Анна Потій - Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій

Розділ 2

Я з нетерпінням чекала на суботу. Навіть п'ятнична вечеря з сім'єю, на яку я завжди чекала, тяглася жахливо повільно. Я завжди любила мамину їжу, але зараз всі мої думки займав Дем. Після вечері мені хотілося відразу ж втекти в свою кімнату, але я не могла кинути маму наодинці з горою брудного посуду. Розправившись із посудом, я відразу ж зникла у себе, чим здивувала рідних. Зазвичай я любила поговорити про щось ввечері із бабусею, але я відмахнулася тим, що втомилася. Насправді мені хотілося зателефонувати Демові. Наклавши звукове заклинання на кімнату, щоб сім'я не почула моїх розмов, я взяла з тумбочки кристал зв'язку і викликала Дема. Він відповів лише через хвилину.

— Кетто? — над кристалом зависла його здивована проекція.

— Не спиш?

— Не сплю. Готую їжу до завтрашнього пікніка, — Дем мені підморгнув. — А ти щось хотіла?

— Ні. Просто, — я й сама не знала, навіщо йому дзвоню, але мені так хотілося трохи з ним поговорити. — Повечеряла з батьками і тепер не знаю, що робити.

— Ти ж збиралася почитати і помалювати, — треба ж, Дем запам'ятав усе, що я казала.

— Збиралася, але зараз не хочеться. Я страждаю від цікавості, що ти там на завтра готуєш.

— Ти щойно поїла і все одно думаєш про їжу? — здивувався Дем.

— Ну, цікаво ж.

— Завтра дізнаєшся.

— Ех… — зітхнула я.

— Слухай, Кетто, я б з радістю побалакав, але я зайнятий. Завтра ж побачимося.

— То аж коли буде.

— Лягай спати — швидше завтра прийде, — Дем підморгнув мені. — Доброї ночі, Кетто!

— До завтра, Деме.

Дем відключився, а я розляглася на ліжку, солодко потягаючись. Справді, треба лягати спати, щоб скоріше настало завтра. Ось тільки через хвилювання сон не йшов. Я взяла з полиці книгу і поринула у читання. Якщо не допоможе заснути, то хоч скорочу час до завтра.

Прокинувшись, я виявила, що заснула одягненою, але була під ковдрою. Мабуть, мама перед сном зазирнула до мене. Вмившись, я попленталася на кухню.

— Ну, ти й соня! — мама жартівливо помахала мені пальцем. — Вже скоро 12, а ти все спиш.

— Зачиталася. А ти вночі до мене заходила?

— Так, у тебе світло горіло, от я й зайшла. Ти спала обійнявшись з книжкою, я тебе вкрила, вимкнула світло і пішла. Ти хоч переодягайся до сну, якщо читати всю ніч збираєшся.

— Так вийшло.

— Оладки будеш? — мама підняла кришку над великою тарілкою з оладками. Вона часто готувала їх на сніданок.

— Так, але трошки. Я після обіду йду гуляти.

— З Нідою? — мама дістала до оладок баночку мого улюбленого лимонного джему.

— Ні, — похитала я головою, з апетитом налягаючи на оладки. Я встигла зголодніти, але сильно наїдатися не хотіла, тому що на мене чекав обід з Демом.

— З хлопчиком? — мама широко усміхалася. Вона завжди глузувала з моїх любовних пригод.

— А якщо й так? — я показала їй язик.

— Швидко ти забула свого Рейдена.

— Ой, та ну його!

— І хто цей нещасний? Він студент Мірравеля?

— Не зовсім.

— Викладач?! — у мами очі полізли на лоба. Відносини між студентами та викладачами завжди суворо засуджувалися.

— Ні, ну ти що, мамо? — я обурилася. — Він працює в академії, але не викладач. Він молодий, але трохи старший за мене, так.

— Сподіваюся, не прибиральником хоч працює? — мама продовжувала посміюватися.

— Ні. Бібліотекарем.

— Ооо! — здається, мама була вражена. — А то я дивлюся, ти багато книг додому притягла.

Я тільки відмахнулася від неї, продовжуючи жувати оладки.

— А ви з ним що з першого дня закрутили?

— Мамо, він учора лише покликав мене на перше побачення. Ми просто спілкувалися весь цей тиждень. Не набридай, га? Дай спокійно поїсти.

Мама підійшла до мене і обійняла, скуйовдживши і без того розпатлане волосся.

— Я ж звикла, що ти поряд живеш, а тут тебе цілий тиждень не було. Я сумувала, Кетто. Мені ж цікаво, чим ти там живеш.

— Я приходитиму частіше, обіцяю. Просто хочу освоїтись в академії для початку.

Я насилу дочекалася о пів на четверту, щоб вийти з дому — стільки мені потрібно було, щоб не поспішаючи дістатися озерного порталу. Я запізнилася лише на 3 хвилини, але Дем вже стояв там.

— Давно чекаєш? — запитала я, підбігаючи.

— Ні, хвилин п'ять, я прийшов раніше. Ходімо?

Я кивнула. Ми перемістилися через портали і опинилися біля озера. Сьогодні був теплий осінній день, коли сонце все ще ніжно зігріває променями, нагадуючи про літо, немов кличе відпочити біля води. На березі то тут, то там сиділи парочки, сім'ї і навіть самотні люди — всі вони ловили останні теплі дні, залишки літа. Ми зайшли подалі, щоб хоч трохи усамітнитися, знайшли затишну місцинку між камінням біля самої води, де й вирішили розташуватися.

Коли Дем дістав їжу з кошика, я тільки й могла, що ахнути! Мені здалося, що я потрапила до дорогого ресторану. Тут були і овочі, запечені з сиром, і картопля з травами, і незнайомий мені салат, а від пахощів м'яса з апельсиновим соусом у мене натурально потекли слинки.

— Як добре, що я не обідала вдома! — тільки й могла сказати я, безглуздо усміхаючись, коли побачила смачну їжу. Я мала слабкість до всіляких смаколиків. На щастя, обмін речовин у мене був хороший, та й на місці я не сиділа, тож зайва вага мені не загрожувавла.

— Ти й вечеряти тепер удома не будеш, — посміхнувся Дем і дістав із кошика пляшку червоного вина та пиріг ніжно-жовтого кольору.

— Лимонний? Скажи, що лимонний! — я склала руки в благаючому жесті.

— Звичайно, лимонний, — Дем задоволено усміхався. — А ти любиш лимони?

— Люблю! Моя мама робить дивовижний лимонний джем, а дідусь — лікер, — з цими словами я дістала із сумочки пляшечку із зеленувато-жовтою рідиною, яку потай стягла з погребу, коли йшла. Мама завжди бурчала, коли я пила не у святкові дні, хоч мені й було вже 18. Втім, коли я слухала маму? Я завжди робила, що хотіла, а мамі не залишалося нічого іншого, окрім як хитати головою і зітхати. Адже я в неї одна-єдина донька, нічого не вдієш, треба любити і приймати ось таку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍