Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Я...

- Ви Данило Майклович Маховські, засновник компанії «Атлантида», а також один із творців першої віртуальної капсули, - на одному подиху виклала сестра і, наче пугач, втупилась у свого кумира, розтуливши рота. Попри пригніченість у мене вирвався смішок. Оскільки найбагатша людина на Землі була не менше за мене здивована подібним випадом.

- Так, - він окинув уважним поглядом Ліліт, а потім подивився на мене. - Я прийшов подякувати за свою дочку.

- Дочка? Та дівчина? - ось тут був здивований я. Мені здавалося, що врятована виявиться простою людиною. Однак, на камерах же нічого немає? Сестра також нахмурилась, бо досі нічого не дізналась.

- Так, якби не ви, синцями б усе не обійшлось, - чоловік широко посміхнувся, беручи паузу, куди я і вліз.

- Тоді чому лікар каже, що нічого не знає?

На ці слова погляд Данила похолов, губи стиснулись в тонку смужку, але він усе ж відповів:

- Внутрішні справи моєї родини, - ага, можна було прямо сказати, що не лізь куди не просять. Переглянувся з сестрою, проте вона тільки знизала плечима. Власник «Атлантиди» продовжив: - Панянко, я маю пропозицію до молодого чоловіка, та ми можемо обговорити це тільки наодинці.

Із сумнівом подивившись на Данила, сестра отримала моє схвальне моргання і неохоче вийшла з палати. Згадавши, як лікар її теж випровадив, усміхнувся. Чим заслужив питальний погляд від чоловіка.

- Її постійно виганяють, хоч вона і старша за мене.

- Я радий, що ви не втрачаєте самовладання, - засновник «Атлантиди» підійшов до узголів'я ліжка, сідаючи на стілець. - Як ви розумієте, я вивчив вашу ситуацію і можу запропонувати один вихід...

Від добродушності чоловіка і сліду не залишилось. Добрий дядечко перетворився на небезпечного хижака. На мене холодно дивились, оцінюючи і зважуючи кожне слово. Мені було цікаво, як він отримав доступ до конфіденційних даних, але я мовчав, розуміючи, що нерозумно таке питати. Мовчав, в очікуванні продовження.

- Для початку скажу: все, про що тут буде виголошено, секретно і розголошенню не підлягає, - отримавши мою згоду, Маховські продовжив: - Що ви чули про віртуальні капсули?

- Через капсули віртуального занурення люди входять у стан сну і сприймають інформацію через нервові закінчення. За чутками, - я збився, думаючи, казати таке чи ні, але чоловік схвалюючи кивнув. - Це погано впливає на тіло, через використання хімії та електростимуляцію в капсулах. Проте я думаю, ви знаєте більше, як творець.

- Щодо впливу - неправда, - Данило скривився та відмахнувся немов від мухи. - Але це неважливо. Давайте перейдемо на «ти»?

Я кивнув, хоч щось я міг робити. І ця дивна розмова почала дарувати мені надію. Не дарма ж він заговорив про вірт.

- Ти коли-небудь пробував «занурюватись»? - цього разу чоловік використовував популярний термін серед молоді.

- Так, іноді сестра намагається затягнути мене в новий проєкт. Ось тільки там занадто мало життя і... руху. Особливо після боїв на аренах.

- Ігровий досвід є?

- Невеликий, часу мало на це, - я насупився, згадуючи минуле. - Якщо ви вивчали моє досьє, маєте знати, що до чого.

Настала тиша. Данило мовчки тикав пальцями перед собою. Хоч би як комічно було, я не сміявся. Розумів, що чоловік зараз використовував голографічний інтерфейс. І тільки він міг бачити, що там відбувається. Відмахнувши вбік невидиме вікно, Маховські вперся в мене важким поглядом.

- Ти підходиш. Я хочу запропонувати тобі можливість жити і рухатись.

- Детальніше? Ціна? - я вже знав, що погоджусь. Люди в моєму становищі не відмовляються від такого.

- Щодо ціни не турбуйся, це експериментальний проєкт для людей з обмеженими можливостями. Навіть навпаки, ми будемо щомісяця виплачувати на твій рахунок преміальні. Скажімо... два оклади чемпіона арени.

Я подумки присвиснув. Цих грошей вистачить, щоб жити приспівуючи і ні в чому собі не відмовляти. Але всередині продовжував гризти черв'як сумнівів. Якось усе вдало складається.

- Ви купили мене з усім потрухом, - я нервово розсміявся, сміх вийшов якимось каркаючим і хрипким. - Скажіть, навіщо вам саме я?

- Я ж просив на «ти», - чоловік знову усміхнувся, повертаючи образ доброго дядька. Хах, я ж не можу собі дозволити з такою людиною говорити на «ти». - Твій випадок унікальний. Мозок повноцінно функціонує, на відміну від тіла. Травма сталась нещодавно і нервова система не атрофувалася. Глибокого досвіду занурень немає, що тільки підвищує твою унікальність. Зараз дуже мало людей, хто не завис у віртуальних світах. Люди похилого віку, дорослі, діти - всі вони стали залежні від капсул, - Данило розпалився, навіть трохи підвищив голос. Мабуть, це болюча для нього тема. Проте він швидко взяв себе в руки, заспокоюючись. - Тому так складно знайти чистих людей.

- Чистих? Що потрібно буде робити?

- Ми тестуємо нову капсулу з новим світом. Тобі потрібно буде зануритися на тиждень у спеціальну камеру, наповнену регенерувальним гелем. Потім, підключившись до нашої системи, вивчати новий світ. Можна назвати це тестом, як проєкту, так і технології.