Mira - Крок за кроком до тебе, Mira

3Глава 3: Танець відстані

Наступні кілька днів після їхньої першої розмови Марина не могла позбутися відчуття, що Максим став частиною її світу. Вона не шукала цієї зустрічі, але тепер розуміла, що щось у ньому стало їй дуже близьким. Вона почала приходити на заняття частіше, хоча йога була не найважливішою для неї частиною життя, але спілкування з ним давало особливу енергію, яку вона давно не відчувала.

Максим був спокійним і мовчазним. Він не розповідав багато про себе, але це не заважало їй шукати відповіді в його очах. Вони часто перетиналися поглядами, але жодного разу не говорили більше ніж кілька фраз. Часом Марина відчувала, що його мовчання — це не просто звичка, а певний захист від чогось, що було для нього болісним.

На одному з тренувань, коли вона не змогла втриматися від питання, яке давно вивергалося у неї, вона нарешті вирішила підійти до нього після заняття.

— Чому ти мовчиш? — запитала Марина, намагаючись звучати ненав'язливо. Її голос був м'яким, але вона не могла приховати своєї зацікавленості.

Максим відсунув свою йога-мату і подивився на неї, його погляд був спокійним, але в ньому знову була та сама невидима глибина.

— Я не люблю багато говорити, — сказав він, і в його словах не було жодного натяку на неприязнь чи замкнутість. — Іноді слова — це лише порожній звук. Я вірю, що можна більше сказати мовчки.

Марина відчула, як його слова торкаються її власних переживань. Вона не любила надмірно говорити про себе, особливо після того, як стала відомою. Іноді здавалось, що чим більше людина говорить, тим більше вона ховається від інших.

— Але ти не хочеш розповісти більше про себе? — запитала вона, відчуваючи, що зараз важливий момент для розмови.

Максим закрив очі на мить, ніби шукаючи відповідь в собі, а потім відкрив їх і відповів:

— Кожна людина має свої секрети. І не всі з них готові бути розкритими.

Ці слова залишили в Марині відчуття, що вона торкнулася чогось більшого, ніж просто звичайна бесіда. Вона не могла зрозуміти, чому він не хоче відкритись, але це тільки додавало йому таємничості. У його мовчанні було більше, ніж у багатьох словах.

Наступного дня вони знову зустрілися на занятті. Марина помітила, як її увага постійно зверталася до Максима, навіть коли вона намагалася зосередитись на власних рухах. Її думки не покидали його. Якби вона не мала такого сильного бажання розгадати всі його загадки, можливо, її серце не билося так швидко, коли вона спостерігала за ним.

Часом він здавався їй таким недосяжним, а інколи — таким близьким, як ніби й вони обоє були частинами однієї невидимої історії. Вона могла відчути це не тільки в його поглядах, але й у тому, як він рухався, як обирав слова, як залишав певну відстань між собою і рештою людей. Це була гра з межами, які важко було зрозуміти.

Але Марина відчувала, що ця гра вже давно почалася, і вона не могла зупинити себе від того, щоб йти далі. Танець відстані між ними, який почався ще з першого погляду, ставав усе більш напруженим, наче тягуча струна, що готова порватися, але кожен раз ставала тільки міцнішою.

Кожна її зустріч із Максимом була як ще один крок на невідомому шляху, де кожен жест, кожне слово мали значення. І хоча вона не знала, чим це закінчиться, відчуття того, що ця загадка може змінити її життя, стає все сильнішим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍