже, де жити.

Протягом навчального тижня я часто заходила в бібліотеку під приводом взяти якусь книгу, а насправді поговорити з Демом. Він був не лише гарним, а й розумним хлопцем, з ним було приємно спілкуватися. Але нічого далі спілкування у нас поки що не зайшло. У п'ятницю після занять я вкотре заскочила до бібліотеки і виявила, що Дем збирається йти, а замість нього на зміну заходить старенька, яка в нас завідувала формою та гуртожитками.

— Ти додому? — спитала я в Дема, не вітаючись. Ми вже бачилися у їдальні сьогодні.

— Так, у вихідні я тут не сиджу. А ти хотіла щось взяти?

— «Технологію заготівлі трав» усе забуваю взяти.

— Зараз знайду, постривай.

Незважаючи на те, що його робочий день закінчився, Дем пішов шукати для мене книгу. Через 5 хвилин ми вже вийшли разом із бібліотеки, він зі мною, а я з книгою.

— Ти на вихідні теж додому? — спитав мене Дем.

— Так. Якраз хотіла взяти книгу та піти.

— Пішки чи порталами?

— Пішки. Мені півгодини йти, хочу прогулятися.

— А я на околиці живу, у квартирі, тож доводиться користуватися порталами, — зізнався Дем.

— Я йду повз портали, тож можемо пройтись до них разом, — запропонувала я.

— Із задоволенням, — Дем мені усміхнувся.

Ми йшли не поспішаючи, Дем розповідав про бібліотекарські будні, я — про те, як його бабуся нас мучить на заняттях з бойової магії. Дем тільки посміювався у відповідь. Його бабуся була тією ще колючкою в дупі і він цього не приховував, але він любив її і це було видно. Моя бабуся теж була досить енергійною і я любила її більше за всіх. Саме від неї я й увібрала любов до зілля та трав, про що розповіла Дему. Так, у розмовах про бабусь ми непомітно підійшли до порталів.

— Що на вихідні робитимеш? — поцікавився Дем.

— Наїмся маминих смаколиків і читатиму книжки по травах і зіллях, може, трохи помалюю. Нічого особливого. Просто хочу відпочити від академії. Вдома все-таки затишніше.

Дем зненацька зробив крок до мене і взяв за руку. Приємне тремтіння відразу ж пробігло по тілу.

— Чи не хочеш завтра після обіду сходити на пікнік до озера? — Дем дивився мені в очі, від чого тремтіння тільки посилювалося.

— Ти запрошуєш мене на побачення? — я лукаво схилила голову на бік і усміхнулася.

Я очікувала, що Дем відповість «на кшталт того» або «можливо» або ще якось ухилиться від прямої відповіді, але він вразив мене своєю прямотою:

— Так. Ти мені подобаєшся.

Мені ніколи раніше не зустрічалися такі хлопці. Крім Рейдена, у мене було декілька несерйозних стосунків, що тривали не більше місяця і ніхто з цих хлопців ніколи не говорив мені прямо про свої почуття. Так, Рейден казав, що кохає мене, але не відразу. Зазвичай хлопці соромляться проявляти свої почуття, їм це здається немужнім, а ось Дем відразу ж чітко і ясно позначив своє ставлення до мене, чим підкорив остаточно.

— А ти не ходиш навкруги, — мої губи розтяглися в задоволеній усмішці.

— А сенс? Ми ж не діти. Ти мені подобаєшся, я тобі подобаюсь. То в чому проблема?

— Ні в чому. Стоп, а з чого ти взяв, що подобаєшся мені?

— Ти щодня приходиш до мене в бібліотеку по книгу, причому завжди за однією і залишаєшся поговорити. Схоже, книги — лише привід.

— Ну, не привід, вони мені справді потрібні…

— Але ти могла б одразу взяти п'ять і не бігати щодня.

— Я так легко спалилася, так? — я усміхнулася ще ширше.

— Не те слово! — Дем теж усміхався. — То що? Прийдеш? Я принесу всілякі смаколики. Я непогано готую.

— Ти готуєш? — я навіть здивувалася. У моїй сім'ї чоловіки не вміли готувати нічого, крім найпростіших страв. Щоправда, я теж не вміла, але це вже інша історія. — А я навпаки не вмію. Добре, я згодна. Де зустрінемось і о котрій?

— Давай біля озерного порталу о 4-й годині дня. Годиться?

— Так, цілком.

— Тоді до зустрічі? — не відпускаючи руки, Дем нахилився і поцілував мене в щоку, від чого я просто вся затремтіла. Його близькість мене неймовірно хвилювала.

— Так, побачимося!

Дем випустив мою руку зі своєї і ступив у портал. Тільки коли його силует розчинився в магічній арці, я прийшла до тями. Торкнувшись рукою щоки, в яку поцілував мене Дем, я замріяно заплющила очі і радісно видихнула. Здається, в моєму житті намічаються приємні зміни.