Кіра Найт - Дух життя, Кіра Найт

Глава 4. День третій. Безкоштовний сир лише в мишоловці

Я прокинулась рано і швидко вмилася. Діставши яблуко з кошика, почала його чистити. Треба не затримуватись і пошвидше валити з цього набожного куточка міста. 

— Вже снідаєш? - несподівано спитав Рафаель позаду мене, від чого я здригнулась. 

— Так, типу того. - коротко відповіла я. 

— Які плани на сьогодні? - хлопець сперся на відкос дверей і продовжив уважно вивчати мене поглядом. 

— Кхм.. поїду до подруги в гості. - збрехала я, вклавши недочищене яблуко в кишеню. Зараз мені, чомусь, і шмат в горло не лізе, але все ж треба подякувати цьому чоловіку за дах над головою на сьогоднішню ніч. 

— Чекай Роуз. Можна з тобою поговорити? - він зробив крок вперед, уважно дивлячись мені в очі і я інстинктивно позадкувала. 

— Я тебе слухаю. - я витримала погляд, не відвівши очей і чоловік вказав мені на стілець поруч зі столом.

Сівши навпроти він склав руки на столі, сплівши пальці. 

— Я хотів би тобі дещо запропонувати.. - почав він. - Я є частиною певної.. організації. Це щось на кшталт релігії. - я глибоко вдихнула, але постаралась стриматись і не виказати свого гніву, джерело якого я сама не розумію. - Ми потребуємо людей з такими навичками, як в тебе. 

— Мені це не цікаво. - твердо відповіла я. 

— Але ж подумай! - чоловік аж загорівся своєю ідеєю. - Тобі більше не доведеться красти! Не доведеться жебракувати! 

— Мені. Це. Не. Цікаво. - я відрубала кожне слово голосно та чітко. 

Так, можливо це грубо, але я нічого не можу з собою вдіяти. Чесно кажучи, я ледве стримуюсь, щоб не врізати йому в пику.

Але чому? Якщо думати логічно - це була б хоч якась стабільність, якийсь притулок, хоч і може тимчасовий.. Проте думати логічно я не можу. Тільки при одній думці про його пропозицію в мене стискається щелепа і починають скрипіти зуби. 

— Кхм.. Гаразд. - чоловік стиснув руки в кулаки, але стримався. Він явно очікував не такої моєї відповіді. - Я бачу, що ти зараз не готова до цієї бесіди. 

— Це точно. - буркнула я. 

— Але, якщо тобі щось знадобиться. Будь що. - він уважно подивився мені в очі і в його погляді більше не було тої м’якості, як вчора. - Ти завжди можеш до мене звернутись. 

Я кивнула, нічого не відповівши і встала з-за столу. Швидко зібравши речі в позичену Рафаелем сумку, я буркнула в дверях щось на кшталт “дякую за все” і вибігла з квартири, збігши сходами вниз на вулицю. 

 

Навіть до пропозиції Рафаеля про допомогу я знала, що ніколи більше не звернусь до нього і взагалі воліла б більше його не бачити в своєму житті. Чомусь було чітке розуміння, що з мене досить релігійних фанатиків.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍