Мері Роуч - Вояки

У лабораторії з оцінювання рідиновідштовхувальної здатності випробовують нову технологію просочування «супервідштовхувальної» тканини. На демонстрації мене супроводжуватиме спокійний симпатичний офіцер з громадських питань Натіку, Дейвід Аччетта. Ми зустрічаємось у його кабінеті, у якому після недавнього переїзду повно коробок. На стіні висить календар з породами собак. Вересень представлено великим білим пуделем. Аччетта нещодавно перебував на аеродромі в Баграмі, Афганістан, там він писав прес-релізи, щодо гуманітарної діяльності армії. Начальство запитувало, чому ці прес-релізи рідко мають відгук. «Вони їх не розуміли. Це ж не новини». Аччетта розповідає без жодної ознаки гніву. У його роботі багато що може дратувати, але він не дратується. Усе сприймає спокійно і, здається, ніколи не квапиться. У нього довгі вії, і він якось повільно моргає. Я майже написала «як лялька», але таке означення до його лиця не пасує, бо воно перекреслене тонким ошатним шрамом, що починається на скроні та вигинається вниз по щоці. Я нічого не питаю про шрам, мені більше подобається самій вигадати історію зі спалахами світла на шаблях і фехтуванням на сходах.

Ми прийшли зарано, отже, маємо час прогулятися вздовж озера Кочітуате, що межує з частиною Натіцького полігону. На низьких брижах грає сонце. Воду з озера — сьогодні у сонячному світлі вона має глибокий синьо-зелений колір — колись брали для виготовлення пива «Блек Лейбел». Та, відколи тут з’явився полігон, припинили. Як для полігону з надвеликим бюджетом, місцина досить красива — альтанки, звивисті стежки. Сіро-білий послід канадських гусей додає паркової атмосфери. Щоб зрозуміти, що бачу, мені знадобилося трохи часу, бо гусей не видно. Уже осінь, може, вони відлетіли на південь.

Ми з Аччетта зупиняємося, аби подивитись, як офіцер щось говорить групі добровольців-випробовувачів. Це на їхні руки, ноги, голови надягають парки, черевики та шоломи. Вони — солдати, яких сюди направили скуштувати нових пайків, поспати в нових спальних мішках: виконати випробовування, написати звіт, перейти до наступного випробовування. Відрядження до Натіку — це не завжди легка прогулянка. Я бачила фото 1960-х років, на якому група солдатів у дощовиках і водонепроникних штанах, похиливши голови, з каптурів стікає вода, ходить по колу під симульованою зливою. Вочевидь, це тривало не одну годину.

Десь десяток добровольців вишикувалися на автостоянці біля казарми. Зі стоянки задом виїжджає автівка. Солдати строєм ступають три кроки вперед, потім ще один крок угору, на бордюр. Коли автівка їде, вони ступають крок униз і назад. Аччетта каже, що коли солдатів понад чотири, вони мусять пересуватися строєм. Як гуси, що летять на південь.

* * *

Демонстрація починається з непристойного звуку, який виник від стискання м’якої пляшки з гірчицею. На квадраті камуфльованої тканини до власне маскувальних плям сірувато-коричневого, жовто-брунатного та оливкового кольорів додається яскраво-жовта смуга. Тканину закріплено на похилій дошці. Це і є тест на стікання. Під наглядом камери та невеличкої юрби спостерігачів смуга гірчиці сповзає вниз, не змінюючи форми. Молода інженер-хімік Нетелі Померанц привертає увагу присутніх до місця на тканині, де щойно була приправа.

— Нема сліду!

Потім настає черга кетчупу, кави, молока, ніби власник уніформи вступив з ворогом у «харчову сутичку». Усе начисто змивається водою. Нетелі запрошує мене торкнутися зворотного боку тканини, що я й роблю. Тканина абсолютно суха.

Нетелі починала з простого. Рідини, що складаються переважно з води, мають сильний поверхневий натяг. Тобто їхні молекули більше тяжіють до утворення міцніших зв’язків між собою, ніж з молекулами більшості речей, на які потрапляє рідина. Рідина, що має слабкий поверхневий натяг, наприклад алкоголь, замість зібратись у краплину на поверхні тканини, як це стається з водою, проникає всередину. Краплина ж води — це така юрба молекул, що направлена всередину і не хоче торкатися сторонніх. Зіткнувшись із повітрям, поверхня води стягується досить сильно, щоб утворити слабку плівку. (У світі комах є водомірки, а от горілкомірок немає.) У верхній частині спектра поверхневого натягу міститься ртуть. Вона збирається в краплини та стікає майже з будь-якої поверхні, не залишаючи сліду[20]. Однією з причин, за яких саме ртуть обрали для використання в старомодних термометрах, разом з її властивістю залишатись у рідкому стані як за екстремально низьких, так і за екстремально високих температур, є її властивість не змочувати скло. Сліду не лишається! Саме тому ми чітко бачимо показання температури.

Багато з того, що військові постійно намагаються на себе вилити чи капнути, — машинна олива, авіаційне паливо, гексан — має набагато слабший, ніж вода, поверхневий натяг. Нетелі крапає машинною оливою на інший квадрат тканини. Потім бере чашку з водою та виплескує вміст, як це показують у сценах зі сварками за столом. І знову весь бруд змивається без сліду.

— Це був найнапруженіший момент, — каже хтось із колег.

Нетелі киває. Навіть широко усміхається.

— Це як свято.

Вона жартує, але певною мірою це правда. Доброю мірою. Захват, який Нетелі відчуває від науки, приховати нелегко. Ми всі повинні любити свою роботу, як вона.

Прототипом для створення цього супервідштовхувального покриття став листок водяної лілії. Якщо ми подивимося на поверхню листка водяної лілії в електронний мікроскоп, то побачимо щось подібне до килима, який складається з крихітних вузликів, причому кожен вкритий ще меншими кристалами, схожими на віск. (Твердий парафін, або парафіновий віск, сам по собі ефективний захисник від промокання, та він надто займистий для використання військовими.) Такі крихітні кристали зменшують контакт і взаємодію між тканиною та рідиною, якою на неї хлюпнули. Це покриття також надає поверхні більшої енергетичної стабільності, що ще сильніше перешкоджає взаємодії між тканиною та забруднювачем.

Хоча реклама цього «супернезмочуваного» покриття фокусується на його властивостях захисту від забруднення (Аччетта зацікавив мене фразою «самоочисна білизна»), важливіше його застосування — захист від біологічної та хімічної зброї. Першим виробом із застосуванням цієї новітньої технології стане комплект біологічного та хімічного захисту. У цьому типу одягу для зв’язування отруйних речовин органічного походження застосовують прошарок з активованого вугілля. Надання тканині властивості супервідштовхування означає, що товщину цього прошарку можна зменшити, адже коли дев’яносто п’ять відсотків речовини, яка потрапляє на захисний комплект, просто з нього стече, знадобиться, для того щоб зв’язати отруту, менша кількість рецепторних ділянок активованого вугілля. А це дуже добре, бо одяг з товстим прошарком активованого вугілля жаркий та незручний. Це як надягти на себе повітряний фільтр. Що стосується захисного одягу, зручність дуже важлива. Якщо такий одяг незручний, у солдатів виникає спокуса плюнути на вимоги безпеки та запхати його під сидіння.

І так само, коли їм не сподобається, який вигляд вони в ньому