Mira - Крок за кроком до тебе, Mira

4Глава 4: Спокуса зблизитися

Через кілька днів після останньої зустрічі з Максимом Марина зрозуміла, що почала більше думати про нього, ніж про все інше. Йога більше не була для неї лише фізичним заняттям; вона стала способом наблизитись до нього, навіть якщо це було всього лише через присутність у залі.

Максим залишався таким же мовчазним і відстороненим, але в його погляді все частіше з’являлася легка відсутність виразу, що змушувало Марину вірити, що він насправді відчуває більше, ніж хоче показати. Її розум і серце билися в нестямному ритмі, коли вона намагалася розгадати його мовчання, але жодна її теорія не була правдою.

Якось, після одного з тренувань, коли всі інші вже розійшлися, вона залишилася в залі на кілька хвилин. Її думки були змішаними: хоч вона й намагалася бути спокійною, відчуття невидимої прив’язаності до Максима тільки посилювалося. У якийсь момент, коли вона завершувала вправи, її погляд знову зустрів його. Вони залишались удвох у великому залі, де атмосфера була тиха і напружена.

Максим підійшов до неї, його темні очі були зосереджені, а рухи — спокійні і впевнені.

— Ти затрималась, — сказав він, і його голос звучав настільки глибоко, що Марина відчула, як її серце почало битися швидше.

— Я просто… хотіла трохи побути наодинці, — відповіла вона, намагаючись звучати природно, але її голос все одно видавав певне хвилювання.

Максим злегка нахилив голову, його погляд не відривався від неї.

— Чому ти хочеш бути наодинці? — запитав він, і його питання змусило її замислитись.

Вона не знала, чому це питання викликало таку реакцію. Їй здавалося, що вона починає розуміти його, але з кожним його поглядом все більше ставала заплутаною в своїх власних відчуттях.

— Просто хочеться знайти спокій, — сказала Марина, вже більше намагаючись зрозуміти себе, ніж відповісти йому.

Він не відповів одразу, лише нахилився трохи ближче, так, щоб їхні тіла майже торкались. Це було відчуття, що знаходилось на межі спокою і напруги, і Марина відчула, як її серце стиснулося.

— Спокій — це не завжди те, що нам потрібно, — сказав він тихо. Його слова були не стільки порадою, скільки викликом.

Марина не знала, що саме він мав на увазі. Це могло бути метафорою до їхньої ситуації: спокій здався їй недосяжним, оскільки кожен раз, коли вони наближалися, виникала нова хвиля емоцій, яку важко було контролювати.

Максим все ближче наближався до неї, і їхні тіла були тепер на відстані кількох сантиметрів. Марина могла відчути його запах — деревний і свіжий, і її дихання почало збуджено прискорюватись. Вона відчула, як її розум втрачає контроль, але серце кричало — наблизься ще ближче.

— Ти… — почала вона, але не змогла продовжити. Вона не знала, чого саме хотіла від нього, але тепер це питання було не важливим.

Максим злегка посміхнувся, мовчки дивлячись їй в очі. Його погляд був проникливим, ніби він розумів, що відбувається в її душі.

— Ти хочеш більше, ніж просто спокій, — сказав він з глибокою впевненістю, що пробудило в ній хвилю бажання і напруги. Це було так близько до правди, але водночас настільки важко визнавати.

І в той момент, коли їхні погляди злилися в одну хвилю, коли відстань між ними ставала майже непомітною, Марина відчула, що все зміниться. Її серце билося, але вже не від страху чи сумнівів — воно билося від бажання йти вперед, відкривати нові можливості. І навіть якщо це було страшно, вона не могла більше стримувати свої відчуття.

Максим обережно простягнув руку і злегка торкнувся її плеча, неначе перевіряючи, чи не зупиниться цей момент, чи готова вона зробити крок далі.

Марина подивилася йому в очі, і вперше після всіх своїх роздумів і вагань, вона зрозуміла, що хоче цього — хоче бути поруч з ним, навіть якщо це означало вихід за межі звичного, за межі того, що вона могла контролювати.

Тиша між ними була напруженою, але в той же час — немов незворотний крок до чогось нового.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍