Mira - Крок за кроком до тебе, Mira

Наступного ранку Марина прокинулась з відчуттям, що її день обіцяє бути особливим. Вона все ще згадувала чоловіка з йоги. Його погляд був глибоким і невідомим, ніби він міг бачити в ній те, що вона сама ще не розуміла. Це було просто зустріччю, але відчуття, що він залишиться в її житті, не відпускало.

Після сніданку вона вирушила на прогулянку до найближчого парку, намагаючись привести свої думки в порядок. Всі ці місяці вона шукала натхнення, але чи дійсно воно залежало від місця чи обставин? Можливо, все було набагато простіше: просто потрібно було змінити своє ставлення до життя, повернути віру у нові можливості.

Під час прогулянки Марина знову потрапила на ту саму йога-студію. Її тіло і розум тягнулися до місця, де вона почувала певну гармонію. Вона не могла пояснити, чому, але мала відчуття, що її рухи там — це більше, ніж просто фізичні вправи.

Вона побачила його знову — того самого чоловіка з минулої ночі. Він був знову на своєму місці, тихо виконуючи вправи. Його присутність була спокійною, але водночас — інтригуючою. Його темні очі знову зустріли її погляд, і цього разу він не відвернувся. Замість того він посміхнувся. Легка, майже непомітна посмішка, яка викликала в неї тривожне передчуття. Можливо, це був знак, що їй варто підійти і заговорити.

"Можливо, це саме те, що я шукала," — подумала Марина, не знаючи, чому вона відчула потребу наблизитись до нього. Вона розуміла, що її життя завжди було під контролем, але зараз щось всередині її намагалося сказати, що час дозволити собі бути відкритою до чогось нового, неочікуваного.

Зробивши кілька кроків вперед, вона запитала, чи може вона приєднатися до занять. Чоловік, дивлячись на неї, кивнув, не вимовивши жодного слова. Це здалося їй трохи дивним — він виглядав так, ніби міг почати розмову, але натомість просто жестом запросив її до йога-студії. Це було неприязно холодне, але в той же час спокійне запрошення.

Марина роздяглася в роздягальні та повернулася до залу. Чоловік сидів у кутку, знову тихо медитуючи. Всі навколо займалися вправами, але вона відчувала, як її увага весь час була на ньому. Можливо, це було просто фізичне тяжіння, або ж його спокій, що привертав її увагу. Але був у ньому ще один вимір — щось важливе, що Марина не могла зрозуміти.

На занятті, на відміну від минулого дня, він не дивився на неї. Весь час, поки вона повторювала рухи, він залишався зосередженим, ніби не помічав її присутності. Але в її серці було щось нове — цікавість, бажання дізнатися більше про цього чоловіка, який був таким самодостатнім і спокійним, водночас утримуючи відстань.

Коли заняття закінчилось, всі почали розходитися. Чоловік залишився в залі, піднімаючи свої речі. Марина не знала, чи варто підходити, чи може це виглядати нав'язливо. Проте відчуття, що це її шанс, не покидало її. Вона наблизилась до нього і, несподівано для себе, сказала:

— Можна запитати твоє ім'я?

Чоловік повільно повернувся до неї, і на його обличчі з'явилася легка посмішка. Його голос був спокійним і низьким, але в ньому відчувався певний секрет.

— Максим, — відповів він, і це ім’я здавалося таким звичним, але в його очах було щось невідоме, що змушувало її відчувати цікавість до нього, як ніколи раніше.

— Я Марина, — сказала вона, відчуваючи, як голос тремтить від хвилювання. — Я нова тут.

— Радий знайти тебе, Марина, — відповів він, і його слова звучали так, ніби він вже знав її дуже давно.

Ті кілька миттєвих слів стали початком нової історії, яку Марина ще не могла навіть уявити. Але відчуття, що їхня зустріч була лише початком чогось великого, вже почало проростати в її серці.